Українська легенда про купальську квітку

Легенда про купальську квітку

(За мотивами народного переказу зі збірки П.П. Чубинського)

Якось перед снятом Івана Купала загубилися в одного чоловіка воли. Після купальської ночі пішов він до лісу їх шукати. Йде через хаші і раптом чує:
— Чи не той це чоловік, чиї воли біля старезною дуба пасуться?

Озирнувся він, та не побачив нікого, крім вертлявої сороки. Невже це вона сказала?
— Так, це тих волів хазяїн, — знову почув чоловік.

Оглянувшись навсебіч, - не побачив нічого, крім дерев. Схоже, що це сказало одне з них.
— То він же не туди йде! — почувся ще один голос. - Йому праворуч треба йти.

Почухав чоловік потилицю й повернув праворуч. Знайшов своїх волів, вони справді були під старим трухлявим дубом. Жене худобу додому і все думає: хто ж то в лісі розмовляє?

Аж тут знову чує:
— От якби цей чоловік та знав, що біля вільхи, яка росте за сім кроків на північ від отого трухлявого дуба, закопаний скарб! - зрозумів він зі скреготу сороки.
— Якби він про це знав, то повернувся б сюди з лопатою і той скарб викопав би! — а це вже чоловік зрозумів із голосу сойки.

Раптом із лісових хащів вистрибнув гарно вбраний пан.
Чи не помінявся б ти, чоловіче, зі мною взувачкою? - запитав він.
— Пане, у вас дорогі чоботи, а в мене благенькі личаки!
— Давно про такі личаки мрію, — хитро всміхнувся панок у руді вусики.
Помінялися пан і чоловік взуттям. Пострибав радий панок кудись у глушину. Чоловік пішов додому щасливий — і воли знайшлися, і новенькі чоботи має!

Але про почуте в лісі чоловік не забув. Схопив він лопату і чимдуж побіг до трухлявого дуба. Відрахував від нього сім кроків, знайшов вільху, а під нею — глибока яма! У ямі потемнілі черепки і записка: «Тобі — чоботи, мені — скарб!».

Шелестіли лісові трави, шуміли високі дерева, дзвінко щебетали пташки. Але нічого не зрозумів чоловік із тих лісових звуків!

А то до чоловікового личака впав цвіт папороті. Тому він і розумів мову усього живого. А як видурив у нього хитрий панок взувачку з чарівним цвітом, то чоловік утратив розуміння мови птахів і рослин.

Аж тепер пригадав він, що не було в того панка п'ят, а були в нього копитця...

За матеріалами: О. Глазова, Ю. Кузнецов, Рідна мова, 8 клас. 2008, стор. 15.

Більше міфів та легенд на "Малій Сторінці":

Міфи та легенди

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.