ЛЕГЕНДИ ТА МІФИ ПРО СУЗІР'Я ТЕЛЬЦЯ
Сузір'я Тельця було помічено людьми ще в давнину. Точно невідомо, коли астрономи виділили і склали зірки в окреме скупчення. Одним із перших це сузір'я описав грецький вчений Евдокс у III столітті до н.е. А пізніше Птолемей включив його до своєї збірки "Альмагест".
У сузір'ї Тельця легко розгледіти два розсіяні зоряні скупчення: V-образну голову бичка з власною назвою Гіади і маленький "кухлик" із зірок, відомий з давніх пір під назвою Плеяди (на Русі – Стожари).
Оскільки в Стародавній Греції існувало чимало переказів про богів, сузір'я називали в їх честь, а нерідко й пов'язували з міфічними істотами. Телець не став винятком. Про це зоряне скупчення існує кілька міфів.
Перший міф:
У ті давні часи люди вважали, що Зевс і є цим сузір'ям. Щоб викрасти фінікійську царівну Європу і заточити на її острові Крит, Зевс перетворився на білого Тельця. Він викрав і повіз на острів Крит Європу, яка грала з подругами на березі моря.
За давньогрецькими легендами, Гіади — німфи дощу, які вигодували і виростили бога вина Діоніса. Семелла, дочка фіванського царя Кадма, полюбила Зевса в земній подобі і забажала побачити його у всій величі. Не зумівши відрадити її, Зевс з'явився перед нею на колісниці з громом і блискавками. Від страху Семелла народила шестимісячного Діоніса. Щоб врятувати сина, Зевс зашив його в своє стегно і виношував три місяці, після закінчення яких віддав Діоніса на виховання Гіадам. Плеяди ж символізують сім дочок титана Атланта, за якими женеться Оріон. Плеяди отримали свою назву на честь семи дочок Атланта і Плейони. У міфі стверджується, що дівчат переслідував Оріон, і Зевс помістив їх на небо, щоб заховати від нього. Гіади — це дочки Атланта і Ефри. Коли їх брат Гіас відправився на чергове полювання, то додому вже не повернувся. Через це сестри були розчавлені горем. Зевс пожалів їх і помістив на небо поруч з Плеядами, перетворивши в астеризм.
Другий міф (легенда):
Існує легенда, де розповідається про те, що сузір'я уособлює бика, з яким бився Геракл на острові Кріт, і цей бій вважається сьомим подвигом.
Ось як звучить міф про сьомий подвиг Геракла у переказі Катерини Гловацької:
Подвиг сьомий: Крітський бик
Цього разу на вимогу царя Еврісфея Гераклові довелося податись до Кріту. Великий той острів був благословенний богами: колись саме тут богиня Рея, дружина могутнього Кроноса, народила Зевса, а потім переховувала немовля, підвісивши його колиску серед гілля розлогого дерева, щоб Кронос не знайшов свого сина ні на землі, ні на морі, ні в небі.
А згодом сюди, до ще безлюдного, пустельного Кріту, приплив сніжно-білий бик, а на його широкій спині сиділа юна фінікійська царівна Європа. Тим прекрасним биком був сам Зевс, а ім’ям його коханої згодом назвали частину світу.
Тут, на Кріті, Європа народила Зевсові трьох синів: гордого Міноса, справедливого Радаманта і войовничого Сарпедона. Між братами не було щирої згоди. І коли всю владу на острові забрав собі до рук Мінос, Радамант утік од нього в Беотію, а Сарпедон – до Лікії.
За Міноса острів збагатів і розцвів. Здавалося, багатство плавом пливе сюди звідусіль. На Кріті виросли гарні міста, а найбільшим, найбагатшим серед них став Кносс, де жив цар Мінос і де згодом за його наказом славетний будівничий Дедал звів палац Лабіринт.
