Василь Стус
ВІРШІ ЗІ ЗБІРКИ "ПАЛІМПСЕСТИ"
Вірші Василя Стуса зі збірки "Палімпсести": "Автопортрет зі свічкою", "Господи, гніву пречистого", "О земле втрачена, явися...", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе... ", "За літописом Самовидця", "Мені зоря сіяла нині вранці", Як добре те, що смерти не боюсь я".
АВТОПОРТРЕТ ЗІ СВІЧКОЮ
Тримай над головою свічку,
допоки стомиться рука,—
ціле життя. Замало — нічку.
Довкола темінь полохка.
Літають кажани, як кулі.
Луною студиться щока.
Де ви, крилаті? Гулі-гулі,
як вам нестерпно — без небес?
Аж очі підвели, поснулі.
О ні, ти не один воскрес!
Як в бодню — пугачеві скрики.
Десь бродить землячок-Дантеї.
О шанталавий, недорікий,
а чи поцілиш ти мене?
Свіча в задумі — не мигне.
***********
ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО
Господи, гніву пречистого
прошу — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене од біди вберегти.
На відео: вірш Василя Стуса "Господи, гніву пречистого" читає Ігор Мурашко:
*************************
ЗА ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа.
За хмарою хмари. За димом пожарищ — високо
зоріє на пустку усмерть сполотніле божа.
Стенаються в герці скажені сини України,
той з ордами ходить, а той накликає Москву.
Заллялися кров’ю всі очі пророчі. З руїни
вже мати не встане — розкинула руки в рову.
Найшли, налетіли, зом’яли, спалили,
побрали з собою весь тонкоголосий ясир.
Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали,
бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір.
І Тясмину тісно од трупу козацького й крові,
і Буг почорнілий загачено тілом людським,
бодай ви пропали, синочки, були 6 ви здорові,
у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.
Паси з вас наріжуть,
натягнуть на гузна вам палі
і крові наточать — упийтесь кривавим вином.
А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі.
Наш дуб предковічний убрався сухим порохном.
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
мов кінь навіжений, що чує під серцем метал.
Куріє руїна, кривавим збігає потоком,
а сонце татарське стожальне разить наповал.
На відео: вірш Василя Стуса "За літописом самовидця" читає Ігор Мурашко:
*************************
О ЗЕМЛЕ ВТРАЧЕНА, ЯВИСЯ...
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурово простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій Покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця хлопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп’янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
За матеріалами: Василь Стус. Дорога болю. Поезії. упорядкування та післямова М. Х. Коцюбинської. Художник В.Я. Чебаник. Київ, "Радянський письменник", 1990, стор. 104, 165, 186.
На відео: вірш Василя Стуса "О земле втрачена, явися" читає Ігор Мурашко:
*************************
КРІЗЬ СОТНІ СУМНІВІВ Я ЙДУ ДО ТЕБЕ...
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і.правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди.
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
За матеріалами: Стус В. С. Вибрані твори. Редактор-укладач - С. М. Заготова. Художнє оформлення А. М. Нєдял. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008, стор. 202.
На відео: вірш Василя Стуса "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе" читає Ігор Мурашко:
*************************
МЕНІ ЗОРЯ СІЯЛА НИНІ ВРАНЦІ
Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумирену, що я збагнув нарешті:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.
Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі — ніби вічна мати,
вивищена до неба (од землі
на відстань справедливості), прощає
тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і самособою-
наповнення. Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.
На відео: вірш Василя Стуса "Мені зоря сіяла нині вранці" читає Ігор Мурашко:
*************************
ЯК ДОБРЕ ТЕ, ЩО СМЕРТИ НЕ БОЮСЯ Я
Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
За матеріалами: Василь Стус. Твори у 4 томах, 6 книгах. Том 3. НАН України. Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології. Львів, вид. Спілка „Просвіта”, 1994.
На відео: вірш Василя Стуса "Як добре те, що смерти не боюсь я" читає Ігор Мурашко:
*************************
Більше поезій Василя Стуса на нашому сайті:
"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів... Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)