Добірка віршів про зиму від відомих українських авторів

Уночі мороз поволі
Інеєм упав на шлях...
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.

І тому такий він гнівний,
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.

Сипле сніг мов стеле килим,
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.

             * * *

Леся Храплива-Щур

    В НАС НЕДІЛЯ

В нас: неділя. Школярі
На снігу та на дворі,
На льоду та на ставку
Чути пісню їх грімку.

Нині свято. Діточки
Взяли лещата й санки,
Прив'язали ковзани,
Їх не зловиш! — не гони!

Задзвонив великий дзвін;
Всіх у церкву кличе він.
Всі побігли, лиш стоїть
На горбку зі снігу дід.

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки —
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма: —
Ой зима,
зима,
зима!

          * * *

     Анатолій Качан

       ГОСТІ ЗИМИ

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші... яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.

Та ось підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,—
Червоні яблука знялися —
І полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».

            * * *

    Грицько Бойко

КОВЗАНИ-ПУСТУНИ

Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!

                * * *

       Грицько Бойко

ПРОВАЛИВСЯ ПО КОЛІНА

— От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...

А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!

       Надія Кир'ян

    ЗИМОВІ СЛОВА

Зимове слово — сніг,
Зимове слово — білий
З'єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.

Зимове слово лід,
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово піч,
Пальто, мороз і груба.

І лижі, й ковзани,
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.

А ще зимові є
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.

         * * *

Лідія Компанієць

      У ЗАМЕТІЛЬ

Мете метелиця, мете,
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг...

Дві мами тихо гомонять,
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:

—  Дивись: і тут вони удвох —
Твій Гнат та мій Андрій.
—  Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
—  Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..

...А хлопці, про яких іде
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі...

Спокійно спіть,
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав'юженім селі...

Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата
 І, б'ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.

              * * *

Вадим Скомаровський

ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙ

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.

             Леся Українка

                  УЗИМКУ

(Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня»)

Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти.
Стелилися незнані трави, квіти,
Блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
Спадали з неба — білі, непрозорі —
І клалися в намети... Біло, чисто
Попід наметами. Ясне намисто
З кришталю грає і ряхтить усюди —
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
Легенькі гаптували мережки,
І мрії ткались золото-блакитні,
Спокійні, тихі, не такі, як літні...

               * * *

Андрій М'ястківський

          СНІГ

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.

              * * *

      Ліна Костенко

           ПРЯЛЯ

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин,
на сувої полотна,
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде...

На калині в зимовицю
Сіли вранці дві синиці.
Поміж гілочок стрибають —
Ягідок собі шукають.

Напились із ягід соку —
Заспівали на всі боки!
Не страшний мороз пташині,
Де зоріє жар калини!              

           * * *

   Грицько Бойко

    СНІГОБУД

Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд!

Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.

З снігу робимо цеглини —
Кладемо високі стіни.

Ти замерз? Ану ходім
Будувати сніжний дім!

             * * *

Марійка Підгірянка

     НА ЛИЖАХ

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину наче птах.

Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!      

                 * * *

Спиридон Черкасенко

         ЗИМА І ВЕСНА

— Насуплю я брови,— говорить
                                            зима,—
І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.
— А я засміюся,— весна
                                     відмовля,—
І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.

     Яків Щоголів

   ЗИМНІЙ РАНОК

Я люблю веселий ранок
холоднючої зими,
як на двір, на стіни, ґанок
і на шлях за ворітьми

упаде із неба промінь,
дим пов'ється з димарів,
на току підніме гомін
зграя галок і граків,

школярі свої ґринджоли
з повіток подостають
і по вулиці, мов бджоли,
до сугорка загудуть.

Сніг ясним кришталем блище
лютий холод допіка,
сонце вгору плине вище,
та не гріє здалека.

             * * *

  Олександр Олесь

         ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
як  на   мене    зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати

Я сюди, а він туди.
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо.

Не віддам і не проси!
І цяцьками можна гратись.

Порубаєте ліси, —
ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці синиці»

Страшно стало... «Ой, пусти,
не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости!
Я не буду більш ніколи!»

Низько-низько я зігнувсь
і ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
і подав сіреньку лапку.

      Іванна Савицька

       СНІГОВИЙ ДІД

Стеляться пухкі сніжинки,
Вже не видно ні стежинки,
Підождемо до обіда,
Снігового зліпим діда.

Швидко він готовий буде,
Аж здивуються всі люди,
І носатий і кирпатий
Буде дід той біля хати.

Щоб наш дід не простудився,
Від морозу не трусився,
Ми його вберемо в свиту,
Білу, теплу, сріблом шиту.