Олександр Кликавка
ЯКОЮ БУЛА УКРАЇНСЬКА МОВА 400 РОКІВ ТОМУ
Що ми знаємо про українську мову? Вона гарна, мелодійна. Перші літературні твори співочою, солов’їною були написані Шевченком («Кобзар» 1840 року) та Котляревським («Енеїда» 1798 року). А де більш ранні твори? Їх не було чи їх знищили? Ворожа пропаганда говорить, що до 19-го століття української мови взагалі не існувало або ж вона є діалектом слов’янської чи російської мови.
Всі літописи, діловодство, листування, викладання велися церковно-слов’янською, яка фонетично та граматично далека від української мови. Ця офіційна мова церкви, нав’язана, так званими «просвітителями», Кирилом та Мефодієм, була чужа народу. В ортодоксальному середовищі церковно-слов’янська була аналогом «мертвої» латинської мови католицького світу, яка не мала народу носія і була мовою освіти, науки та літератури. Тому ми зараз і читаємо літописи, наукові та художні твори середньовіччя малозрозумілою, штучною і схожою на російську мовою. Яскравим прикладом є «Граматика» Мелетія Смотрицького видана в 1619 році друкарнею Віденського братства. Ця книга лягла в основу «Російської граматики» Михайла Ломоносова:
А якою мовою говорив простий люд? Яка мова була душею нашого народу? Невже Шевченко та Котляревський вигадали українську на основі польського чи російського діалекту? Ні, вони були першими хто наважився надрукувати і показати поезію живої розмовної народної мови.
Українську літературну традицію вони перейняли у студентів та викладачів Києво - Могилянської академії (Митрофана Довгалевського, Георгія Конисського та інших), які на початку 18-го сторіччя писали інтермедії українською мовою.
Інтермедії це короткі драматичні твори, в яких на сцену виводяться простолюдини, що говорять «слогомпростым, деревенским мужицким» («Піитика» М. Довгалевкого 1736 - 1737) з дотепним анекдотичним сюжетом, який нерідко був запозичений із життя народу.
На щастя, вдалося знайти в журналі «Кіевская старина» від 1883 року, випуск 12, без перебільшення унікальний і надзвичайно рідкісний твір в своєму роді. Дві інтермедії початку 17-го сторіччя. Вони збереглися в польській транскрипції у відомого польського письменника І. Крашевського. Твір називається: «Трагедія або образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, Посланника Божого, в 5-ти діях, з додаванням двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, вчителем вільних наук та філософії у Львові. Представлена була в Кам’янці на ярмарку, в день того ж св. Іоанна Хрестителя, 1619 року, а надрукована у св. Миколая на передмісті Яворівському».
Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» (випуск 12) мовою оригіналу. Насолоджуйтеся українською мовою, якій 400 років.
Яков Гаватович
Інтермедія після другої дії «Кіт у мішку»
(Климко з горшками, Стецько тримає на спині кота в мішку).
Климко. Що ты тутъ, побратиме, собі порабляешь?
Кажи мені, як живешь, та якъ ся маешь?
Стецько. Я тут не роблю ничого. Ось иду до дому свого
Та и зъ тоіеми горшками, якъ зъ своими сусідами.
Климко. Та на щотакъ много маешь? – либой на жонку кидаешъ?
Стецько. На що? Чи хочешь вірити, що люблю хороше жити,
Всёго достатекъ варити кажу, та ся не курчити,
Такъ яко приналежаетъ сподарови, що все маетъ.
Климко. Бохмесь, чоловікъ хорошій. Либой маешь много гроши.
Стецько. Та що маю?
Климко. Та дожитокъ.
Стецько. Маю тотъ на полю вшитокъ.
Суть тамо овцы, бараны, котромы частую паны;
Суть волы, та й коровы, - все маю, коли-мъ здоровый.
Климко. Та и много поля маешь?
Стецько. Маю, - та щотакъ питаешь?
Климко. Бо хочу тобі вікъ служити, зъ тобою вік провадити.
Стецько. Коли хочешь, гаразд служи, хоть ся и шинкаркомъ длужи.
Коли пінізи маемо, - все мы тое поплатимо,
Лише хоць вірне служити.
Климко. Кажи-жъ, що будешъ варити для мене.
Стецько. Хотъ видишь горшковъ мнгого, що-мъ до дому свого
Тутъ покупивъ на ярмарку,- купилемъ и тую мірку,
Що будемъ собы зъ ней пити, - та питаешь, що варити
Буду? Ось в тоімъ борщика, въ тоімъ яглы до молока;
Коли рыбы достанемо, въ тоімъ коропы розписто,
Въ тоімъ капусту густою, въ тоімъ розпустимо лою,
До гороху, оттакъ знаишь, та и пироговъ ся наишь;
Въ горщику ихъ поваремо, та и в тимъ шпирокъ насмажемо.
