Більше...

"Зозулині черевички" (легенда)


ЗОЗУЛИНІ ЧЕРЕВИЧКИ

Легенда

 

Зозулині черевички, легенда
Колись давним-давно правив поліським краєм  скупий і загребущій князь.  Пообкладав свої села такими податками, що люди ледве-ледве животіли.    

Одного разу якесь село не прислало князеві данини.  Розлютився грізний правитель і  вирішив жорстоко покарати неслухів.  З великим загоном посіпок  сам вирушив на розправу.  Жителі села затужили, що нікому не буде пощади.  Старі діди думали-гадали, що робити, як зарадити лихові, та нічого не могли придумати.    

 І тоді прийшла донька бідної вдовиці та й каже: " Я спробую врятувати село". Похитали діди сивими головами:"Що ти зможеш, дівчино, коли тут уся громада безсила?" Але відговорювати не стали, бо хто похопиться, і за соломинку вхопиться.    

Дівчина попросила, щоб пошили їй нову сукню, бо та, що на ній,  вже зовсім зносилася. Цілу ніч жінки шили сукню з усього найкращого, що знайшлося в селі. А вранці донька вдовиці  одягла її і всі побачили, що перед ними  справжня красуня.  І вийшла вона назустріч карателям.      

- Князю, - мовила, - не з лихого серця не сплатили ми тобі податки, а гірка доля спіткала нас. На полях недорід видався, і якщо данину віддамо тобі, то самі голодною смертю помремо. Пожалій людей наших, князю.    

А князь мовчав, не сміявся. Ні, не жаль йому було людей,  А врода дівчини заворожила його.   

- Добре, не буду я село  твоє плюндрувати. Але ти станеш моєю дружиною, - мовив князь.  

Князь був старий і бридкий. Та й дівчина знала, що в селі і старе, і мале чекають  її рішення.  

- Згідна, - знітивши серце, мовила дівчина.  

А князь пожвавішав.    

- Тоді вертай до села,  сповісти про мою милість, та подумай,  який подарунок принести тобі на весілля. Даю  своє князівське слово, що справлю усяку твою забаганку, хоч би скільки золота довелося заплатити.    

Пішла дівчина. Розказала про все, а сама ридає.  

Тоді підступився до неї найстаріший дід та й каже:    

- Не ридай, ти нас усіх врятувала, а тепер ми тобі допоможемо. Ось тобі насіння.  Передай його князеві і скажи: " Я хочу, щоб ти сплів мені весільного вінка з  квітів, що з цього насіння виростуть".  А там сама побачиш, що буде.      

Передала дівчина те насіння князеві і сказала, що їй дід велів. Князь навіть зрадів,  що не треба тратити ні грошей, ні золота. А що весілля відкладається, - то дарма, можна почекати. Дівчина все одно нікуди не дінеться.  

Посіяв князь те насіння і став чекати. Ось сходи з'явилися, cтебельце в рослин  вигнало, листочки виметнулись, а квіток все нема.    

Рік немає цвіту. Зрозумів князь, що його обдурили.  Та слова княжого не забереш, бо при всіх давав.  Зачаїв на всіх чорну злобу і поклав собі, що всім віддячить, як дочекається цвіту.

Сімнадцять довгих літ чекав князь. А на вісімнадцятому літі ті рослини раптом зацвіли в один день досі небаченим цвітом. Кинулися слуги  доповідати князеві, а він вже мертвий лежить. Так і не дочекався своєї мрії. Відтоді-то кажуть, що ці квіти називають мрією... А всі стверджують, що зозулини черевички зацвітають на вісімнадцятий рік.

За матеріалами: http://zernyatko.te.ua

 

Більше  творів з народного фольклору на нашому сайті:

Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
 
 
Фольклор, народна мудрість, народні притчі
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.
 
 
Народні українські казки
Читайте українські народні казки: "Дідова дочка й бабина дочка", "Красний Іванко і закляте місто", "Розумниця", "Розум та щастя" - українська народна казка, "Про правду і кривду", "Мудра дівчина" - українська народна казка, "Про Жар-Птицю та Вовка", "Кирило Кожум'яка", "Яйце-райце", "Про бідного парубка й царівну". А також - народні казки зі збірки Івана Рудченка «Народныя Южнорусскія Сказки» 1869 року.

 

Українські прислів'я та приказки

приказки та прислів'я
До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою. Дивіться у цьому розділі велику колекцію найрізноманітніших прислів'їв та приказок на будь-які теми.

Останні коментарі до сторінки
«"Зозулині черевички" (легенда)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті