Леся Воронина
ПАСТКА ДЛЯ СИНЬОМОРДА, АБО ТАЄМНЕ ТОВАРИСТВО БРЕХУНІВ
Повість
Читати попередні розділи повісті
Розділ 11
СИНЬОМОРД РОЗВ’ЯЗУЄ ЯЗИКА
— Ну, нарешті! — почувся голос бабусі Солі, але тепер перед нами стояла не старенька лагідна пенсіонерка, а зосереджена ділова жінка, яка готувалася до складної й небезпечної роботи. — У нас багато справ, і боюся, що цього разу спекатися синьомордів буде набагато важче. Ви пам’ятаєте: коли вони прислали свій перший десант, я винайшла антидот від вірусу страху, а самих прибульців знешкодила за допомогою квітів, які впливали на їхню агресивність. Тобто перетворила хижаків на миролюбних істот, не здатних скривдити навіть муху…
Промовивши останні слова, пані Соломія ледь усміхнулася, а ми з хлопцями зареготали. Адже мухи, метелики й комарі були тією головною здобиччю, заради якої ці потвори ладні були на все.
— Пані Соломіє, а може, ви знову застосуєте оті квіти, за допомогою яких перепрограмували синьомордів під час минулого нападу? — запитав Заєць.
— Та ні, цього разу мої рослини безсилі. Я зробила деякі аналізи нашому синьомордові й виявила, що ці хитрі й небезпечні істоти виробили стійкий імунітет проти моїх квітів. Тож треба шукати інші рішення. І робити це слід якомога швидше. На них діють тільки наші комахи — ось бачите, цей синьоморд повністю відключився і проспить ще години зо дві.
— А ти змогла щось вивідати у нашого непроханого гостя? — я поглянув у бік клумби, куди приземлився синьоморд, і побачив, що хижак спокійнісінько хропе, розкинувши лапи й облизуючись довгим язиком. Мій улюблений гамак, яким ми зв’язали синьомордівського розвідника, був розірваний на клапті — блакитна потвора уві сні весь час плямкала, ласо облизувалася й дриґала пазуристими лапами, ніби намагаючись когось упіймати.
— Був єдиний спосіб змусити цього запеклого хижака заговорити. І ви, певно, здогадуєтеся, який…
Бабуся перевела погляд на дивний предмет — він звисав із гілки старої груші-лимонки, що росла поблизу квітника, на який так невдало приземлився розвідник синьомордів. Щиро кажучи, я не зрозумів, що то за блискуча стрічка повільно розгойдується на вітрі.
— Напевно, можна було б назвати цей предмет секретною хімічною зброєю проти блакитних жаб.
— Невже, поки я літав по хлопців, ти винайшла якийсь новий засіб, який знешкоджує синьомордів?
— Зраджу вам таємницю: у себе на горищі я зберігаю багато потрібних речей, серед яких знайшла і цю просту, але дієву зброю, за допомогою якої люди з давніх давен полювали на мух. Хоча ти, Климе, часто мене критикуєш за те, що я не хочу викидати, як ти кажеш, старий мотлох. Так от — це звичайнісінька мухоловка. Стрічка, намащена спеціальним неймовірно липким розчином, який полюбляють мухи. Мушу зізнатися, що винайшла цю корисну й потрібну річ не я, але діє вона бездоганно. Ось погляньте, скільки мух уже назавжди зав’язли в пастці, і скільки ще літає навколо солодкої стрічки…
— То ти хочеш сказати, що синьоморд злив інформацію в обмін на мух?
— Авжеж, мені навіть не довелося його довго переконувати. Я була змушена діяти за принципом бартеру. За кожну муху він розголошував чергову синьомордівську таємницю. Так що план захоплення Землі я знаю до найменших подробиць.
* * *
Розділ 12
ПАНІ СОЛОМІЯ ОГОЛОШУЄ ОПЕРАЦІЮ «АНТИЖАБ-2»
— Та це ж класно! — зрадів Заєць. — Хоча мене дивує, як ви змогли зрозуміти мову синьоморда? Адже вона нагадує звук автомобільної сигналізації, скрегіт заліза й сюрчання міліцейського свистка, і досі лише єдина людина в світі — Музикант міг розібратися в тому, про що думають ці космічні монстри.
— А мені й не потрібно було розуміти їхню мову. Цього разу синьоморди ретельно підготувалися до захоплення нашої планети, тож кожен із них має універсального перекладача — крихітний прилад, вмонтований у них під носом… Ось послухайте.