Та що бысь хотівъ иншого? Що маемъ, наваримъ много.
Климко. Бог-ме я буду служити, коли такъ схочешь варити.
Та же сяхороше маешь.
Стецько. Та ти що робити знаешь?
Кажи, що бы-мъ слугу свого знавъ, та ласкавъ бывъ на ніого.
Климко. Я чоловікъ все робити знаю, то волки ловити,
Щобы овець не псовали, та быдла не розганялы.
И иншого звера много достану ось зъ ліса того.
Лисицю, що-мъ имыю, несу, та за длугъ ю понесу.
Стецько. Того слуги потребую – та южъ ся тобі радую;
Будешь-же ся гараздъ мати, та борзо хочъ прибывати.
Климко. Гараздъ. Та ты звірка того купи, дамъ іего не дрого.
Будешь до тей шапки мати.
Стецько. Коли бы го огледати?
Климко. Ище быстрый, тепер зъ ліса, утюкъ-бы мені до біса.
Дома іого оглядаешъ, гей-же хорошій – пузнаешь.
Стецько. Якъ іого шацуешь собі?
Климко. За шисть осмаков дамъ тобі.
Стецько. Вельми зацінивъ-есь много.
Климко. Кажи, щодашъ, дамъ не дрого.
Стецько. Три осмаки возьми собі.
Климко. Дай пять.
Стецько. Не дамъ.
Климко. Жичу тобі.
Стецько. Много.
Климко. А хочешь купити – чотыри та будемъ жити
Собі, лише длухъ однесу, та горшки те то понесу
За тобою.
Стецько. Еще много хочешь.
Климко. Та, Бог-ме, не дрого,
Так бо емъ я виненъ сила, коли–жъ - мо тамъ въ корчмі пила.
Стецько. Бери – жъ южъ чотыри гроши, та ся верни якъ хорошій.
Климко. Гаразд, и зъ міхомъ зоставлю, та не вельми ся забавлю.
(Тут Климко пішов, а Стецько приймається дивитися лисицю.)
Стецько. Осмотру тую лисицю, чи будетъ пидъ рукавицю,
(Кіт тікає.)
Та и пудъ шапку красцынко. Бідна - жъ моя головонько!
Ось, ось мене грошей збавивъ, лихъ чоловікъ міхъ зоставивъ.
Ось кота въ міху купивъ-емъ! Чомъ я такъ не мудрый бывъ-емъ?
И-же у тотъ міхъ не гледывъ-емъ, та щовъ нимъ не осмтривъ-емъ?
О, бісу твоей матери! Кажуть, не каждому вери.
(Шукає горшки, шукає одяг, який положив на горшки.)
Та и горшки либой пукралъ. Ось матінко, що-мъ я выгралъ
На тому лихим ярмарку! Бісъ взявъ изъ горшками мірку
И сукни либой не маю. Що ма-мъ діяти – не знаю.
Бідна - жъ моя головонько! О, несчастная – жъ матонько,
Щось мя на світ народила, що-мъ такъ нинка стративъ сила.
(Приходить, переодягнувшись в інший одяг, а горшки кладе в іншому місці і прикриває їх його одягом і притрушує травою).
Климко. Та що, побратиме, тобі?
Стецько. Чи жартуешь зъ мене собі?
Наробивши та не знаешь? Горшки укравъ та питаешь?
И сукману… та и здрадить мене въ торгу: кота-сь всадилъ
Въ міхъ, та-же лисицу маешь, казав-есь, що ю продаешь,
Тою-мъ я заплатить тобі, а того-мъ не змыслить собі,
Що я-мъ въ тотъ міхъ не загледівъ, а тысь пришолъ, що бысь шыдивъ,
И ще, що ми есть, питаешь, та сязъ мене насмеваешь.
Климко. Та щоти на мене кладешь? Що-мъ ся тутъ натрапилъ, радъ есь.
Не мамъ кимъ освядчити, що й смылъ то на мене вложити.
Стецько. Якъ тебе зовуть? – питаю.
Климко. Климко. Стецько. О, того не знаю,
Якъ здрайцу зовуть тамъ того, та бо шапка власна іого,
Та для того-мъ гадавъ собі, що онъ, тамъ тотъ мовилъ тобі.
Прошу-жъ, пробачъ вину тую.
Климко. Милый брате, я зъ тобою,
Та якъ кажешь, що тя зрадивъ,- кота впередъ въ тотъ міхъ всадивъ?
Стецько. Ой, такъ.
Климко. Я та и пукралъ гроши?
Стецько. Пукралъ.
Климко. Чловікъ не хорошій.
Та и мівъ служити тобі?
Стецько. Мівъ.
Климко. Зъ грошами пойшолъ собі?
Стецько. Такъ, брате.
Климко. То й горшки укралъ?
Стецько. Такъ.
Климко. Та-съ ты іого не шукалъ?
Стецько. Нітъ, боса ты натрапилесь.
Климко. Теперъ-то?
Стецько. Теперъ.
Климко. Зблудилесь!
А хочешь мині вірити? Здасть-ми ся, що-мъ мілъ видіти
Теперъ чоловіка того, що мілъ горшков вельми много.
Тотъ либой.
Стецько. Либой.
Климко. Сукману, що тобі благому пану
Либой взявъ, нісъ на палиці, та собі лігъ на травиці.
О Бугъ-ме тотъ, бо шарая сукмана была такая.
Стецько. Такая, такая.
Климко. Чи хочешь ми вірити.
Коли-ць того покажу, не хочъ гожи вити.
Ось лежить! А тотъ?..
Стецько. Тотъ, тотъ!
Климко. Ну-жъ, тую палицю
Гараздъ іого по хребті, же змажетъ травицю
Пасокою.
Стецько. О, буду-жъ іого шмаровати!
Мусить мені и горшки и все поврацяти.
Та якъ мудрый пакрывъся, ось видишь травою,
Що бы не зглидино.
Климко. Бий кріпко, та свою
Сукману и все побери, а іого въ всіті не дери.
(Климко, закачав рукава, б’є по горшкам, а Стецько тікає).
Стецько. О, матіонко, матіонко! Тепер-же ми лихо.
Чи бісъ, чи лихъ чоловікъуправилъ мене тихо
Въ то нестестіе велике, що-мъ убоство свое
Потолкъ, въ нивочъ обратилъ ти горшки мое.
Щося діять? Чи Богъ то милостю справити
Хотилъ такое річи на мене пустити,
Чи лихіи люде? О, Боже милостивий!
Коли-жъ бы ся тотъ трапилъ чоловікъ зрадливый,
Що ми такое річи, ось пане, наброилъ…
Пузналъ бы, якъ-бы-мъ дывы коло ніего строилъ…
Возму жъ претя тую сукману, пійду ся скарити пану.
(Стецько пішов, прийшов Климко, сміється).
Га, га, га, га, га, г-а, га! Двократь одиного
Чоловіка-мъ ошукавъ, признамъ ся до того.
Тотъ панъ, що знаетъ въ світі гараздъ махліовати.
Пойду ище та знайду, кого ошукати.
Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» (випуск 12) мовою оригіналу.
Такою мовою говорили козаки Сагайдачного та Хмельницького. Такою мовою співали матері колискові своїм дітям десятки поколінь. Тому за чотири століття вона майже не змінилася. А це означає, що українська мова була майже такою ж за чотири сторіччя до написання цих двох інтермедій. І ще до татаро-монгольської навали зі сходу в Київській Русі лунала наша рідна солов’їна. Окрім того, «Граматика» та інтермедія видані в один і то й же 1619 рік, але написані вони різними мовами.
* * *
Вашій увазі друга інтермедія Якуба Гаватовича під назвою «Найкращий сон». Твори цього автора насичені колоритним українським гумором, у їхній зміст вплетені численні елементи з різних фольклорних творів. Діалоги дійових осіб жваві і природні, насичені цікавими побутовими деталями, діалектизмами, які відтворюють тогочасне життя і народну мову. В творах є ряд картин, які відтворюють побут українського народу.
Зокрема, в інтермедіях, описується їжа, ярмаркування тощо. Цікавими є сценки, де герої другої інтермедії Максим та Грицько розповідають про рай та пекло. Це народні уявлення про них, викладені у фольклорних творах різних жанрів. Ці інтермедії на теми народних анекдотів настільки майстерно по-театральному скомпоновані, що неможливо припустити, щоб вони були першими спробами української театральної творчості.
Яков Гаватович
Найкращий сон.
Интермедія вторая послѣ 3 – го дѣйствія.
(Intermedium drugie po akcie trzecim.)
Persony: Maxim, Rycko, Dynis. – Wotowcovie. (Лица: Максимилъ, Грицько, Денисъ – торгующіе волами).
