Більше...

Володимир Самійленко, вірш "Зорі"


Володимир Самійленко

ЗОРІ

Давно колись малим хлоп'ям, 
Бувало, дивлячись на зорі,
Я часто-часто прагнув сам 
Між їх поринути в просторі.

Я думав: там щасливий край, 
Там невідомі наші болі,
Туди летить у тихий рай 
Душа намученая долі.

Там щастя вічне буде тим, 
Кому втішатись тут не змога; 
Там вічно янголам святим 
Одкритий вид таємний бога.

Так думав я давно колись,
Так зорі тішили дитину,
Тепер же мрії розійшлись,
І бачу другу я картину.

Я бачу в зорях тих ясних 
Великі сонця незчисленні 
І на планетах округ них 
Істоти нудяться стражденні.

Такі ж їх душі, як у нас,
Так само прагнуть щастя й знання 
І плачуть на прожитий час
 За невдоволені бажання.
 
І б’ються, й гинуть у борні,
І зневажають бідних дуки...
І там веселії пісні
Втонули в диких криках муки.

І скільки їх, з країв біди 
Рвучись у рай з плачем гарячим, 
Свої надії шлють туди,
Де ми горюємо та плачем!
1889 р., січень

За матеріалами: Володимир Самійленко. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади. Київ, "Наукова думка", 1990, стор. 61.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Самійленко, вірш "Зорі"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті