Василь Голобородько
ГОЛОВА
Котилася, як кавун, голова згори,
як кавун, окривавлена людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені, і стежка
намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у вухах шелестіло колосся,
рипів біля колодязя журавель,
гули гуси,
сміялася дитина.
Ще губи відчували поцілунок жінчин,
ще вони ворушилися
і складалися трубочкою, щоб засвистіти.
Ще зуби жадібно врізалися
в м’якість лежанок.
Ще язик розповідав
якісь веселі історії друзям.
Ще щоки відчували тепло подушки
і жінчине плече.
Ще у ніс заходили пахощі осені,
прілого листя.
Ще під зморщеним чолом зріли мислі.
А голова уже котилася.
Як кавун, окривавлена людська голова.
І падали непритомні матері та сестри,
і простягалися по землі довгі руки,
і по руках,
як по білих рушниках,
ішли за головою люди,
і шелестіли,
як чорні траурні стрічки...
За матеріалами: Василь Голобородько. Летюче віконце. Передмова Петра Голубенка. Обкладинка роботи Д. Тугана. Перша Українська друкарня у Франції. Українське Видавництво "Смолоскип" імені В. Симоненка, 1970, стор. 45.
Більше віршів Василя Голобородька на нашому сайті:
«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")