Максимъ. Идимъ-же, брате, южъ въ тою, що идемо,дорогою,
Колесь-мо южъ сторговали, та и вси волы продали
На тоимъ лихимъ ярмарку. Не будемъ бильше тарварку
По тоихъ волахъ робити, ліпше на флисі служити.
Грицько. Ліпше, брате, я зъ тобою иду, ты иди зо мною.
Денисъ. Ей, побратимове, стóйте, та ще говору почуйте.
Далекъ идете? – кажите, та зъ собой ме возмите.
Помагай Богъ вамъ.
Грицько. Здоровий будь, та короткими слови
Кажи, о що питаемо, та якъ тебе звати маємо.
Денисъ. Я-мъ зъ Камінця Подольского, пришолъ до містечка того
На ярмарок зъ воли, та Динисъ істемъ.
Максимъ. Та бісъ тя тутъ принісъ.
А ми вудъ Городка – знаешъ?
Денисъ. Знаю.
Максимъ. Далекъ пойти маешь?
Денисъ. Ось ко бы ся зъ кимъ трапило, що бы насъ хоть зе три было.
Ишоль бы-мъ на флисъ.
Грицько. Иди-жъ зъ нами, та мы идемъ оть двай сами.
Денисъ. О слава-жъ Господу Богу, що-мъ знашолъ въ тую дорогу
Товариство хорошое. Ось васъ будетъ теперъ трое.
Ой, братікове, слухайте, та що мині істи дайте,
Забивъ-емъ хліба купити, безъ котрого трудно жити.
Максимъ. Эй, брате, и я не маю. Грицю, ты маешь, я знаю.
Грицько. Та ты хліба не купивъ-есъ? Отъ такъ собі наридивъ-есъ!
Та я-мъ се на тебе спустиль, що-съ не купилъ тожесъ чистый.
Максимъ. О, пахнуть!
Грицько. Пахнуть.
Денисъ. Шукаймо, та говорити предстаньмо.
А якъ даєтъ Богъ, тутъ знайдемо, то ся вси три поделимо.
Та ось пирухъ на травицы, бувъ либой вырісъ зъ землицы.
О, слава тобі, Господи! О минуть насъ теперъ глоды.
Коли бульше достанемо.
Максимъ. Любой юже не знайдемо.
Та що ту есть за травая, що родитъ пироги тая.
Ось ище будуть пироги, коли ся верпемъ зъ дороги.
Будемъ тою траву знати, та тутъ пироги искати,
Грицько. А зъ тимъ що чинити? Любой ся придеть ділити.
Денисъ. Хоть ся ділити схочемо, претя се вси не наимо.
Насъ три, а тотъ пирогъ малый.
Максимъ. Та хоть-бы одинъ зъілъ цалый,
Кривда-бы зась нишинъ была, бось-мы го вс три згледили.
Грицько. Вятъ ся ділити будемо.
Денисъ. А коли такъ учинимо –
Котрому ся що ліпшого приснить, будеть пирогъ іого.
Максимъ. Гараздъ, гараздъ!
Грицько. Вятъ лягаймо, та вси три позасыпаймо.
Динисъ. А тотъ пирогъ нехъ тутъ буде, вшакъ же ту не украдуть люде.
Максимъ. Гей, братя, я-мъ въ неб бывъ. Гей,тежъ ся тамъ хорошее мъ.
Гей, гей, тожъ трудно сказати, що-мъ я тамъ моглъ огледати.
Та тотъ небо, якъ золотый замокъ, що такой роботы
Въ світі-мъ не видалъ красное. Муры мѣетъ золотое
Та каменями сажене дорогими: суть зеленее,
Суть білые, червленое. Суть блакитне та світное.
Та и мусть тамъ есть золотый. Та я собі передъ вроты
Стою, ажъ тамъ выкрикають ангели, ти же співають
Хороше. Та святыхъ много стоить вельми; ось я того
Въ небі ся тамъ насмотрилемъ и Господа тамъ виділемъ
Бога, якъ седить за столомъ, а всі бьють передъ нимъ чоломь,
Та ся и всі такъ жегнають, якъ мы въ церкви, та співають.
Потимъ Богь Господь носити істи казалъ, та служити.
Що живое ея рушило. Отъ братя, тотъ ея ми снило!
Денисъ. То южъ ці все выповідилъ?
Максимъ. Ище; бо-мъ тамъ внетъ зеглідивъ
Що потрапы принесено, та й мене за столъ всажено.
Гей, было жъ ,было жъ тамъ много істи! Не пребачу того.
