Більше...

Казка "У лісі" (Катерина Перелісна)


Катерина Перелісна

У ЛІСІ

Катерина Перелісна, казка У лісіСтояв собі над річкою невеличкий лісок. Росли там усякі дерева - дубочки, берези, вільхи, осики, сосни і ялини. Були ті дерева ще не дуже старі, але на них так багато всякої гусені та жучків розвелося, що пооб'їдали вони все листя та ще и на зиму під кору поховались: кору точить.
Зажурилися дерева, ледве зиму перестояли. Ще сосни та ялини зеленіли, а всі інші дерева чорні стояли та зітхали:
— Ох! Усім іде весна, а нам біда!
— Біда! Біда! — шепотіли сосни. — Скоро і нас та погань доконає...
Та як дужче сонечко пригріло, налетіло у лісок багато різних птахів - і великих, і малих - таких, що гусінь люблять їсти, а найбільш Зозуль та Дятликів налетіло. Почали вони гнізда мостити — хто на гілці, хто в дуплі, хто при землі в кущиках. А Галки й Ворони на високих дубах собі гнізда поробили, щоб ніхто до них не добрався.
Незабаром у всіх гніздах маленькі пташенята запищали — їстки просять. Почали пташки по лісу літати, дітям їжу шукати. Дітки маленькі, не можуть ще зерняток клювати, треба їх чимсь м'якеньким годувати. То яка пташка черв'ячка з-під торішнього листя на землі витягне, яка гусінь з гілочки склюне, яка жучка чи лялечку з-під кори видовбає, яка хрущика чи мушку піймає — та все дітям несуть, годують, щоб швидше пір'ячко у них росло.
Швидко птахи всю гусінь у лісі обібрали, жуків-короїдів визбирали, лялечок та черв'ячків поклювали. Зраділи дерева, що їх уже ніщо не гризе, почали нові листочки розгортати, нові гілочки пускати. Затишно та зелено стало в лісі, й над гніздечками тіні побільшало, не дуже сонечко пече пташат. Але від того пташкам роботи додалось: доводилось усе далі літати, щоб дітям їжу роздобути — на поле, в садки, в інший ліс аж за річкою.
Кожна пташка своїм ділом зайнята, поспішає від гнізда на полювання, з полювання до гнізда. Ніколи й відпочити, а не те, що із сусідами розмовляти. А тут Сорока прилетіла, на галявині сіла та як заскрегоче на весь ліс:
— Новина! Новина! Кре-че-че!
- Новина не втече! — сказав Дятел. — Почекаєш, новина — не жук! — Та по дереву носом тук-тук.
— Яку-ку-ку? — спитала Зозуля, та чекати на відповідь не захотіла, швидше в садок полетіла, бо хоч вона малих дітей і не мала, так сама ласа до гусені була.
— Новину-у? — заквиліла мала Сова в дуплі. — Я сплю-ю! сплю-ю!
— Заховай свою новину! — кракнула Ворона. — Нам до неї байдуже.
— Ви розумні, та не дуже! — розсердилась Сорока. — Не хочете знати, що Люди йдуть дерева рубати!
— Чиї? чиї?
— Ва-аші! —
—  Вига-а-дуєш! Галка.
— Сама чула! сама чула! — заскрекотіла Сорока. — Ідуть рубати.              
— Чим? чим? — запищали Чижики.
— Пилкою! — відповіла Сорока.
— От і неправда! — озвалась Ворона. — Пилкою пиляють, а рубають соки-ирою.
— Ді-і-ти! ді-і-ти! — заплакали Королики. Усі пташки аж крилечками себе вдарили: у всіх були маленькі діти, у пушку або й зовсім ще голенькі пташата. Що ж робити? Як їх від біди гувати? Дерева порубають, гніздечка попадають, згинуть пташата.
Покинули пташки їжу для дітей шукати, над Сорокою літають, кричать:
— Що робити? Що робити?
— Гна-а-ти! гна-а-ти! — озвалась Галка з дуба.
— А чим? чим? — закричали Чижики.
— Ки-єм! ки-єм! — гукнув дятел.
—  Ці-пом! ці-пом! ці-помі — зацокотіли Синички.
- Гра-а-блями! гра-а-блями! — кракнула Ворона.
-  З'їм! з'їм! з'їм! — запищав Чижик.
— Іду-уть! іду-уть — застогнала Горличка на сосні.
Кинулись пташки хто куди, поховались і притихли.
А до лісу й справді Люди прийшли, із сокирами й пилками. Стали дерева оглядати, хтось сокирою по сосні — стук! Хотів дізнатись, чи порожня вона всередині. Як здіймуться угору всі птахи, як залопотять крилами, як закричать, як зацвірінчать:
—  Чи це ті? чи це ті? чі! чі! тю! тю! тю! бий, бий! чим? чим? ці-пом! ки-єм! гра-а-блями!
А пташата в гніздах і собі на весь ліс пищать, голодні:
— Пі-і! пі-і-і!
— А цур вам! — закричали Люди й вуха позатулювали. — Чого ви розкричались?! І де вас стільки тут набралось?
Оглянули вони ліс, дивуються:
— Що за диво? Восени ліс зовсім пропадав, казали рубати його треба, а він, гляньте, який зелений та густий стоїть.
— Це тому, — сказав старший із них, — що птахи усю гусінь об'їли. Бач, скільки тут пташат — треба ж усіх нагодувати... Не будемо цього лісу зараз рубати, нема для чого. Тільки гнізда поруйнуємо, і нашим же садкам від того шкода буде!
Взяли Люди на плечі свої сокири та пилки й пішли з лісу геть. А птахи — за ними, доганяють, крилами б'ють, кричать.
- Киш! киш! — одбиваються Люди. - Ми ж вас не чіпаємо! Годуйте своїх діток та ліс бережіть!
- Квит! — крикнув Дятел і полетів до свого дерева: — Тук-тук! А де ж тепер той жук?
Сова за ним, очима проти сонця блимнула та швидше у дупло, аж стогне:
— Сплю-ю! сплю-ю! сплю-ю!
—  Тсс! тсс! — замахала крилечками Синичка: — Спить! спить!
— Тю-ю-ю! — розсміялись Шпачки. — Спить? спить?
А Королики й Чижики на всіх гілочках стрибають, цвірінчать:
- Ці-лі! ці-лі! жи-ві! жи-ві! жи-ві! всі! всі-і-і!
Тут пташата так розкричались, що пташки одразу згадали, що їм треба дітей годувати, й полетіли гусінь, черв'ячків та комах шукати.
А про Сороку й забули. А вона хвостом крутнула и полетіла в село розказати, як вона пташок врятувала, не дала ліс рубати. Та вона так кричала, що ніхто не хотів її слухати.

За матеріалами: Катерина Перелісна. "Скажу на вушко". Казки та вірші для дітей. Для молодшого шкільного віку. Упорядкування Галини Кирпи. Художник В.Дунаєва. Київ. Видавницьво "Школа", 2008, стор. 22 - 26.


Останні коментарі до сторінки
«Казка "У лісі" (Катерина Перелісна)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті