|
Володимир Нагорняк
УКРАЇНО МОЯ!
... Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум, і вогнені Тараса рядки,
І Франків Каменяр, і тендітної Лесі Світанки,
Кармелюк у лісах, і на полі пшениця з руки.
Вистачає тобі хліба-солі, і бронзи, і воску,
І звитяги в заводах, й відваги в полях,
Та на долю твою – і сяйну, й медоносну -
Доморощений трутень – сів чиновник-чиряк.
Розпинають тебе, Україно моя, на копійці –
Як знецінили душу, обезцінюють труд.
Розбрелись по світах діти сонця твої,українці,
Там цінують їх більше, аніж вдома отут.
Грабували тебе, шматували тебе, Україно -
І чужі - і свої! - рвали білеє тіло твоє;
Ти вставала з руїн, і садами квітчала руїни;
Ти вставала з руїн, наче сонце над світом встає!
…І співала пісні - і недоля-пітьма відступала,
І жахались пісень різномастні твої вороги;
Тихе сонце твоє в Сковородиних саквах світало,
І світило вгорі на священні твої корогви.
Україно моя! Скільки горя сідало на плечі,
І пройдисвіт який не здіймав над тобою нагай;
Ти співала пісні - усміхавсь розкріпачений вечір,
І дівчину водив козаченько в замріяний гай…
Україна моя – задушевна Наталка-Полтавка,
І Стефаника сум, і вогнені Тараса рядки,
І Франків Каменяр, і тендітної Лесі Світанки,
Кармелюк у лісах, і на полі пшениця з руки.
* * *
ЗЕМЛЯ, ОСВЯЧЕНА ТАРАСОМ
Земля, освячена Тарасом -
моя земля, твоя земля;
зимою – в білому поля;
весною – вкрита світлим рястом;
а літо – сонячна пшениця;
а осінь – яблуко в саду…
Живеш тут ачи подивиться
прийшов і : «Вибачте, піду…»
Земля, освячена Тарасом-
це я, це ти, це він, це ми.
Сьогодні ж, попри всі гаразди,
це і чорнобильскі дими,
це і спаплюжений Славутич,
це занітрачені поля
й саме життя…
таке падлюче,
де ти – не ти, і я – не я;
де, рідний він, стає чужинцем…
"Тут жити як, не за бугром ?!”
Будь, брате, славним українцем,
а не знеславленим хохлом;
прокинься,долею не грайся;
тоді й твоє почує "Я”,
благословить
земля Тараса –
твоя земля,
моя земля.
* * *
Я З ЦИХ КРАЇВ…
– Я з тих країв, де сонце сходить в полі,
А вітер пестить яблунь пелюстки.
Постій-дивись: засоняшнилась доля,
І хлопчиком побігла до ріки.
– Я з тих країв, де в небо щохвилинно
Надривно лине жайворонка спів,
Де соловей не спить…
– Це ж – Україна!
– Я з цих країв…
* * *
БАРВІНОК
Барвінок стелиться при хаті;
Тут люди – добрі, непихаті;
Барвінок – символ доброти;
Рости
Малесенький мій синку,
Своєю добротою… до барвінку!
* * *
ОСКОЛКИ СЕРЦЯ
Степ. Україна. Сонце так,
неначе вперше землю баче древню;
літає-тане жайвір-птах,
гасає-гасне в небесах, –
осколки серця – падають! – на землю!
– Поете, як ти, не зачах?.. –
очима вкотре всвердлюєшся в стелю;
літаєш-танеш, жайвір-птах,
гасаєш-гаснеш в небесах…
– Осколки серця – падають! – на землю!
|
|