Бабуся швидко нахилилася, підняла із землі тонку лозинку й полоскотала нею під носом у синьоморда.
— Я буду верховним правителем цієї відсталої планети, яка постачатиме комах високорозвиненій цивілізації блакитних жаб! — почули ми противний голос велетенської блакитної жаби, яка хрипко заговорила крізь сон, голосно підсвистуючи й цмокаючи в кінці кожного слова.
— Нічого собі! — ця синьопика потвора знає українську мову! — вражено зойкнув Заєць.
— І не лише українську, — завважила бабуся. — Використовуючи універсальний перекладач, космічні хижаки можуть спілкуватися будь-якою з відомих на Землі мов, включно з міжнародною мовою есперанто! їм же треба було підготувати до заключної операції із захоплення нашої планети своїх вірних агентів!
— Мені здається, що цей пузатий завойовник проспить без задніх лап ще не одну годину. Адже він зжер кілька десятків мух? — запитав я у бабусі, яка накривала балакучого синьоморда рядниною, щоб його не було видно з вулиці.
— Так, він перебуватиме у комашиному трансі аж до ранку. А ось решта прибульців готові до висадки. Я весь час стежила за їхнім бойовим кораблем. На жаль, крім мене, його на Землі ніхто не може побачити — синьоморди оточили свій космічний апарат потужним екраном, який робить його цілком невловимим для сучасної техніки. Отже, ми можемо розраховувати лише на власні сили. Я оголошую стан найвищої небезпеки і збираю загальну раду! Ми розпочинаємо операцію «Антижаб-2»!
— Пані Соломіє, я саме це хотів запропонувати і нещодавно говорив про це хлопцям! — гордо промовив Жук і зверхньо глянув на нас із Зайцем.
Та бабуся, яка тепер зовсім не нагадувала лагідну стару жінку, а рухалася й говорила швидко і владно, лише ковзнула поглядом по обличчю Жука, і той умить втратив свій зарозумілий вигляд і слухняно пішов слідом за пані Соломією в бік старенького непоказного будиночка з побіленими стінами й солом’яною стріхою.
— Майте на увазі: користуватися технічними приладами не можна. Синьоморди миттєво перехоплюють будь-які сигнали. Ну що ж, доведеться вдатися до хитрощів. Климе, ти добре знайомий із метеликовою поштою. Пам’ятаєш, саме метелик приніс тобі інструкції під час нашої першої антижаб’ячої операції? Зараз ми спорядимо метеликів-листонош за різними адресами. Вони ніколи не помиляються — в них закладено генетичну програму точного орієнтування на місцевості. Тобі допоможе Заєць. І запам’ятайте: жодних розмов по мобілках, тоді синьоморди ні про що не зможуть здогадатися!
— А що робити мені? — трохи ображено запитав Жук.
— Для тебе у мене буде спеціальне завдання. Ти стерегтимеш розвідника синьомордів і при перших же ознаках пробудження годуватимеш його мухами.
Я був певен, що зараз Жук обуриться і почне вимагати, щоб йому дали якесь відповідальніше завдання. Але мій хвалькуватий товариш на диво легко згодився виконувати це принизливе доручення. Він вдоволено усміхнувся і зверхньо позирнув на нас із Зайцем. Ми вже хотіли йти, аж раптом Жук стріпнув головою, ніби відганяючи від себе погані думки, й простягнув мені на прощання руку. Я з радістю потис його долоню, але тут-таки відчув, що моя долоня прилипла до чогось в’язкого й противного. Я ледве висмикнув свою руку й почав витирати її об джинси.
— Ти що, сказився? — обурено запитав я у Жука, який зловтішно шкірився й обережно відліплював від своєї руки якусь прозору плівочку.
— А це на згадку про нашу вірну дружбу — я збираю відбитки дружніх долонь! — зареготав Жук і пішов до бабусиної хати, наспівуючи дурнувату пісеньку: «Харашо! Всьо будєт харашо, я ето знаю!»
Заєць покрутив біля скроні пальцем, я знизав плечима, і ми поспішили виконувати бабусине завдання. Ми й не підозрювали, чим пізніше обернеться ця безглузда, як нам тоді здавалося, витівка нашого друга…
* * *
Розділ 13
БАБУСЯ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА БІЗНЕС-ЛЕДІ, А Я МАЮ СТАТИ БРЕХУНОМ
— Цікаво, як швидко ця метеликова пошта доправить наші повідомлення? — запитав я у Зайця, який разом зі мною завзято виконував доручення бабусі.
