На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

175-річчю Марка Кропивницького присвячується


175-річчю Марка Кропивницького присвячується
Г. Лобунько,
«Портрет Марка Кропивницького»

 

"...Артист, художник з голови до ніг,
Він сміхом потрясав притихлу залу,
Скорботою будив юрбу опалу
І слово, як алмаз, беріг.
Блажен народ, що мав такого сина,
Там, де його терниста путь ішла,
З нових квіток і колосків звила
Вінець йому безсмертний рідна Україна"

 ( Максим Рильський)

22 травня 2015 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Марко Кропивницький – батько українського професійного театру» до 175-річчя від дня народження видатної особистості нашого краю – українського драматурга, театрального актора, режисера Марка Лукича Кропивницького (1840 - 1910 рр.).

На жаль, багато чого з життя Марка Лукича нині позабуте, а дещо наразі просто невідоме. У середині XIХ століття драматургія і театр перебували  у глибокій кризі, обумовленій передусім колоніальною політикою російського царизму, спрямованою на знищення будь-яких проявів духовності українців. Згадаймо, принаймні, факт закриття 1817 року Київської академії — першого і єдиного вищого навчального закладу в Україні, сумнозвісний Валуєвський циркуляр від 1863 року, спрямований на обмеження функціонування  в суспільстві української мови, так званий Емський указ Олександра II у 1876 році, яким заборонявся український театр тощо.
Як зауважував Іван Франко: «На початку 1880-років несподівано з’явився справжній український театр, склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, склалася трупа, яка збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві та Петербурзі, де публіка мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави». Незважаючи на всі труднощі та перешкоди, театр Кропивницького зумів тоді стати у ряд кращих національних театральних шкіл Європи. Створений Марком Кропивницьким, в умовах жорстокого національного гніту, професійний театр (заснований  27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді постановкою п’єси «Наталка Полтавка» !)  упродовж багатьох років був одним iз головних джерел культурного відродження уярмленої нації, особливо якщо зважити на те, що більшість наших співвітчизників була в ті часи неписьменною і не мала змоги читати твори Тараса Шевченка, Марко Вовчок, Івана Франка, інших українських письменників. Цей театр дав не лише неабиякий поштовх для подальшого розвитку української культури, а й відіграв визначну суспільно-політичну роль в житті українців, став однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну Українську державу.
Театр корифеїв був тоді дійсно справжнім джерелом української культури. До складу цього колективу увійшли такі відомі в майбутньому майстри української сцени: М. Заньковецька, М. Садовський, Л. Линицька, П.Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська-Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, з яких Кропивницький виплекав славнозвісних зірок світової сцени. Не дарма сучасники називали його Батьком українського театру. «Не можна забувати, — згадує Софія Тобілевич, — що той потрійний труд, який виконував Марко Лукич, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Усі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, всі його учні, не виключаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Лукича як в артиста, режисера  і великої душі людину».

Марку Лукичу належить найпочесніше місце у плеяді видатних діячів демократичної культури кінця XIХ — початку ХХ століть.  Він був наділений унікальною різнобічною обдарованістю: не тільки класик драматургії, геніальний актор, режисер-реформатор, засновник театру світової слави, а й відомий поет, композитор, диригент, співак, перекладач; не лише талановитий організатор і керівник театру, а й чудовий педагог, який відшукував у народі таланти і копіткою працею виховував iз них майстрів професійної сцени. До того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, «піонером» реалістичного художньо-декоративного мистецтва, засновником театру для дітей, єдиного на той час на теренах всієї тодішньої Російської імперії.

Як продовжувач традицій великого Кобзаря, Марко Кропивницький, відчуваючи загрозу зникнення українського етносу, небезпеку розчинення його в панівної російській нації, усе життя своє присвятив боротьбі за духовне визволення української нації. Засобами мистецтва, як драматург і актор, палким мистецьким словом він пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати і відстоювати свої культурні надбання.

Щодо акторської діяльності, то за своє довге сценічне життя Кропивницький зіграв більше 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справжні шедеври, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу. Він прагнув, щоб його побачили і почули в найвіддаленіших куточках країни. «Відчувалось, що на кону не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається  у своєму рідному національному мистецтві, на сцені виступає один з головних і кращих діячів в українському театрі, окраса і гордість його», — так високо відгукувалась про видатного земляка тогочасна критика.

Мало хто знає, про один із яскравих епізодів біографії драматурга. Коли імператор Олександр II, у захопленні від акторської майстерності Кропивницького, під час гастролей театру в Петербурзі запропонував йому грати в Імператорському театрі, що давало йому змогу жити безтурботно і заможно, Марко Лукич рішуче відмовився: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити моєму народові, піти у найми тут «власть предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують все, що я залишив»...
Митець у своїх драматургічних творах виступав новатором жанру соціально-психологічної драми, сучасна преса порівнювала їх з шедеврами світової літератури. У час гонитви на все україномовне, самобутнє, театр Кропивницького проповідував Україну,  її історію, побут, мелодійну мову. Вистави театру корифеїв у Петербурзі були тоді явищем винятковим — то були насправді презентації української культури, які викликали гарячі симпатії демократичного російського глядача, набуваючи гучної слави. Тогочасна преса відзначала, що «українці під режисурою Кропивницького на багато років випередили Художній театр Станіславського».
Драматургія Кропивницького генетичними узами пов’язана  з фольклором, а також iз кращими зразками української класичної літератури, зокрема, з творчістю І.Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У ній вельми відчутні також традиції таких світових майстрів слова, як В. Шекспір, Ж.-Б. Мольєр, О. де Бальзак, О. Грибоєдов, О. Пушкін, О. Островський, Л. Толстой.

Не зважаючи на всі політичні й цензурні утиски з боку царського режиму, Марко Кропивницький мужньо долав усі перешкоди.  За ним було встановлено таємний поліцейський нагляд і чатувала постійна загроза арешту, але величезна популярність і любов народу щоразу боронила Марка Лукича від ув’язнення. Устами героїв своїх п’єс, таких, як «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж паук», «Дай серцю волю, заведе в неволю, «Олеся», «Замулені джерела», «По ревізії», «Скрутна доба» (всього 44 п’єси), він проголошував протест проти соціальної несправедливості, викриваючи з пристрастю сатирика жорстокість, сваволю поміщиків.

 

175-річчю Марка Кропивницького присвячується, ескіз до картини О.С.Логвинюка Родина Тобілевичів

Ескіз до картини О.С. Логвинюка «Родина Тобілевичів»

 

В експозиції представлено роботи з фондового зібрання музею - картина художника Г.Лобунька «Портрет Марка Кропивницького»,  ескіз до картини О.С.Логвинюка «Родина Тобілевичів» та матеріали, які висвітлюють творчу  й професійну діяльність Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л.Кропивницького.

Пам’ятаємо про свого славетного земляка на Кіровоградщині: його ім’я  (з 1940 року) носить Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр, у 1982 році відкрито меморіальний музей М.Л.Кропивницького – відділ Кіровоградського обласного краєзнавчого музею,  в честь корифея названо одну з вулиць обласного центру,  в музеї-заповіднику І.К. Тобілевича (Карпенко-Карого) «Хуторі Надія» ростуть посаджені Марком Лукичем велетні-дуби і зразу пригадуються поетичні рядки українського поета Максима Рильського:

"Ростуть дуби, купають в небі віти,
А навкруги, немов веселі діти,
Дубки і липки зводяться рясні...
Співає молодь молоді пісні –
І, сповнені зичливості й любові,
Дуби над нею шелестять Маркові..."

Леся Дмітрієва, науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею

За матеріалами: http://prostir.museum/

 

 

Читайте також на нашому сайті:

22 травня - день народження Марка Лукича Кропивницького, українського письменника, драматурга, театрального актора"Епоха, в котру довелося мені впірнути з головою, є сувора і непомильна вказівка всього мого існування і всієї моєї праці"

(М. Кропивницький)


Останні коментарі до сторінки
«175-річчю Марка Кропивницького присвячується»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар