На відео: програма "Велич особистості: Іван Котляревський — зачинатель нової української мови."
-----------------------------------
Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 року в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. Здобувши початкову освіту у місцевого дяка, у 1780 році він вступає до семінарії — єдиного навчального закладу в Полтаві, де наполегливо вивчає стародавні мови, німецьку і французьку, поетику, риторику, а також словесність, аптичну літературу, зокрема творчість Вергілія, Горація, Овідія, класичне і російське письменство, що безперечно впливало на формування естетичних смаків майбутнього письменника.
Ще в юнацькі роки, захопившись віршуванням, до будь-якого слова він умів майстерно добирати дотепні і вдалі рими, за що його семінаристи прозвали «рифмачем».
Не закінчивши семінарії, Іван Котляревський у 1789 році вступає на службу до Новоросійської канцелярії у Полтаві, а з 1793 року вчителює у поміщицьких родинах на Полтавщині. Саме тут, перебуваючи в гущі життя народних мас, майбутній письменник бачить жорстокість поміщиків і тяжку підневільну працю селян. Іван Котляревський, переодягнений у селянське вбрання, не раз відвідував зібрання народні і сам брав участь у них, пильно прислухався до розмов, записував пісні та легенди, вивчав мову, характер, обряди, вірування, перекази. В роки вчителювання у поміщицьких маєтках Іван Котляревський починає працювати і над своєю бурлескно-травестійною поемою «Енеїда».
З 1796 року Іван Котляревський протягом дванадцяти років перебував на військовій службі. У цей час він завершує перші три частини «Енеїди», очевидно, пише і четверту, а також створює відому «Пісню на Новий 1805 год... князю Олексію Борисовичу Куракіну».
«Енеїда» (перші три частини) набуває великої популярності. Вона поширюється в численних рукописних списках на Україні і за її межами. В 1798 році вона видається у Петербурзі на кошти конотопського поміщика М. Парпури, а в 1808 р. книговидавець І. Глазунов повторив усе видання. Обидва видання з’явилися без відома автора.
У 1806 — 1807 роках Котляревський бере участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у битвах під Бендерами та Ізмаїлом, за що був удостоєний бойових нагород.
На початку 1908 року поет виходить у відставку і іде до Петербурга, надіючись влаштуватись там на цивільну службу. Під час перебування в столиці він підготував до друку й видав 1809 року свою поему в чотирьох частинах. 1810 року Котляревський повертається до рідної Полтави і працює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян, у навчальному процесі якого основна увага приділялася викладанню загальноосвітніх предметів, вихованню учнів у дусі ідей гуманізму і справедливості. Високо оцінив педагогічну діяльність письменника декабрист М. М. Новиков та інші.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Іван Котляревський, охоплений загальним патріотичним піднесенням, бере діяльну участь у формуванні 5-го козацького полку в Хорольському повіті.
Повернувшись знову до педагогічної роботи, він продовжує працювати над «Енеїдою», багато сил і енергії віддає пожвавленню культурного життя Полтави, захоплюється ідеєю створення місцевого театру.
У 1819 році на сцені полтавського театру вперше були поставлені п’єси «Наталка Полтавка» і «Москальчарівник», у яких з успіхом виступив молодий талановитий актор М. Щепкін, у викупі якого з кріпацтва брав найактивнішу участь Котляревський.
Перебуваючи на посаді директора полтавського театру у 1818—1821 роках, Іван Котляревський, по суті, узяв на себе всі турботи, пов’язані з підготовкою репертуару, підвищенням його ідейно-художнього рівня. Не лишалися поза його увагою і побутові обставини артистів тощо.
У 1818 році Іван Котляревський вступає до полтавської масонської ложі «Любов до істини» і в цьому ж році обирається членом харківського «Товариства аматорів красного письменства», а в 1821 році (за рекомендацією М. Гнєдича) — почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів російської словесності» — осередку декабристського літературного руху. На засіданнях цього товариства читалися і жваво обговорювалися надіслані І. Котляревським уривки з п’ятої частини «Енеїди», опубліковані у 1822 — 1823 роках на сторінках друкованого органу товариства «Соревнователь просвещения и благотворения». У примітці до другого уривка з «Епеїди» сповіщалося про те, що Іван Котляревський повністю закінчив свою поему і має намір видати її окремим виданням. Отже перелицьована «Енеїда» врешті була завершена і тільки чекала свого видавця.
У 1827 році Іван Котляревський стає ще й попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу і на цій посаді виявляє гуманне ставлення до простих людей, всіляко допомагає скривдженим і хворим.
У 1835 році Іван Котляревський через хворобу залишає службу, але продовжує цікавитися громадським і літературним життям, підтримує творчі контакти з відомими діячами культури М. Гнєдичем, О. Сомовим, Д. Бантишем-Каменським, приймає у себе О. Ізмайлова, В. Пассека.
В останні роки життя Іван Котляревський, не маючи необхідних коштів, передає для публікації свої п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. І. Срезневському, а поему «Енеїда» — харківському видавцеві О. Волохінову.
Помер Іван Петрович Котляревський 10 листопада 1838 року в Полтаві, де його і поховано на міському кладовищі під вітами розлогої тополі, як він і заповідав.
Літературна спадщина Іван Котляревського порівняно невелика за обсягом, але за значенням у духовному житті українського народу вона (особливо поема «Енеїда» і п’єса «Наталка Полтавка») стала справді епохальним явищем. Твори Івана Котляревського знаменували початки нового творчого методу в національній літературі - реалізму.