Ми обережно прикріплювали до лапок величезних, завбільшки з долоню, метеликів, виведених моєю видатною бабусею-винахідницею, вже п’ятий десяток маленьких капсул, у які були вкладені записки.
Найдивніше було те, що метелики з жовтими крильцями самі підставляли нам свої лапки. Після цього кмітливі комахи по черзі підлітали до велетенської електронної мапи, що світилася на стіні бабусиної комори, засікали яскравий зелений сигнал, що спалахував саме в тому місці, куди мало потрапити повідомлення, а потім випурхували в крихітне віконце під дахом.
— Не хвилюйся, а краще поглянь на мапу. Схоже, що пані Соломія потурбувалася про те, щоб усі члени ТТБ мешкали в радіусі кількох десятків кілометрів від її села. Здається, президент ТТБ припускала, що синьоморди можуть повернутися…
Якби хтось із допитливих бабусиних сусідів зараз зазирнув до її садиби, то побачив би, як з горища старенької кривобокої комори, збудованої ще на початку минулого століття, вилітають великі жовті метелики й розлітаються в різних напрямках, як осінні листки, підхоплені вітром.
— А тепер, хлопці, ви маєте мені допомогти. Діяти треба дуже швидко. Я скажу, що робити, — на порозі комори стояла гарно вбрана літня жінка, схожа на багату бізнес-леді, чи, принаймні, на менеджера якоїсь розкрученої компанії.
Я не дуже розуміюся на модному дорогому вбранні, але костюм, туфлі на високих підборах, а головне — коштовні персні на її пальцях, що мінилися всіма барвами веселки, виразно свідчили про те, що ця пані — VIP-персона.
— Климе, закрий рота! — почув я знайомий бабусин голос і врешті вийшов зі ступору. — Мені й самій ці модні речі ні до чого. Але сьогодні особлива нагода. У нас попереду дуже тяжка, складна й небезпечна робота. І річ не в тому, що доведеться кудись бігти чи тягати важкі каменюки. Сьогодні всім нам доведеться перевтілитися. Так-так, кожен із членів ТТБ буде грати якусь роль, тільки відбуватиметься ця вистава не на сцені театру, а в цілком реальному житті.
— Пані Соломіє, — весело озвався Заєць, — та це ж моє улюблене заняття! Все життя я когось удаю, бо у нас в цирку без цього ніяк не можна! Тож кажіть, ким мені треба бути сьогодні? І, до речі, куди це подівся Жук? Він також може прикинутися ким завгодно!
— З тобою все зрозуміло. Я не сумніваюся, що ти збрешеш — і оком не зморгнеш. Щодо Жука, то він справді може будь-кого ввести в оману, але зараз виконує інше відповідальне завдання. А от чи зможе Клим обдурити синьомордів та їхніх помічників? Він же страшенно червоніє, коли говорить неправду або хоча б трошки прибріхує. Це зовсім непогано — отже, людина не втратила совість і сором. Однак виняткові обставини змушують мене просити власного онука бодай на один вечір стати брехуном. І це стосується не лише тебе, Климе. Віднині наша організація називатиметься не Таємне Товариство Боягузів, а Таємне Товариство Брехунів! Я дуже сподіваюсь, що це триватиме недовго…
* * *
Розділ 14
Я ЗМУШЕНИЙ НАДЯГТИ ФРАК І КРАВАТКУ-МЕТЕЛИКА
Після того, як ми із Зайцем переодягайся, нас не впізнали б не лише розвідники синьомордів, а й рідні батьки. Заєць тепер був убраний в оксамитний костюмчик, його завжди розпатлана біла чуприна була акуратно розділена на проділ і прилизана, але найкумедніший вигляд мали великі окуляри в золотій оправі.
— І нема чого так шкіритися! — образився він, коли помітив, як я давлюся сміхом. — Краще поглянь на себе.
Я зазирнув у старе каламутне люстро, що висіло в бабусиній хаті, й відсахнувся. Картина справді була фантастична. Бабуся звеліла мені надягти вузенькі штани-дудочки, білу сорочку, оздоблену рясним мереживом, і фрак, у якому я почувався повним дурбеликом. Найганебнішим мені видавалося те, що на шиї в мене висіла краватка-метелик.
— Ну що, друзяко, — стріпнув головою Заєць, поправляючи свого метелика, — вжаримо сьогодні по тих синьопиких потворах! Щось мені підказує, що пані Соломія замислила грандіозну операцію, в якій ми з тобою відіграватимемо не останню роль…
— Ну, годі базікати! Хлопці, невже ви не розумієте, що все дуже серйозно? І від того, наскільки точно ми зіграємо свої ролі, можливо, залежить доля всього світу?
Бабуся прискіпливо оглянула нас і, здається, залишилася задоволеною.
— Затямте: я — примхлива екзальтована мільйонерша, а ви — мій почесний ескорт, актори-ліліпути. Ми будь-що маємо потрапити на розкішний бал, який відбудеться сьогодні ввечері на головному майдані нашого міста. Вхідний квиток на це свято — п’ятдесят тисяч доларів. Саме стільки, скільки отримали Жук і Заєць за перемогу на змаганнях із фрідайвінґу.
— Пані Соломіє, але ж ми збиралися витратити ці гроші на притулок для собак — он їх скільки розвелося. Ходять голодні цілими зграями, я дивитися на це не можу. Взяв до себе п’ятьох малих цуценят, буду з ними готувати цирковий номер. А що робити з рештою? — голос Зайця затремтів, і я чи не вперше за час нашого знайомства побачив в очах у хлопця сльози.
— Заспокойся. Головне зараз вистрибнути цілими з цієї халепи. І йдеться не лише про нас і наших товаришів із ТТБ, а про все людство. До речі, гроші, які багатії заплатять сьогодні за квитки на бал, мають піти на благоустрій нашої столиці. Сподіваюся, що й безпритульних цуциків не забудуть. І мені б дуже хотілося вірити, що після нинішньої ночі буде що облаштовувати. Ви ж знаєте, що синьоморди залишають за собою випалену пустелю…
Я розумів, що зараз, коли людству загрожує глобальна катастрофа, моє запитання звучить недоречно, та все ж не втримався — дуже не хотілося почуватись повним ботаном:
— А можна я хоча б зніму з шиї цю дивакувату жовту краватку-метелик?
— І не думай! Ця краватка — головний розпізнавальний знак для членів ТТБ! А тепер мерщій на бал! Свято має розпочатися з хвилини на хвилину, і я гадаю, що наші синьоморді знайомі не забаряться. Треба влаштувати їм гідну зустріч!
Уявити, що ця вишукано вбрана жінка ще кілька годин тому варила абрикосове варення і поралася по господарству, було просто неможливо. Але за час свого перебування в ТТБ я вже звик до цих миттєвих перевтілень своєї неймовірної бабусі. Вона владно махнула рукою, ми із Зайцем слухняно вмостилися в часольоті, бабуся ввела координати пункту призначення, і ми вирушили назустріч небезпеці.
* * *
Розділ 15
НАЙНЕПОМІТНІШЕ ТЕ, ЩО СТИРЧИТЬ У ВАС ПЕРЕД САМІСІНЬКИМ НОСОМ
Коли ми залишили наш непоказний і зовсім не підходящий для VІР-персон «Запорожець» на вузенькій темній вуличці й прибули на центральний майдан нашого міста, той сяяв безліччю вогнів. Десь високо-високо в небі мерехтіли зорі, але їх світло видавалося тьмяним і слабеньким. А ось тут, посеред майдану, було так гамірно, весело й святково, що мені на мить здалося, що ніяких синьомордів просто бути не може. Що все це мені приверзлося у страшному сні.
— Хлопці, зосередьтеся, зараз головне — пройти повз охорону, — бабуся високо підняла голову, і ми слухняно пішли за нею.
— Пані, — звернувся до бабусі охоронець, схожий на Кінґ-Конґа, — хіба ви не знаєте, що на сьогоднішній бал вхід тільки за запрошеннями?! І до того ж, ви хочете провести з собою цих двох неповнолітніх хлопців, а це благодійне свято — для дорослих!
— Та як ви смієте?! — обурилася пихата пані, на яку вмить перетворилася моя лагідна бабуся.
Вона так увійшла в роль, що не тільки охоронець Кінґ-Конґ злякався, а й ми із Зайцем остовпіли.
— По-перше, я маю особисте запрошення від самого мера міста, а по-друге, двоє моїх супутників — зірки театру ліліпутів, і їм давно вже виповнилося вісімнадцять!
Розгнівана мільйонерша, роль якої так переконливо виконувала бабуся, недбалим жестом витягла з крокодилячої сумочки пачку тисячодоларових банкнот і помахала ними перед носом в отетерілого охоронця. Здоровань відступив, пропускаючи нас із бабусею, і шанобливо схилив голову.