Было мясо, поросята; были печени курчата.
Было тамъ и вареное, та было и смаженое.
Все хорошо, и зъ юшкою б, та и жолтою.
И тісто было парене, смажоне та и печенее,
И пироги тамо были, та и борщика зварили
Та была и капустая, и горохъ, была кашая
Та была тамъ ся я въ небі мілемъ, на банкеті що тамъ былемъ.
Грицько. Та я, братонку, въ цеклі бывъ. Ой тамъ-же тамъ біду терпівъ.
Чарневцы тамъ по голові были ми, та по хрептови
Літунове, та тамъ всіого. Виділемъ поспольства много,
Суть тамо попы, панове, та наши побратимове,
Суть тамъ и лихое жонки, суть не великі дітонки.
Вси гореють ажъ по уши. Біда жъ тамъ и моеи души
Была, та на вічни віки, кажуть, будешь терпіть муки.
То-тъ ся мині лише снило; бодай ся тотъ не трапило.
Денисъ. Та я, братя, собі лежу,та ось, Гангелъ идетъ, вижу,
Та хоть, до мене пришодши, порвалъ мене за волосы
Та не посадилъ на небі, то я тамъ виділемъ тебе,
Що ты собі уживалъ-есь, то-мъ я просилъ, що бы далъ-есь
Мині що, куска одного; не хотилъ-есь, все то того
Пирога казавъ-есь зъ неба, та Гангелъ: южъ те не треба
Тутъ, рыклъ мині, товариша коли-сь виділъ. Ажь у біса
Другій седить въ тоимъ пеклі. Та не тамъ ставилъ при теплі,
Ажъ ты на мене кипаешь, та слова таки волаешь:
Южъ мене не гледаешъ; возьми пирогъ, що тамъ маешъ,
Та зьижь, бо на вічни віки тутї буду терпіти муки.
Та той Гангелъ тутъ ме ставилъ, та я-мъ се пирога наілъ.
Максимъ. Либой.
Денисъ. Ой, такъ.
Максимъ. Эй, Денису, идижъ ты собі икъ бісу.
Коли не будетъ пирога, будешь плакати на Бога.
Денисъ. Вшакожъ ты ся наілъ въ небі.
Грицько. Якъ я, балануте, тебе
Почну палыцью взбирати, не будешь ты жартувати.
Денисъ. Ось біда! Зъісти пирогъ казали, та ся розгнівали.
Максимъ. Иди-жъ, иди-жъ, скуде й пришолъ, хоть бысь и до біса пошоль!
Денисъ. Коли-нъ пирогъ звъілъ, не дбаю… та южъ ся зъ вами жегнаю.
(тікає, а вони за ним)
Твір передрукований із журналу «Кіевская старина» (випуск 12) мовою оригіналу.
Матеріал взято з сайту "Безводовка": http://www.bezvodovka.com/
P.S. Безводовка - це пригоризонтна обсерваторія, древній архітектурний пам'ятник земляного зодчества, науковий та духовний центр часів бронзового віку площею близько 20 квадратних кілометрів у Чернігівській області.
Схожі статті про мову, представлені на "Малій Сторінці":
"... про яку мову ми говоримо – книжну чи розмовну? В Русі-Україні часів Богдана Хмельницького іноземці фіксували дві мови – типове явище для середньовічної Європи. Тож Орест Субтельний констатує, що Козацька ера – це «церковнослов’янська мова, яка все ще використовувалася на Україні як літературна» і «жива народна – руська». Посол Венеціанської республіки Альберт Віміна, що був у нас в 1650 р., називав нашу країну – Україною, але мову – русинською (рутенською), lingua Rutena." (Олексій Редченко)
"... Як мова, так і письмо Київської Русі ще досі приховують від дослідників багато загадок. У часи після прийняття християнства (988 рік) були відомі два типи письма – кирилиця (від імені одного з перших слов’янських культурних діячів – Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов’янського “глагол”, що означає “слово”). Кирилиця запозичена з Візантії, глаголиця – давніше письмо, походження якого остаточно не з’ясоване (можливий зв’язок, зокрема, з грузинським письмом). Особливо дискусійним є питання про дохристиянські писемності Київської Русі, про які маємо декілька свідчень у літописах. Однак ті написи, які вважаються язичницькими, ще не розшифровані. А християнських текстів залишилося досить багато, й вони є цінними документами для вивчення історії Русі й, зокрема, Києва..." (Юрій Мосенкіс)
Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів. Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть до своїх витоків
Більше інформації про українську мову на нашому сайті дивіться у розділі:
Хороші повідомлення..