Варвара Гринько
ЙДЕ ВЖЕ СЕРПЕНЬ
Серед літа місяць липень
Заквітчав медову липу,
І запахло все навколо,
Налетіли роєм бджоли.
Не все літо липню жити —
Он у полі стигне жито.
Вже він піде, коли смеркне,
Завтра прийде місяць серпень.
За матеріалами: Гринько Варвара. "Лісові сни". Вірші для малят. Художник - Є. Максимов. Київ, Видавництво "Веселка", 1971 рік.
* * *
Наталя Ткаченко
У ЛИПНІ
Спіють вишні — мов облипло
Ягідьми гілля у липні.
Липа цвіт пахучий сипле.
Найщедріше сонце в липні.
За матеріалами: "Малятко". Збірка творів з журналу "Малятко". Упорядник Світлана Єфименко. Київ, "Веселка", 1988.
* * *
Марія Пригара
ПАХНЕ ЛІТО
На дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»
Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же й дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі...»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»
І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— стільки шуму?»
І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!
* * *
ПЕРША ЗЛИВА
От так спека! От так літо!
Пожовтіли дерева.
— Пити! Пити! — просять квіти.
— Пити! — хилиться трава.
Та дивися — сунуть хмари
Грізним військом бойовим.
І вгорі важким ударом
Прокотився перший грім.
Вже от-от почнеться злива,
Перші краплі на землі,
І квітки до них жадливо
Тягнуть ротики малі.
* * *
ЗНЯЛИСЯ ВЕСЛА...
Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.
Сипнули бризки золоті:
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на путі
Незнані острови.
Нам луки дихають теплом,
Медами пахне цвіт.
Кружляє бабка над веслом,
Як синій самоцвіт.
Малеча — жабки водяні —
Сховались під листком
І вчаться кумкати пісні
Тоненьким голоском.
Лелека скоса — зирк на них!
Мовляв, поснідать час.
Та раптом начебто застиг
І дивиться на нас.
Поважно голову схилив,
Замислившись на мить.
... І стільки ще навколо див,
Що всіх і не злічить!
* * *
СТРУМОК
Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок
Пробив собі віконечко.
Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою,
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»
Почув це камінь...
— Гарний спів! Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
— Ставай, струмок, калюжею!
Струмочок в сльози:
— Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить,
Прорив собі щілиночку.
Пробилась крапелька одна,
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина,
Біжить на волі, булькає.
У ньому хвилька хвильку б’є.
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
"Я хочу стати річкою!"
За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968, стор. 32 - 33, 34, 48.
Більше віршів про літо на нашому сайті:
