Марія Хоросницька
ПРО ДІВЧИНКУ МАРТУСЮ
МАРТА
Розкажу вам про дівчатко,
про хороше на цей раз.
Табель в неї — п’ятка в п’ятку,
перейшла в наступний клас.
Не велика, не маленька,
років має два плюс сім...
Лиш подумайте гарненько,
буде й клас відомий всім.
І, звичайно, треба знати,
в цьому теж велика суть,
як оцю школярку звати...
Мартою її зовуть.
Ні, не все ще вам відомо,
найважливіше тоді...
коли знатимем, як дома,
як школярочка в труді?
* * *
МАТУСИНА РАДІСТЬ
На радість на матусину
з обіднього стола
згортає всі окрушини
Мартусенька мала.
— Що робиш з ними, донечко,
куди діваєш їх?
— Виношу за віконечко
для друзів для моїх!
— Моя маленька зірочко,
а друзі ці — які?
— У них сіреньке пір’ячко
і дзьобики дзвінкі.
* * *
— Мабуть, дома ти, Мартусе,
помагати мамі мусиш?
— Як умію, як лиш знаю,
дома мамі помагаю.
Перемию всю посуду,
застелю ліжка без труду
і сама зварю компот —
дня немає без турбот!..
Після школи по суботах
в мене інша є робота.
У сприятливу погоду
виїжджаєм на природу.
Є за містом дача в нас —
там проводим вільний час.
Не дармую і на дачі,
бо такої вже я вдачі!
* * *
Попросила Марта: — Татку,
виділіть для мене грядку,
попрацюю на землі,
лиш купіть мені спочатку
поливачку, і лопатку,
і відерце, і граблі...
Усміхнувся батько, радий,
ніжно дівчинку погладив:
— Добре, донечко, куплю!
Що посієш, що посадиш,
як я грядку наділю?..
— Ой, посіяла б я, тату,
руту запашну, листату,
айстри, братики в рядок...
Чорнобривці, мальви, м’яту,
ще й блакитний морозок...
* * *
Марта садить. Марта сіє.
Марта вміє і не вміє...
Робить рівчики криві,
спотикнулася в траві...
Батько в поміч,— та дарма! —
Марта каже: «Я сама!
Ви ж мене навчали, татку:
легкого нема початку,
всяке вміння — у труді...
Раду дам своїй біді!»
* * *
Дні минали без пригод.
Сонечко світило,
падав дощик на город —
все позеленіло...
Що не ступить Марта крок,
чує — щось негоже...
Де тут м’ята, морозок?..
Зрозуміть не може.
* * *
Марта сплеснула руками:
квітоньки мої, що з вами?..
Заховались в бур’яні!
Ох і лишенько мені!..
Присядки і на ходу
тягне Марта лободу,
рве пирій що має сили,
в Марти ноги підкосились,
із чола покапав піт...
А при ділі так і слід!
Знати лиш не буде цяця,
як дається справжня праця.
* * *
Зажурилося дівча.
Смуток в голосі,
в очах...
Кепські справи взагалі:
на долоні — мозолі!
Всі п’ять пальчиків,
всі п’ять,
всі по-справжньому болять,
Марта знає: біль мине.
Журить дівчину одне:
як без праці дні оці,
поки щезнуть міхурці?!
* * *
У малої господині
розцвіли ромашки сині.
Хтось питає мимоволі:
— Що, в ромашок синій колір?
Та хіба такі бувають?!
І цікаві прибувають...
— Ну й ромашки,
ну й краса!
Сині, наче небеса...
Хвалять Марту там і тут
за її натхненний труд.
А газдиня — наша Марта
похвали людської варта.
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Матусина радість". Вірші для дітей. Художник Катерина Суєвалова. Львів, видавництво "Каменяр", 1991 рік.
* * *
Марія Хоросницька
ДІВЧИНА АННИЧКА
Дівчина Анничка
ростом невеличка —
менша від Улясі,
що у другім класі,
й менша, ніж Орися,
що у першім вчиться!
А скажіть їй:
— Ти мала! —
верещить на півсела:
— Не боюсь собаки,
не лякаюсь киці,
я сама в криниці
наберу водиці!
Маю черевички,
дві нові спіднички,
я пасу гусята
літом біля річки!
Пізнаю здалека,
як шумить смерека,
як тремтить осика...
Чим я не велика?
За матеріалами: Марія Хоросницька, "Мандрівка по Львову". Вірші. Художник невідомий. Львів, видавництво "Каменяр", 1970.
Більше віршів про дівчат на цьому сайті:
Більше творів Марії Хоросницької на "Малій Сторінці":
