Вірші про море (Анатолій Качан)


Анатолій Качан. Прощання з літом. Ілюстрована збірка віршів для дітей, малюнки Віктора Кузьменка. Вірші про море

 

Анатолій Качан

ЧАЙКИ

Ще берега матросам 
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо 
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

 

* * *
 

 
ДІВЧИНКА І МОРЕ 

Дівчинка в косинці голубій 
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай 
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров 
І стрибає з кручі стрімголов.

Спохмурнівши, дівчинка мала 
Докорять собаці почала:
— Як тобі не соромно, Дунай, 
Гавкати на вітер, на курай.
Ми прийшли до моря не гулять — 
Кораблі із мандрів виглядать!
Скоро вже крізь шторми і туман 
Вернеться наш тато-капітан,
Привезе корали чарівні,
Що ростуть в морях на глибині,
І велику мушлю, у якій 
День і ніч наспівує прибій...

Лащиться до дівчинки Дунай,
Лапу подає їй: вибачай...
 Потім разом дивляться вони,    
Як махають веслами човни,
Як хапає чайка на льоту 
Із води рибинку золоту.
Ген стоїть на якорі судно,
Ланцюгами міряючи дно.
За судном, як діти на воді,
Граються дельфіни молоді.
І черкає парус небокрай,
Наче лист від тата — зустрічай!

 

 

* * *

 

БЕРЕГОВІ ВОГНІ

Коли акацій буйний цвіт 
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід 
Вертався поночі додому.

За бортом — хвилі вороні 
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні, 
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду, 
І дужче битись почало 
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-трудівник 
І моряку біля штурвала,
Але дивитися в той бік 
Сльоза солона заважала.

Бо це горів для моряка 
І цвів на вітрі, мов жарина, 
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.

 

* * *

 

ШТОРМ 

Не видно ні чайки, 
Ані корабля,
Бо море сьогодні — 
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне 
Настоями трав, 
Важкими плугами 
Його розорав.

Я чув, коли вітер 
Шептав до води: 
«Орись, моя ниво,
І рясно роди.
Нехай виростають 
В морській глибині 
Червоні корали, 
Перлини ясні».

 

* * *


 
ПРИЧАЛ

—    Пароплав, пароплав,
Де ти плавав, де бував?
—    Нещодавно в теплім краї 
Я на якорі стояв.

—    Пароплав, пароплав,
Ти й на полюс запливав?
—    Запитайте в мене краще, 
Скільки бур я подолав.

—    Пароплав, пароплав, 
Скільки ж бур ти подолав?
—    Запитайте в мене краще, 
Як я в морі сумував.

—    Пароплав, пароплав,
А за ким ти сумував?
—    За оцим причалом, звідки 
Я мандрівку починав.

 

* * *

 

СИНІ ДНІ

—    Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
—    Звуть мене Чорним
За люті шторми.
—    Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо 
Скупалось в мені. 
Синє тому,
Що зацвів і запах 
Синій бузок 
На моїх берегах.

 

* * *

 

ДЕРЕВО НАД МОРЕМ

Діждавшись літа 
І тепла,
Над морем липа 
Зацвіла.

Бджолу притягує 
Той цвіт,
Мов стрілку компаса 
Магніт.

 

ПІСНЯ ХВИЛІ 

Колихає хвиля 
У нічному морі,
Мов колиску, сейнер,
І на щоглах зорі:

«Спіть, рибалки, спіть, 
Поки в морі сіть,
Поки риба грає,
Вашу сіть шукає. 
Будуть перевиті 
Сріблом ваші сіті, 
Стане у пригоді 
Золота погода...»

Загойдала сейнер 
Хвиля, наче мати,
А сама на берег 
Покотилась спати.

 

* * *

 

ДВІ КАЧКИ

А було колись і так:
Біля водокачки 
Запитав мене моряк,
Чи боюсь я качки.

Я на дядька моряка 
Гордо так дивлюся:
— Та я навіть гусака 
Зовсім не боюся!

Що й казати, того разу 
Я змолов дурницю,
Бо моряк мав на увазі 
Качку-хитавицю —

Качку, котра на морях 
Кораблі гойдає,
А не ту, що по ставках 
Рясочку збирає.

 

* * *

 

ВІТРИЛА

Ввечері на берег 
Вернуться вітрила 
І складуть, як чайки, 
Обважнілі крила. 
Запитають строго 
Їх старі причали:
—    Ну розповідайте,
Де це ви гуляли?
—    Вчили нас літати 
Чайки стоголосі 
Там, де Чорне море 
З небом обнялося.

 

* * *

 

ПОРТАЛЬНИЙ КРАН

У порту, коли світає,
Кран зарядку починає:

Піднімає для розминки 
Трактор, наче соломинку,

І несе його помалу 
До судна біля причалу.

