Добірка дитячих віршів про зиму від українських авторів

    Марʼяна Савка
       Біла пані

В білосніжному жупані, 
у мʼякеньких чобітках 
йде по світу Біла пані –
срібний посох у руках. 

Йде полями і лісами, 
через гори і яри. 
А за білими слідами
йдуть завії і вітри. 

Що не ступить – застеляє
срібним снігом кожен слід. 
Біла пані ледь ступає – 
каблучки збивають лід.

Ми зустріли її нині,
коли йшла собі сама 
у мережаній хустині 
Біла пані – то зима.

                   Галина Кирпа
           Малий-маленький сніг

Малий-маленький сніг, біленький чудасій,
на лаві у садку сідає відпочити.
Він перший син Зими, він не такий, як всі,
боїться він себе украй перетомити.

І я йому шепчу: "Ти, сніженьку, сиди
і не літай кудись за вітром слідом!"
А сніг недочува: "Куди? Куди? Куди?
Я вперше тут, і я нікуди не поїду!

Я краще полічу всім яблуням отут
гілки, і гілочки, й тоненькі гілченята.
А ще полоскочу я хвостика коту
і крильця відбілю чорненьким галченятам.

А потім ти гукнеш Олесю і Юрка,
і станете ви всі мене гуртом качати.
Й поставите собі Сніговика,
щоб веселіше зиму зимувати..."

І я сміюсь. Еге! Ну й балакучий сніг!
Він справді не такий, як ті сніги усі.
Він перший син Зими, що прилетів і ліг, —
малий-маленький сніг, біленький чудасій.

У снігу – дахи і сходи.
Небо – дзвінкомолоде.
Ми сьогодні – снігоходи:
Ті, хто вулицями йде.

Славно Києвом гуляти –
Навпрошки і по стежках.
Ми сьогодні – снігокати:
І на лижах, й на санках.

Можна, посмішки заради,
Збігти й задом наперед.
Ми сьогодні – снігопади:
Всі, хто падає в замет.

Морозенко невеликий.
Не хурделить, не мете.
Крізь заплющені повіки:
Сонце – теплозолоте.

Летять із гірки санки
Андрійка та Оксанки,
Із гірки біля гаю, 
Що зветься Гімалаї.

Андрійкові здається:
У нього від незвички
Душа тремтить і бʼється, 
Як спіймана синичка. 

Оксанка без оглядки
Летить між яворами,
Душа втекла у пˊятки,
Лиш зойкнула: «Ой, мамо!...»

Бо гірка біля гаю - 
Крута, мов Гімалаї.
Летять із гірки санки
Андрійка і Оксанки. 

Це у міста і села
Прийшла зима весела.

       Грицько Чубай
         Малюю зиму

Малюю зиму:
Синім – ліс, 
Червоним – лист на дубі, 
Та ще – як ходить хитрий лис
Поміж пеньків на зрубі. 
Лишаю білими зайців.
Зеленими – ялинки!
рожевим - усміх на лиці 
В сестриченьки Яринки. 
Малюю дім і дим над ним.
Засніжене гілляччя...
Сича – надутим, вовка – злим, 
Ну, а ведмедя – сплячим.

Уранці біля хати 
малесенькі сліди: 
зайчаточко вухате 
приходило сюди. 
Стояло біля хати, 
ступило на поріг, 
хотіло нам сказати, 
що випав перший сніг.

              * * *

       Роман Скиба
  Слоняча колискова 

Ніч. У буді спить Бровко. 
Завірюха в шибку диха...
Ходить Слон коло вікон, 
А за ним Слониха тихо.

- Ой ти, Слоню,- каже , - милий, 
Всі двори ми обходили...
Затісні нам людські хати – 
Де ми будем ночувати?

- Ми б навстоячки в савані
Подрімали, моя пані:
Нам-бо в Африці крім неба, 
Даху іншого не треба. 

Та в чужому краї цьому
Все так дивно й незнайомо...
Пада білий пух лапатий, 
Холодно на дворі спати...

- Любі Слоню і Слонихо, 
Я розраджу ваше лишо:
Знайте, я зовусь Олеся, 
Ну, а Ви мені снитеся.

Лиш зі сну я рано встану, 
Повернетеся в савану!

             * * *

        Лідія Повх
      Білий олень

А у парку біля школи
Появився чудо-олень. 
Біла спина, білі ноги, 
І високі білі роги.
Ми дзвінка ждемо-ждемо – 
І до оленя мчимо!
Де ж той олень? Де рогатий?
Парк укрив сніжок лапатий.
Тут – зима , і там – зима...
Ані слідоньку нема!
Тільки спить під снігом плющ,
І ... мовчить гіллястий кущ.

      Олеся Мамчич
Босо-взутий сніговик

Взувши правий черевик,
йшов по лісу сніговик:
трохи босим,
трохи взутим
сніговик ходити звик.
В місто видибав:
Овва!
Черевиків треба два!
Трохи босих,
трохи взутих
в місті сла́внім не бува.
Позаходив до крамниць,
накупив собі дрібниць:
від смішного хула-хупа
до пахучих полуниць.
Того є,
і сього є,
кожен хвалить щось своє,
тільки лівих черевиків
аніхто не продає.
Правий зняв —
і на льоду
взув на ліву до ладу́.
— Я до міста йшов у пра́вім,
а назад у лівім йду!
Скільки клунків! А валіз!
У маршрутку ледь уліз,
в право-лівім черевику
вправо-вліво —
та й у ліс!

          * * *

  Іван Андрусяк
      Обурений!

Лапатий сніг ла–падає,
Лопату засипа - 
Нехай його лопатою
Ніхто не зачіпа...
Я був би теж обурений,
якби на стежку ліг –
А тут мене пожбурили 
Лопатою у сніг!

‎Галина Онацька‎ 

       Зима

Крижані тенета, 
Зорі, як крижинки, -
Мчить зими карета, 
Розсипа сніжинки.

Піднебессям мчиться,
В хмарах розкошує,
Наче та вовчиця,
Завива, бушує.

Місяць тче серпанок,
Хоч від стужі блідне,
І ляга на ганок
Сяйво його мідне.

На дахах – бурульки,
Ласиці на вікнах,
Хата курить люльку –
До зими не звикне.

Сніговик морквину-
Носик приморозив,
Молода ялина
Сніг вплела у коси.

Морозець лоскоче:
- Шуби надягайте,
І щипа й тріскоче:
- Спатоньки лягайте.

Лізе крізь шпарину,
У долоні хука,
Крутить з серпантину
Срібного перуку.

Мерехтять-синіють
Сутінки лілові.
Скоро всім навіють 
Зимні сни казкові.

                     * * *

       Оксана Дрогомирецька
                 Знову зима

Земляться клаптики білих хмаринок 
Біла покрівля дахами… Будинок -
Замість копиці… Горганами – кущики
Клаптики білі - малі парашутики
Поле – овече м'яке покривало…
Річка - акваріум (скло заблищало)
Ліс – заворожене царство із казки…
Зорі на небі - срібні фісташки...
Сонна земля оповита габою.
Тиша снує ворожбу супокою…
Знов непомітно усе обійма
Білолебідонька ... Знову зима...

         Галина Мороз
          Вірш-загадка 

Він стоїть посеред двору
Тільки у зимову пору,
Дітлахи його зліпили,
Відро - шапку начепили
Позлітались горобці,
Бачать - ще й мітла в руці
-Хто він,- у дітей питають,-
Горобці його не знають
Дітвора сміється:
-------------------?
(Сніговик він зветься!).