Дмитро Чуб (Нитченко)
ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО
(Шевченко в житті)
ЗНОВУ В УКРАЇНІ
Нарешті, наприкінці травня 1859-го року Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. Спершу він виїжджає до Москви, а потім 29-го травня — в Україну через Тулу, Орел, Курськ, Суми.
6-го червня він уже був у Лебедині. По дорозі він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на дубі, ловить рибу, захоплюється красою України, Дніпра.
Т. Г. Шевченко. В Черкасах. Папір, олівець, туш, перо, пензель (16,2 × 22,8 см). Черкаси. [18 – 22. VII 1859]. Національний музей Тараса Шевченка
Хвилюючими моментами для Тараса Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл, місцевостей. Відвідав Корсунь, Моринці, Кирилівку та інші.
Як розповідають у спогадах, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у липні місяці, до брата Йосипа. Всі люди були на панщині, в тому числі і родина його брата Йосипа «... Дома були тільки діти... вони сиділи під хатою на призьбі. Побачивши, що якийсь «пан» під’їхав до воріт, діти полякались, бо думали, що він буде їх гонити на панщину. .. Коли Тарас Григорович зайшов у двір, вони почали плакати й тікати в садок. Як не умовляв їх Тарас Григорович, що він їх дядько, діти довго не вірили йому. А коли Тарас угамував дітей, тоді й сам заплакав. Він попросив сусідку бабу Лимарку та Боровичку зварити вечерю. Після панщини, увечорі усі родичі зійшлись до Йосипа, разом вечеряли й вітали Тараса. Він сказав рідним, що скоро їх буде звільнено з кріпацтва» ...
Там же в Кирилівці поет зустрівся і з своєю сестрою Яриною. «Була я на городі, копала грядки, — розповідала Ярина, — дивлюсь, біжить моя дівчинка:
— Мамо, мамо, вас якийсь Тарас кличе...
— Який Тарас? — питаю, а сама й з місця не можу здвигнути, аж ось і сам він іде.
— Здраствуй, сестро... — Я вже й не знаю, що діялось зі мною тоді. Сіли ми на призьбі, він, сердешний, поклав голову на коліна і просить, щоб я розказувала йому про життя своє_гірке».
Але за Шевченком весь час наглядає поліція і вже 15-го липня, коли він, переїхавши човном Дніпро, простував до села Прохорівки, до Максимовичів, його було заарештовано. Перебуваючи під арештом у Черкасах, поет пише вірш «Сестрі» та «Колись дурною головою», де говорить:
0 горе! Горенько мені!
І де я в світі заховаюсь?
Щодень пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні!
Привізши Шевченка до Києва і зробивши допит, йому дозволили жити під наглядом поліції. Тут він зустрівся із своїм старшим товаришем художником Іваном Сошенком, який викладав малювання у 2-й київській гімназії, а також познайомився з молодим учителем Михайлом Чалим, майбутнім біографом його.
Розглянувши зроблені на Шевченка доноси підчас подорожі по селах Київщини, київський генерал-губернатор повідомив шефа жандармів, що справа Шевченка залишена без наслідків і що йому дозволено повернутися до Петербургу.
Відвідавши своїх київських знайомих і діставши дозвіл на поворот до Петербургу, Шевченко, не побувши в Україні і трьох місяців, вирушив з Києва. 13 серпня, заїхавши у Переяслав, поет завітав знову до Козачковського. Але й за ці три місяці Тарас Шевченко побачив багато. Воно лягло йому на серце страшним тягарем, поет скрізь бачить тяжкі наслідки Переяславського договору, який свого часу зробив гетьман Богдан Хмельницький з Москвою якраз тут, у Переяславі, де ще 1845-го року поет написав свій невмирущий «Заповіт». Козачковський згадує, що «настрій у нього був гнітючий». Побувши там два дні, Шевченко написав гостру сатиру:
«Якби то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подивись!
Упився б! здорово упивсь!
І, препрославлений козачий
Розумний батьку !.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь,
Або в калюжі б утопивсь,
В багні свинячім...
Поет своїм великим серцем збагнув усю трагедію України. Він розумів, що наперекір гетьмановим планам — «щоб москаль добром і лихом з козаком ділився», Україну грабує Москва: «Байстрюки Єкатерини сараною сіли».
Це старовинне козацьке полкове місто, колись красиве й горде — тепер було зруйноване, занедбане а з людей окупант поробив рабів. І ця картина, що стояла перед ним, ніби уособлювала всю Україну. І як бачимо, наш поет повертався до російської столиці ще з більшим переконанням, що все те нещастя принесла з Україну Московія.
Т. Г. Шевченко. Понад Россю. Папір, олівець (21,8 × 30,4 см). [VII. 1859]. Національний музей Тараса Шевченка.
Пробувши в дорозі 20 днів, Тарас Шевченко 7-го вересня вранці приїхав до Петербургу. Тим часом ще до виїзду Тараса Шевченка з Петербургу і під час його відсутносте провадилося листування міністерства освіти, жандармерії, цензора, де брав участь і сам цар, у справі дозволу на видання «Кобзаря» та інших творів, і після багатьох викреслень було дозволено друкувати.
В одному з листів в Україну поет 26-го листопада так згадує про цензурні обмеження: «Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так проклята одчистела, що я ледве пізнав свої діточки».
За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка. Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 104 - 106.
Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:
Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)
Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...