— А скільки бідолашних цуциків могли знайти собі притулок… — зітхнув Заєць, стежачи поглядом за бабусиною рукою і грішми, які зникли в прозорій куленепробивній скарбничці у вигляді огрядної свинки.
Я не міг відвести погляду від цієї дивовижної цяцьки-скарбнички. Коли їй до писка підносили валюту, механічна тваринка роззявляла рота, ковтала купюри й починала вправно перелічувати їх, швидко теліпаючи рожевим язичком. Переконавшись, що вся сума на місці, свинка усміхалася, кувікала, а тоді співала пісеньку-подяку:
Любі друзі, слава вам —
Благодійникам-гостям!
Ваші грошики, ням-ням,
Я біднесеньким роздам:
Діточкам, старим, недужим,
До яких усі байдужі!
Безпритульним цуценяткам
Побудую теплу хатку.
Тож радійте, любі друзі,
Гроші тут —
У свинки в пузі!
— Який цинізм! — похитала головою бабуся, дивлячись на цю хитру іграшку-здирницю. — А втім, чого ще можна чекати від прислужників синьомордів… Ну гаразд, зараз нема коли про це думати. Бачите, у скарбничці вже лежить ціла купа доларів та євро — як видно, іншої валюти ця примхлива свинка не споживає. Отже, більшість гостей уже прибули, і бал ось-ось розпочнеться. Головне встигнути як слід усе підготувати і скоординувати дії усіх членів ТТБ.
— А як ми знайдемо наших друзів? Тут не те що члена ТТБ, а й синьоморда не впізнаєш, — захвилювався я, озираючись навкруги.
— Хіба ти забув про метелики? Так-так, метелики у будь-якому вигляді — це можуть бути такі, як у вас, краватки, а ще брошки, бантики чи запонки. Головне, щоб їх колір був жовтий. Запам’ятайте: місце нашої зустрічі — під он тією гігантською сценою, що стоїть посеред майдану. Ми розпочнемо наші надзвичайні збори, щойно мер оголосить початок грандіозного балу, котрий має увійти до Книги рекордів Ґіннеса як найбільша у світі вечірка, на якій зібрали найбільше пожертв.
— Нічого собі місце для зборів! — не втримався я від здивованого вигуку. — А якщо ця велетенська сцена впаде нам на голову?
— Не хвилюйся, я брала участь у конкурсі на найкращий проект цієї суперсцени, — звісно, під псевдонімом, — і перемогла. Про всяк випадок я зробила всю цю складну металеву конструкцію радіокерованою.
— Пані Соломіє, невже ви наперед запланували сьогоднішні збори? І чому саме тут, на центральному майдані?
— Зараз немає часу розповідати. Але запам’ятайте, хлопці: найнепомітніше місце те — що, стирчить у вас перед самісіньким носом. І саме сьогодні я можу врешті відкрити вам і всім членам ТТБ таємницю, про яку досі знали лише кілька посвячених. Таємний штаб Товариства міститься саме тут — на центральній площі нашого міста!
Промовивши останні слова, моя видатна бабуся — вона ж пані Соломія, вона ж президент Таємного Товариства Боягузів, тимчасово перейменованого на Таємне Товариство Брехунів, — просто розчинилася у строкатому натовпі, що вирував на майдані.
* * *
Розділ 16
ЗАЄЦЬ РОЗПОВІДАЄ ПРО СКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО ВИПЕНДРЮВАННЯ
— Увага! Увага! Шановні пані та панове! Розпочинаємо наш грандіозний бал!
На величезній сцені у світлі потужних прожекторів стояв опецькуватий чоловік у яскраво-блакитному костюмі. Він здався мені знайомим, але я ніяк не міг збагнути, де я його бачив. Чоловік змахнув руками, і вгору злетіли феєрверки й розсипалися безліччю різнокольорових вогнів.
Спершу це були стрімкі бурхливі водоспади, що стікали донизу сліпучими хвилями. За мить небо осяяли цілі мерехтливі картини — на очах враженої публіки спалахували й розквітали фантастичні квіти, казкові птахи тріпотіли крилами й кружляли над майданом, гублячи вогняні пір’їни. А потім над нашими головами з’явилася справжнісінька веселка. Це було дуже гарно, але й трохи моторошно — яскрава веселка посеред чорного нічного неба.