(Борис Деркач)
Ще в юнацькі роки, захопившись віршуванням, до будь-якого слова він умів майстерно добирати дотепні і вдалі рими, за що його семінаристи прозвали «рифмачем».
Не закінчивши семінарії, Іван Котляревський у 1789 році вступає на службу до Новоросійської канцелярії у Полтаві, а з 1793 року вчителює у поміщицьких родинах на Полтавщині. Саме тут, перебуваючи в гущі життя народних мас, майбутній письменник бачить жорстокість поміщиків і тяжку підневільну працю селян. Іван Котляревський, переодягнений у селянське вбрання, не раз відвідував зібрання народні і сам брав участь у них, пильно прислухався до розмов, записував пісні та легенди, вивчав мову, характер, обряди, вірування, перекази. В роки вчителювання у поміщицьких маєтках Іван Котляревський починає працювати і над своєю бурлескно-травестійною поемою «Енеїда».
З 1796 року Іван Котляревський протягом дванадцяти років перебував на військовій службі. У цей час він завершує перші три частини «Енеїди», очевидно, пише і четверту, а також створює відому «Пісню на Новий 1805 год... князю Олексію Борисовичу Куракіну».
«Енеїда» (перші три частини) набуває великої популярності. Вона поширюється в численних рукописних списках на Україні і за її межами. В 1798 році вона видається у Петербурзі на кошти конотопського поміщика М. Парпури, а в 1808 р. книговидавець І. Глазунов повторив усе видання. Обидва видання з’явилися без відома автора.
У 1806 — 1807 роках Котляревський бере участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у битвах під Бендерами та Ізмаїлом, за що був удостоєний бойових нагород.
На початку 1908 року поет виходить у відставку і іде до Петербурга, надіючись влаштуватись там на цивільну службу. Під час перебування в столиці він підготував до друку й видав 1809 року свою поему в чотирьох частинах. 1810 року Котляревський повертається до рідної Полтави і працює наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян, у навчальному процесі якого основна увага приділялася викладанню загальноосвітніх предметів, вихованню учнів у дусі ідей гуманізму і справедливості. Високо оцінив педагогічну діяльність письменника декабрист М. М. Новиков та інші.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Іван Котляревський, охоплений загальним патріотичним піднесенням, бере діяльну участь у формуванні 5-го козацького полку в Хорольському повіті.
Повернувшись знову до педагогічної роботи, він продовжує працювати над «Енеїдою», багато сил і енергії віддає пожвавленню культурного життя Полтави, захоплюється ідеєю створення місцевого театру.
У 1819 році на сцені полтавського театру вперше були поставлені п’єси «Наталка Полтавка» і «Москальчарівник», у яких з успіхом виступив молодий талановитий актор М. Щепкін, у викупі якого з кріпацтва брав найактивнішу участь Котляревський.
Перебуваючи на посаді директора полтавського театру у 1818—1821 роках, Іван Котляревський, по суті, узяв на себе всі турботи, пов’язані з підготовкою репертуару, підвищенням його ідейно-художнього рівня. Не лишалися поза його увагою і побутові обставини артистів тощо.
У 1818 році Іван Котляревський вступає до полтавської масонської ложі «Любов до істини» і в цьому ж році обирається членом харківського «Товариства аматорів красного письменства», а в 1821 році (за рекомендацією М. Гнєдича) — почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів російської словесності» — осередку декабристського літературного руху. На засіданнях цього товариства читалися і жваво обговорювалися надіслані І. Котляревським уривки з п’ятої частини «Енеїди», опубліковані у 1822 — 1823 роках на сторінках друкованого органу товариства «Соревнователь просвещения и благотворения». У примітці до другого уривка з «Епеїди» сповіщалося про те, що Іван Котляревський повністю закінчив свою поему і має намір видати її окремим виданням. Отже перелицьована «Енеїда» врешті була завершена і тільки чекала свого видавця.
У 1827 році Іван Котляревський стає ще й попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу і на цій посаді виявляє гуманне ставлення до простих людей, всіляко допомагає скривдженим і хворим.
У 1835 році Іван Котляревський через хворобу залишає службу, але продовжує цікавитися громадським і літературним життям, підтримує творчі контакти з відомими діячами культури М. Гнєдичем, О. Сомовим, Д. Бантишем-Каменським, приймає у себе О. Ізмайлова, В. Пассека.
В останні роки життя Іван Котляревський, не маючи необхідних коштів, передає для публікації свої п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. І. Срезневському, а поему «Енеїда» — харківському видавцеві О. Волохінову.
Помер Іван Петрович Котляревський 10 листопада 1838 року в Полтаві, де його і поховано на міському кладовищі під вітами розлогої тополі, як він і заповідав.
Літературна спадщина Іван Котляревського порівняно невелика за обсягом, але за значенням у духовному житті українського народу вона (особливо поема «Енеїда» і п’єса «Наталка Полтавка») стала справді епохальним явищем. Твори Івана Котляревського знаменували початки нового творчого методу в національній літературі - реалізму.
(Борис Деркач)
За матеріалами: Котляревський Іван. Енеїда. Поема. Наталка Полтавка. П'єса. Москаль-чарівник. П'єса. Київ. Передмова В.А.Деркача. Ілюстрації Анатолія Базилевича. Видпвництво художньої літератури "Дніпро", 1987, стор. 6 - 10.
Читайте твори Івана Котляревського на нашому сайті:
Вперше читала "Енеiду" ще в школi. Перечитую тепер (менI 80 рокiв). Насолоджуюсь читанням. До Котляревського, як до живого, з подякою звертаюсь.