Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
81. ОБЕРІГАЙТЕ СВОЇХ ВИХОВАНЦІВ ОД МАРНОСЛІВ’Я
Я спеціально звертаю на це увагу тому, що марнослів’я розбещує душу людини, воно як іржа, роз’їдає колектив. Там, де є пустослів’я, по суті немає і не може бути ідейної єдності колективу. Марнослів’я — це безвідповідальне брязкання зброєю, перетворення зброї в іграшку, це духовне роззброєння людини.
Разом з тим, як наймерзеннішого пороку, остерігайтесь отрути брехні й лицемірства. Нехай з дитинства, з отроцтва в плоть і кров, у звичку хлопчиків і дівчаток входить правдивість: нехай звичка називати речі своїми іменами перетворюється в характер, у натуру. Виховуйте у своїх вихованців непримиренність і нетерпимість до балаканини, порожнього красномовства, тріскучої фрази, хвалькуватості.
Як же здійснювати на практиці ці золоті істини? Тут ми наближаємося до питання про самовиховання. Багаторічний досвід виховання юнацтва переконав мене в тому, що коли слово живе в душі людини, коли воно не перетворюється в лузгу,— воно може стати могутнім засобом самовиховання. Учіть хлопчиків і дівчаток не кидати слів на вітер, нічого не говорити «просто так», задля красного слівця.
Я повчаю своїх вихованців: "Якщо ти хочеш зробити ось так, але не впевнений, що зробиш, ніколи не кажи: даю слово, що зроблю. Краще скажи: "Хочу примусити себе зробити ось так, примушу себе зробити ось так". І змушувати себе. Як би не було важко, добивайся поставленої мети. Десять разів перероби, але зроби так, щоб не було соромно перед людьми."
Не забувайте, що процес самовиховання ніколи не йде гладенько, без труднощів. Немає доблеснішої перемоги, ніж перемога над власними слабостями. Пам’ятайте, вихователі юнацтва, що правдивість — це передусім чесність перед людьми і водночас перед власною совістю. Правдива оцінка самого себе — що я вже можу й чого не можу, як я просуваюся до тієї вершини самовдосконалення, досягнувши якої, я маю право сказати: я господар своєї волі,— правдива оцінка всього цього є наріжним каменем правдивості й чесності.
Дзеркало правдивості, яке правильно відображає життя, відшліфовується працею. Прагніть до того, щоб думка й слово одухотворялися ділом, працею. Щоб за звучанням слова стояла брила справи. Ще раз доводиться повторити, що в справі виховання все взаємозв’язане.
Правдивість і чесність, непримиренність до брехні й обману йдуть від великої правди праці. Недарма стародавня українська мудрість говорить: правдиве слово в того на язиці, в кого на долонях мозолі. Серце трудівника повстає, обурюється проти брехні й неправди. Корені істини — у праці для загального добра, у радості творення для людей, у подоланні труднощів. Кому все дається легко, без труднощів, без напруження сил, у того й думка пурхає легко, як метелик. А думка повинна бути твердою, як стовбур могутнього дуба. Сильною, як стріла. Яскравою, як вогонь. Твердість правди, непохитність думки, ясність істини — це джерела, що пробиваються з криниці, ім’я якій — трудно. Юнацтво повинно знати, що таке "трудно". Знати з власного досвіду. Той, хто пізнав труднощі, дорожить словом і нетерпимо ставиться до марнослів’я.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 599 - 601.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.