Гуркіт стояв несамовитий, і тому я спершу не почув Зайця, який смикав мене на рукав і намагався щось сказати. Врешті він нахилився мені до вуха і прокричав:
— Це той дядько, що роздивлявся твою фотку на пляжі в Єгипті!
— Ти про що? Який дядько?
— А он той, пузатий, що командує на сцені.
— Та ти що? Не може бути! Це ж мер нашого міста!
— А он і тітка, що була поруч із ним на понтоні, — Заєць показав рукою на рудоволосу даму в сліпучій блакитній сукні, що вийшла на сцену і стала поруч із мером.
Тепер у мене не було жодних сумнівів: агенти синьомордів зайняли найвпливовіші пости в нашому місті, а може, і в усьому світі. Вони слухняно виконують накази своїх господарів, і цей бал, ясна річ, організовано для того, щоб розпочати операцію із захоплення Землі.
— Слухай, Заєць, я не розумію: якщо вся ця супервечірка організована лише для прикриття, то навіщо було морочити голову гостям і збирати такі величезні гроші? Навіщо було розставляти усіх отих свинок з їхнім дурнуватим кувіканням, посмішечками й пісеньками?
— А хіба не ясно? Що дорожчий вхідний квиток, то престижніша гулянка. У багатіїв завжди так — треба повипендрюватися одне перед одним. Звідти усі оті прибамбаси: черевики з крокодилячої шкіри, айфони, прикрашені діамантами, й золоті унітази.
— То що, ти хочеш сказати, що тут зовсім немає нормальних людей? — запитав я і почав пильніше роздивлятися гостей, що прийшли на цей бал-пастку.
— Звісно, є! Навіть серед багатіїв трапляються цілком пристойні екземпляри, — Заєць усміхнувся, показуючи свої «фірмові» передні зуби. — А ще тут повно наших друзяк із ТТБ.
Ніби підтверджуючи слова мого товариша, до нас, спритно пробираючись крізь святкову юрбу, наблизився офіціант із повною тацею тістечок. На комірі його білосніжної сорочки я побачив значок у вигляді крихітного жовтого метелика. Офіціант ввічливо усміхнувся, подав нам із Зайцем по тістечку у формі маленької рум’яної свинки і тихо проказав:
— Ні в якому разі не їжте цієї гидоти. Я бачив, як кондитер крадькома підсипав у тісто якийсь порошок.
Ми слухняно взяли частування, а офіціант тихо додав:
— А тепер ідіть за мною. Поки стріляють феєрверки, на нас ніхто не звертатиме уваги. Пані Соломія розпочне збори, щойно годинник на міському магістраті проб’є північ.
* * *
Розділ 17
ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ - ЯКОМОГА КРАЩЕ... БРЕХАТИ!
Ми пробиралися крізь скупчення людей, які захоплено дивилися в небо, не помічаючи, що відбувається навколо них. Справді, зараз був найвідповідніший час для того, щоб прослизнути під хитру конструкцію сцени, яку створила моя бабуся.
Офіціант, що привів нас до сцени, блискавичним рухом натиснув на потайну кнопку, і в суцільній металевій конструкції з’явився невеличкий отвір, крізь який ми із Зайцем ледве протиснулися.
— А куди йти тепер? — запитав я і озирнувся на офіціанта, але позаду нас уже нікого не було — зник і наш провідник, і прохід під сцену. — Цікаво, як же ми тепер потрапимо на збори?
— Та біс його знає… — трохи розгублено відповів Заєць.
Але в цю мить підлога у нас під ногами почала плавно опускатися — це нагадало мені рухомі сходи в метро. Я підняв руку і серед суцільної темряви намацав гумове поруччя. Отже, ми справді їхали на місце зустрічі з членами ТТБ на ескалаторі. За хвилину темрява почала розсіюватися, ескалатор урешті спинився, і в очі нам вдарило яскраве світло. Я на мить замружився, а коли розплющив очі, то завмер на місці з роззявленим від подиву ротом. А мій товариш захоплено вигукнув:
— Нічого собі секретна кімнатка!
Я мовчки крутив головою, пізнаючи і не пізнаючи приміщення, куди ми потрапили.
— Хлопці, вітаю вас у секретному штабі ТТБ! — почув я знайомий голос.
Пані Соломія стояла біля прозорої скляної стіни, оточена кількома десятками людей, на кожному з яких була знайома відзнака — жовтий метелик. Я пильніше придивився до учасників загальних зборів ТТБ, але не побачив жодного знайомого обличчя, крім одного — обличчя відомої на всю країну телеведучої супершоу «Побрехенька».