Міносова влада з кожним роком міцніла. Вже гордий цар не хотів визнавати їй меж, уже він надумав змагатися навіть з богами. Якось він поклав довести крітянам прихильність до нього богів і проголосив, що безсмертні неодмінно вволять будь-яку його волю. А що крітяни мовчали, не ймучи тому віри, то Мінос повів їх на морське узбережжя і став уголос просити могутнього володаря моря Посейдона послати йому найкращого бика, який ще ніколи не був у ярмі. А він, Мінос, принесе, мовляв, того бика Посейдонові в жертву.
Запала мертва тиша, а тоді загуло, завирувало море, І, на подив усьому людові, з хвиль раптом виринув і поплив до берега здоровенний бик. Натовп аж сахнувся назад, та бик спокійно став на березі, ніби чогось чекаючи. Його біла шкура гарно лисніла, дужі ноги міцно тримали кремезне тіло, в м’язах відчувалася дика, нездоланна сила.
Посейдонів бик так припав до вподоби Міносові, що той звелів мерщій відвести його до царського стада, а в жертву морському богу зарізати іншого, звичайного бика.
Так і зробили. Задоволений Мінос подався зі своїм почтом до палацу, де довго ще всі пили пурпурове вино у захваті від того, які милостиві й щедрі до царя Міноса безсмертні боги.
Але вранці сталося лихо: красень-бик вирвався із стайні на волю та, ніби враз здичавівши, став нищити все, що траплялося йому дорогою. Видно, бог Посейдон не подарував Міносові ошуканства, і тепер його величезний бик став справжнім лихом для крітян. Ніхто не міг спіймати, приборкати розлюченого бика, і він гасав із страшним ревінням по всьому острову, вбивав людей, руйнував їхні житла і нищив сади та городи.
Заморські торгові кораблі, що завжди охоче приставали до Кріту, тепер негайно відпливали геть і везли в далекі краї страшну звістку про Посейдонового бика. Почув її мікенський цар Еврісфей та щиро зрадів: от куди треба послати Геракла! З радощів Еврісфей аж сяяв, уявляючи, як бик роздере його родича.
Коли Геракл прибув на Кріт, жителі острова зустріли його шанобливо, бо вже чули про дивні подвиги героя. Всі захоплено дивилися на його могутню постать, та нікому не вірилося, що один чоловік, бодай найдужчий, годен приборкати розлюченого бика.
Збентежений цар Мінос запропонував Гераклові поміч – досвідчених мисливців і пастухів, але той відмовився, бо за примхою царя Еврісфея він сам один мав здолати бика.
Не день і не два тривав той двобій між чоловіком і звіром, та як же здивувалися крітяни, коли врешті побачили, що Геракл жене до берега бика, але приборканого, смирного.
З усіх усюд позбігалися люди, вийшов і цар Мінос, вітаючи Геракла, та всі боязко трималися осторонь. А герой, діставшись до берега, вмостився на широкій спині бика і погнав його в воду. На очах здивованих крітян той слухняно поплив, розтинаючи дужим тілом морські хвилі.
Так Геракл дістався рідних берегів і потім спокійно погнав приборканого бика в Мікени, до царського палацу.
Аж дух забило Еврісфеєві, коли він побачив Геракла, що тримав на налигачі здоровенного білого бика.
— Відпусти його! — заверещав розпачливо цар. — Відпусти, тобі кажуть! Я присвячу його моїй покровительці Гері.
Не встиг Еврісфей доказати, як красень-бик, відчувши, що Геракл попустив налигач, враз крутнувся і помчав геть з Мікен.
Довго по тому не було ані згадки, ані чутки про крітського бика. Згодом він об’явився неподалеку від Афін, на Марафонському полі, де знову завдав людям такої страшної шкоди, що врешті його убив афінський герой Тесей, юний Гераклів родич.
Третій міф розповідає про те, що сузір'ям Телець став вогнедишний бик, якого Ясон відшукав в Колхіді і приручив.
Ось так виглядає давньогрецький мів про те, як Ясон приборкав вогнедишних биків у переказі Катерини Гловацької:
Ясонові подвиги
Наступного дня, тільки-но заясніло на небі, всі колхи подалися до Ареєвого поля, зачувши про те, що його має зорати сміливий чужинець, як приборкає Гефестових мідноногих биків. Незабаром прибув сюди з великим почтом і цар Еет, пишно вбраний, у золотому шоломі і з золотими ознаками царської влади.
Водночас на Ареєвім полі з’явились і всі аргонавти. Попереду йшов Ясон – високий, дужий, стрункий, а тіло його блискотіло і немов променилось – таким воно стало від чарівного Медеїного зілля. Намастившись ним, Ясон відчув небувалу силу в м’язах, а його щит і меч стали від того мастила напрочуд міцні. Зрадів герой і тепер ішов Ареєвим полем так спокійно та гордо, що всі колхи мимоволі милувалися ним.
Зненацька розляглося дике ревіння, таке моторошне, страшне, що навіть звичні колхи сахнулась назад. Тільки в Ясона не затремтів жодний м’яз, ніби він нічого й не чув. Із підземного хліва вискочили мідноногі бики, вони люто ревли, а з їхніх мідних пащ виривався пекучий вогонь.
Та Ясон пішов просто на лих, і сталося диво: вогонь не завдавав йому ніякої шкоди, хоч огортав звідусіль, і герой спокійно стояв у вогненному колі та чатував. Знавіснілі бики наставили роги і кинулись на сміливця, та наскочили на щит, мов на камінь. Тричі кидались вони на героя, та тричі не подужали пробити той щит. Тоді могутній, наче юний бог, Ясон схопив їх руками за роги, пригнув до землі, і за якусь хвилю бики були вже в ярмі. Невдовзі Ясон стояв уже за плугом і довгим списом, що подали йому аргонавти, поганяв мідноногих биків.
Ніколи не гадав цар Еет, що чужинець приборкає вогнедишних биків, і тепер спохмурнів іще дужче. Та, згадавши про драконові зуби, він лиховісно посміхнувся і звелів прислужникам мерщій принести ті зуби Ясонові, щоб засівав ними зоране поле.
Цілий день ішов Ясон за плугом, поганяючи приборканих, слухняних биків, та кидав у землю драконові зуби. А як стало вже сонце хилитись до заходу, проклав герой останню борозну і розпріг потомлених биків, що одразу ж повтікали до підземного хліва. Аргонавти оточили Ясона і всі разом подалися до річки. Витерши піт на ясному чолі, герой набрав шоломом води і вгамував страшну спрагу.
Та Ясонові не було часу спочивати. Глянув він здалека на Ареєве поле, а воно все взялося якимись дивними блищиками. Ті блищики швидко більшали, зростали, і от із землі повитикалися блискучі гостряки мідних списів. Тепер усе Ареєве поле нестерпно блищало. А далі виросли із землі озброєні люди, ціле військо, і, наставивши списи та щити, пішли на Ясона.
Герой не розгубився: легко піднявши здоровенну каменюку, яку четверо чоловіків не змогли б навіть підважити, він метнув її аж у середину війська, і там враз знялася колотнеча.
Наче скажені собаки, кинулися землеродні воїни один на одного, кожний гадаючи, що каменюкою його вдарив сусіда. Забули воїни про Ясона і рубали, вбивали один одного, поки все військо було винищене до ноги. Ще й Ясон насамкінець допоміг тому лютому війську полягти незворушно, і незабаром усе Ареєве поле було всіяне трупом. Так страшний буревій, промчавши над лісом, залишає по собі вирвані з коренем ясени і дуби.
Аргонавти гучно вітали Ясона і як переможця повели до царя Еета. Але той, не тямлячись із люті, скочив на свою колісницю, рвонув учвал коней і помчав до палацу, а за ним поспішили всі колхи.
--------
Є міфи про Тельця і в слов'янській культурі. Жителі слов'янських країн сприймали сузір'я за бога худоби Велеса. Воно й не дивно, адже грецьке позначення Taurus схоже зі словом "тур", що означає "бик".
Дивіться також на нашому сайті:
"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"
(Михайло Старицький)