Затаїв дихання трактор, 
Хоч і мав крутий характер:

Сперечатись тут негоже — 
В морі кран скупати може.

Свою силу і характер 
На полях покаже трактор.

 

 

* * *

 

МАЯК-РЕВУН

Устає туман з води,
Ловить судна в неводи. 
Поховались береги —
Сивий морок навкруги.
Марно дивиться в туман 
Сивий-сивий капітан,
Бо не видно з корабля,
Де земля.

«Гу-у-у!..— десь поруч загуло, 
Аж морозом пройняло.— 
Кораблі, пливіть сюди,
Я вас виручу з біди 
І на тихому ходу 
В нашу гавань заведу... 
Гу-у-у!..»

Знає будь-який моряк:
Це в порту гуде маяк.

 

* * *

 

КОРАБЕЛЬНІ СОСНИ

Дихнули холодом вітри,
І знов попід горою 
Шумлять замріяні бори,
Як море в час прибою.

Шумлять, що літо вже пішло 
На Крим, на тихі води:
Десь там на літо і тепло 
Чекають теплоходи.

— Оце б податись і мені 
Туди, де море грає,— 
Жаліється сосна сосні,—
Та корінь не пускає...

 

* * *

 

ЩЕ МОРЕ ТЕПЛЕ

Ще море тепле,
Ще сади
Не одягали шат червоних,
А вже ранкові поїзди 
Привозять іній на вагонах.

У привокзальних квітниках 
Жар чорнобривців дотліває, 
І літо з айстрами в руках 
Красуню осінь зустрічає.

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "Прощання з літом". Вірші для дітей. Передмова Володимира Рутківського. Художник Віктор Кузьменко. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, 58 с.

 

 

* * *

 

 

БІЛІ НОЧІ В ОДЕСІ

По вулицях Одеси
В святковому вбранні́
Акації-принцеси
Гуляють навесні́.

Над морем увесь вечір
Акації стоять,
Накинувши на плечі
Південний аромат.

З Приморського бульвару,
Мов сивий капітан,
В зелених окулярах
Вітає їх плата́н*1.

А з порту, вічно юний,
Як дівчині моряк,
Акаціям-красуням
Підморгує маяк.

Коли у білій тиші
Акації цвітуть,
Стає вночі світліше
У місті і в порту.

Шепоче хвиля хвилі:
«На берег подивись, —
Це знову ночі білі
В Одесі почались».

*1 Плата́н — струнке дерево з гладеньким стовбуром, широкою кроною та лапатим листям. Окраса міських парків.

 

 

* * *

 

 

РІДНІ БЕРЕГИ

Коли акацій ма́йський*1 цвіт
Запа́х на березі крутому,
З далеких мандрів теплохі́д*2
Вертався по́ночі додому.

За бо́ртом — хвилі вороні́
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні,
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду.
І дужче битись почало
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-рятівник
І моряку біля штурва́ла*3,
Але дивитися в той бік
Сльоза солона заважала.

Бо то мигав для моряка,
Манив на берег батьківщини
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.


*1 Ма́йський — травневий. Слід мати на увазі також однокореневе значення слова «ма́яти» — розвіватися. Усе разом це створює образ весняної пори.
*2 Теплохі́д — морський або річковий транспорт із двигуном. Таким чином, він рухається не завдяки парусу чи веслам.
*3 Штурва́л — кермо корабля чи літального апарата.

 

Анатолій Качан. За нашим садом грає море. Збірка віршів. Малюнки Костя Лавра. Вірш - Рідні береги

 

 

* * *

 

 

ПІСЛЯ БУРІ

Після бурі Чорне море
Тихе, лагідне, прозоре.

На морському дні з барка́са*1
Видно краба-водолаза
І медузу-мандрівницю,
Всі підводні таємниці.

На приморській кучугурі,
На піску у візерунках
Чистять крила після бурі
Сірі чайки-реготунки.
Біля чайок після бурі
Сохнуть водорості бурі.

А рибалки на причалі
Ловлять вудками удачу.
Ген вони позавмирали,
З воску вилиті неначе.

Море п’ятки нам лоскоче,
Сліпить зайчиками очі,
Камінцями-стрибунцями
Грає в крем’яхи́*2 із нами.
Роздає на знак пошани
Черепашки і рапа́ни*3.

Аж не віриться, що вчора
Тут гуляли хвилі-гори.


*1 Барка́с — невеликий самохідний човен для прогулянок, спорту або перевезення вантажів чи людей.
*2 Крем’я́х — гладенький камінець, який використовують для гри. Підкинуті вгору крем’яхи слід не впустити на землю. Є різні види цієї гри.
*3 Рапа́на — морський хижий равлик з великою мушлею, яка має гострий кінчик. З раковини часто роблять сувеніри.

 

Анатолій Качан. За нашим садом грає море. Збірка віршів. Малюнки Костя Лавра. Вірш - Після бурі

 

 

* * *

 

 

ДО СИНЬОГО МОРЯ

Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмарина пливе.

На свіжому сіні лежу я в лугах 
І заздрю хмарині в ясних небесах: 
Хмарино, хмарино, я теж би хотів 
Побачити море хоч раз у житті...

Як жаль, що над морем вже стільки років 
Без мене мигають вогні маяків.

Як жаль, що до моря усі ці роки 
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер 
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер.

Без мене до моря і вдень, і вночі 
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди 
Пливуть кораблі та біжать поїзди.

Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти 
Під білим вітрилом до моря дійти, 
Скупатись у морі, умити сади, 
Набрати з Лиману м'якої води.

У цій дивовижній мандрівці-плавбі 
Попутного вітру бажаю тобі.

А будеш в Одесі, про мене згадай 
І Чорному морю привіт передай. 
Скажи, хай чекає на мене в порту, 
Коли біля моря сади зацвітуть.

 

Анатолій Качан. За нашим садом грає море. Збірка віршів. Малюнки Костя Лавра. Вірш - До синього моря

 

 

* * *

 


МОРСЬКИЙ ТУМАН

А з моря, з моря вже туман устає.
З народної пісні.


1

Із моря яром, Яром з м о р Я - 
Куди це крадеться Туман?
Ось він уже на косогорі.
Ось заповзає... на баштан.

Там жовті дині-господині 
Із меду, сонця і роси 
Такі солодкі, що за диню 
Співучу мушлю віддаси - 
Морську трембіту із грайливим 
Рожево-світлим переливом.

А там, де світяться ромашки 
І сторожують цвіркуни.
На сонці гріються в тільняшках 
Рябі херсонські кавуни.
В них дозріває сік-нектар 
І жевріє рожевий жар.

Поміж рябими товстунами 
Лежать чорняві кавуни.
То ловлять Сонце над степами 
Лапатим листям тумани.

Яке ж то щастя довгождане 
Ті туманці і тумани,
Бо на приморському баштані 
Вже Сонцем налились вони.

Ножем кавун той розрізаєш -
І вже на скибках туманців,
Як на губній гармошці, граєш 
Дзвінку мелодію степів.

Туман із моря підкрадається,
А десь у небі голубім.
Як дзвоник, жайвір заливається, 
То він підспівує тобі...

 
2

Отож, із моря то із яру 
Но тихий дідовий баштан 
Упав Туман, як сива хмара,
Аби знайти кавун-туман.

Туман тинявся по баштану.
Бо запитав якось Нептун:
«Я знаю, що таке тумани,
А що таке туман-кавун?..»

Туман здаля на море глянув:
«Ото здивується Нептун,
Коли на берег із баштану 
Я прикочу туман-кавун...»

Та раптом вийшов до криниці
Вусатий сторож з куреня.
Дідусь БАБАХНУВ із рушниці — 
Лиш для острашки, навмання.

Туман присів і розгубився.
Із переляку скрикнув: «Ой!» 
Туман до моря покотився.
Утік з баштану наш герой.

А за завісою Туману
Ревів-стогнав маяк-ревун,
Немов питав безперестанно:
«А де ж, а де ж туман-кавун?..»


3

Ось так, з порожніми руками,
Туман розтанув по росі.
А міг би він, скажу між нами. 
Один туманчик попросить. 
Чи обмінять кавун і диню 
На дорогу морську перлину.

Сказав би сторож: «Я, ій-богу.
Не пожалію кавуна.
Та ще для кого? Для самого 
Морського бога Нептуна!»

 

Анатолій Качан. За нашим садом грає море. Збірка віршів. Малюнки Костя Лавра. Вірш - Морський туман

 

 

За матеріалами: Анатолій Качан. "За нашим садом грає море". Збірка віршів для дітей. Ілюстрації Костя Лавра. Київ, "Веселка", 2016.

Джерело: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в  3, 4 класах. серії «Шкільна бібліотека». Укладання та передмова Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 42 - 49. А також: https://veselka.in.ua/

 

 

Більше віршів Анатолія Качана на нашому сайті:

Анатолій Качан, вірші для дітей
Анатолій Леонтійович Качан - відомий український дитячий поет, громадський та культурний діяч. Він - автор 17 книжок для дітей. у цьому розділі дивіться збірки віршів Анатолія Качана: "Листи з осіннього саду", "Прощання з літом", "Світання року", "За нашим садом грає море".

Останні коментарі до сторінки
«Вірші про море (Анатолій Качан)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми