Тарас Шевченко
ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ
(Містерія)
ТРИ ВОРОНИ
1
Крав! крав! крав!
Крав Богдан крам.
Та повіз у Київ,
Та продав злодіям
Той крам, що накрав.
2
Я в Парижі була
Та три злота з Радзивілом
Та Потоцьким пропила.
3
Через мост идет черт,
А коза по воде.
Быть беде. Быть беде.
Отак кричали і летіли
Воро́ни з трьох сторон і сіли
На маяку́, що на горі
Посеред лісу, усі три.
Мов на мороз, понадувались,
Одна на другу позирали,
Неначе три сестри старі,
Що дівували, дівували,
Аж поки мохом поросли.
1
Оце тобі, а це тобі.
Я оце літала
Аж у Сибір та в одного
Декабриста вкрала
Тро[хи] жовчі. От, бачите,
Й є чим розговіться!
Ну, а в твоїй Московщині
Є чим поживиться?
Чи чортма й тепер нічого?
Э... сестрица, много:
Три указа накаркала
На одну дорогу...
1
На яку це? На ковану?
Ну, вже наробила...
З
Да шесть тысяч в одной версте
Душ передушила...
1
Та не бреши, бо тілько п’ять,
Та й то з фоном Корфом.
Ще й чваниться, показує
На чужу роботу!
Капусниця! закурена...
А ви, мості-пані?
Бенкетуєте в Парижі,
Поганці погані!
Що розлили з річку крові
Та в Сибір загнали
Свою шляхту, то вже й годі,
Уже й запишались.
Ач, яка вельможна пава...
2 і 3
А ти що зробила??
1
А дзуськи вам питать мене!
Ви ще й не родились,
Як я отут шинкувала
Та кров розливала!
Дивись, які! Карамзіна,
Бачиш, прочитали!
Та й думають, що ось-то ми!
А дзусь, недоріки!
В колодочки ще не вбились,
Безпері каліки!..
2
Ото яка недотика!
Не та рано встала,
Що до світа упилася...
А та, що й проспалась!
1
Упилася б ти без мене
З своїми ксьондзами?
Чортма хисту! Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетухо,
І досі б стояла.
А з вольними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала, з Богданом
От-от уже поховала.
Ні, встали, погані,
Із шведською приблудою...
Та й тойді ж творилось!
Аж злішаю, як згадаю...
Батурин спалила,
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими... а такими,
Просто козаками,
Фінляндію засіяла;
Насипала бурта
На Орелі... на Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрмі задушила.
Отойді-то було свято!
Аж пекло злякалось.
Матер Божа у Ржавиці
Вночі заридала.
3
И я таки пожила:
С татарами помутила,
С мучителем покутила,
С Петрухою попила
Да немцам запродала.
1
Та ти добре натворила:
Так кацапів закрепила
У німецькі кайдани —
Хоч лягай та й засни.
А в мене ще, враг їх знає,
Кого вони виглядають.
Вже ж і в крепость завдала,
І дворянства страшну силу
У мундирах розплодила,
Як тих вошей розвела;
Все вельможнії байстрята!
Вже ж і Січ їх бісновата
Жидово́ю поросла.
Та й москаль незгірша штука:
Добре вміє гріти руки!
І я люта, а все-таки
Того не зумію,
Що москалі в Україні
З козаками діють.
Ото указ надрюкують:
«По милості Божій,
І ви наші, і все наше,
І гоже, й негоже!»
Тепер уже заходились
Древности шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти;
Все забрали любісінько.
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Льохом поспішають.
Трошки, трошки б підождали,
І церква б упала...
Тойді б разом дві руїни
В «Пчеле» описали...
2 і 3
Чого ж ти нас закликала?
Щоб на льох дивиться?
1
Таки й на льох. Та ще буде
Два дива твориться.
Сю ніч будуть в Україні
Родиться близнята.
Один буде, як той Гонта,
Катів катувати!
Другий буде... оце вже наш!
Катам помагати.
Наш вже в череві щипає...
А я начитала,
Що, як виросте той Гонта,
Все наше пропало!
Усе добро поплюндрує
Й брата не покине!
І розпустить правду й волю
По всій Україні!
Так от бачите, сестриці,
Що тут компонують!
На катів та на все добре
Кайдани готують!
2
Я золотом розтопленим
Заллю йому очі!
1
А він клятий недолюдок,
Золота не схоче.
3
Я царевыми чинами
Скручу ему руки!..
2
А я зберу з всього світа
Всі зла і всі муки!..
1
Ні, сестриці. Не так треба.
Поки сліпі люде,
Треба його поховати,
А то лихо буде!
Он, бачите, над Києвом
Мітла простяглася,
І над Дніпром і Тясмином
Земля затряслася?
Чи чуєте? Застогнала
Гора над Чигрином.
О!.. Сміється і ридає
Уся Україна!
То близнята народились,
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати!
Полетімо!.. — Полетіли
Й, летячи, співали:
1
Попливе наш Іван
По Дніпру у Лиман
З кумою.
2
Побіжить наш ярчук
В ірій їсти гадюк
Зо мною.
3
Как хвачу да помчу,
В самый ад полечу
Стрелою.
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — Київ, "Наукова думка", 2003. Том 1: Поезія 1837 - 1847, стор. 319 - 324; 726 - 730.
Усі частини містерії:
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