Заради безпеки організації кожен її член міг знати лише трьох учасників Таємного Товариства, яке ділилося на маленькі групи з трьох осіб. Ці групи отримували завдання і виконували їх, не знаючи, від кого вони надходять. Бабуся вважала, що саме завдяки такій суворій конспірації ТТБ досі не викрили і не знищили.
— Заждіть, але ж це… модна торгівельна галерея, розташована під майданом! — вихопилося у мене.
Я не раз відвідував цей розкішний торгівельний центр, що розтягся на кілька кілометрів, годинами роздивляючись надсучасні, скажено дорогі ноутбуки, айфони та айподи. Звісно, я міг лише мріяти про ці дива сучасної техніки, — а тепер вони лежали на вітринах, і найдивнішим було те, що сигналізація не спрацьовувала і до нас не бігли озброєні охоронці.
— Я ж казала: найменш помітне те, що стирчить у вас перед самісіньким носом! Агенти синьомордів шукали нашу криївку скрізь: високо в горах, у непролазних лісових хащах, на дні моря. Але здогадатися, що секретний штаб міститься в галереї, крізь яку щодня проходять десятки тисяч людей, вони не могли!
— І ти хочеш сказати, що вся ця техніка також належить ТТБ?
Мабуть, бабуся зрозуміла, що я накинув оком на гарнющий айфон 4 — мрію мого життя, бо суворо завважила:
— Климе, зараз у нас є набагато важливіші справи. І, до речі, у майбутній операції тобі належить зіграти досить важливу роль. Звісно, якщо ти до цього готовий.
— Та я просто запитав, — намагався виправдатись я, але, як завжди, коли я брехав, вуха в мене спалахнули, щоки вкрилися яскравим рум’янцем, і я засоромлено опустив голову.
— Прошу всіх уважно подивитися на цього юного члена ТТБ на прізвисько Музикант. Як бачите, він зашарівся і так викрив свою брехню. А сьогодні це може призвести до повного провалу нашої операції «Антижаб-2»! Кожен із вас мусить удавати наших запеклих ворогів — синьомордів. І зробити це слід так, щоб жоден агент блакитних жаб про це не здогадався! Нинішньої ночі головне наше завдання — брехати! І брехати якомога переконливіше!
* * *
Розділ 18
МИ ПРИСТУПАЄМО ДО ЗДІЙСНЕННЯ БОЖЕВІЛЬНОГО ПЛАНУ
Президент ТТБ злегка доторкнулася до скляної стіни, що відділяла салон надсучасної електронної техніки від підземної галереї, і на склі з’явилося зображення безмежного зоряного неба, на якому світилися великі яскраві зірки. Серед знайомих сузір’їв я побачив одну, найбільшу зірку, вона росла просто на очах.
— А ось і наші гості-синьоморди. Вони мають прибути на свято зовсім скоро. Але ми спробуємо їх випередити.
Бабуся віддавала розпорядження владно і чітко. І вже за кілька хвилин усі, хто зібрався на екстрені збори ТТБ, знали, що мають робити. Нам знадобилося хвилин десять, щоб перетворитися… на великих блакитних жаб із синіми пиками й банькатими червоними очима.
— Я трохи удосконалила пінобластер, яким був озброєний синьоморд-розвідник, що так необачно приземлився в нашому садку, а потім об’ївся мухами й вибовкав мені всі таємниці. А тепер грізна зброя стане нам у пригоді.
Бабуся наповнила великий пластиковий балон тягучою голубою рідиною, прикріпила його до пінобластера, натиснула на спусковий гачок — і з широкого розтруба вилетів струмінь блакитної піни, яка рівномірно огортала членів ТТБ з голови до ніг. Коли піна застигла і вкрила тіла учасників операції «Антижаб-2» рівним шаром, вони натягали на руки й на ноги рукавички у вигляді жаб’ячих лап із довгими пазурами й перетинками між пальцями. На голову кожен із учасників операції натягнув синю маску.
— Ну ось, усе готово. Музикант і Заєць підуть першими. Головне встигнути спрямувати корабель синьомордів точнісінько в центр сцени. Запам’ятайте: точнісінько в центр. А зробите ви це так…
Бабуся нахилилася до нас і пояснила план дій, який за інших обставин видався б мені цілком божевільним, але тепер у нас не було іншого виходу.
Уже знайомими рухомими сходами ми із Зайцем піднялися нагору й знову опинилися під центральною сценою. Тут було чутно, як перемовляються мер та його руда супутниця.
— Люба, не хвилюйся, скоро наші повелителі будуть на місці! Я вже відчуваю їхнє наближення! — схвильовано промовив мер і почухав ліве плече там, де у нього було тату у вигляді блакитної жаби.
— Головне, щоб вони віддячили нам так, як обіцяли. Адже ми точно виконували всі їхні накази… — рудоволоса жінка піднесла до губ праву руку й поцілувала перстень у формі синьої жаби з виряченими червоними очима.
— Не хвилюйся, я подам сигнал, і Володарі Всесвіту здійснять посадку в потрібному місці.
Я побачив, як товстун глянув на годинник, а тоді витягнув із кишені невеличкий круглий диск і вже замірився натиснути на ньому яскраву червону клавішу. Час було діяти.
Коли ми разом із Зайцем вистрибнули на сцену крізь спеціальний отвір, радісні крики, що супроводжували вогняне шоу, вмить ущухли і над майданом запанувала мертва тиша. І справді, коли посеред розкішного балу несподівано з’являються дві блакитні потвори з тілами жаб-мутантів і огидними синіми пиками, це навряд чи додає веселощів. Найбільшою несподіванкою наша поява була для мера та його супутниці. Вони заклякли на місці, не розуміючи, що відбувається.
А ми, голосно ляскаючи перетинчастими лапами по металевій підлозі сцени, наблизилися до мікрофона. Тепер усе залежало від того, чи зможу я точно зімітувати мову синьомордів.
* * *
Розділ 19
У ЖОДНОМУ КУТОЧКУ ВСЕСВІТУ НЕ ДОВІРЯЮТЬ ЗРАДНИКАМ
Заєць упевненим рухом вирвав мікрофон із рук мера і підніс його мені. Я набрав повні легені повітря — і над центральною площею міста пролунали звуки, яких тут не чули ніколи. Свист, завивання автомобільної сигналізації, скрегіт металу, пронизливий вереск і сичання. То була страшна какофонія, яку вміли створювати єдині істоти в космосі — гігантські жаби-синьоморди. А я так добре засвоїв мову хижих прибульців, що тепер без особливих труднощів відтворював усе, що колись почув від них.
— Великий Володарю, — ледь чутно прохрипів мер, — чим я заслужив ваш гнів? Ми ж так старалися, організували цей безглуздий бал, заманили сюди найвпливовіших людей світу, зібрали всіх ваших вірних агентів.
— А де ваш літальний апарат? — запобігливо спитала рудоволоса помічниця мера. — Адже у ваших розпорядженнях йшлося про прибуття потужного космічного десанту…
Тут ініціативу перехопив Заєць і, не даючи агентам синьомордів отямитися, прокричав:
— Мені доручено перекласти слова Великого Володаря з нашої досконалої синьомордівської мови на вашу примітивну й відсталу. Так отож! Ми прибули раніше! Про всяк випадок — адже в жодному куточку Всесвіту не довіряють зрадникам. їх просто використовують, а потім викидають, як непотріб! Але у вас є шанс зберегти своє життя — якщо ви так само слухняно виконуватимете накази. Наш повелитель наказує всім його слугам вийти на сцену! Ви маєте показати свою відданість просто зараз! Вишикуйтеся в колону — кроком руш до свого Володаря!
Сцену з усіх боків оточили члени ТТБ, переодягнені в костюми синьомордів. Крізь вузенькі прорізи в масці я бачив, як з усіх кінців площі до сцени почали рухатися святково вбрані люди. В усіх них на обличчях застигла однакова жалюгідна й запобіглива посмішка, і вони намагалися не зустрічатися поглядами з рештою гостей. У цілковитій тиші майдану чути було лише веселу пісеньку, яку продовжувала виспівувати іграшкова свинка-скарбничка:
Любі друзі, що за свято!
Олігархів тут багато,
І банкірів, й депутатів,
Мер для всіх нас —
Рідний тато!
Тож танцюйте і співайте,
І про нас не забувайте!
В кого зайві грошенята —
Треба хутко їх віддати.
В свинки пузо, як барило —
Жертвуйте на добре діло!
Гості найбільшого у світі балу спершу почали розгублено переглядатися, потім усміхатися — і, врешті, реготати. їм раптом здалося, що вся ця страшна й безглузда вистава, що відбувається на їхніх очах — лише дурнуватий розіграш, організований для того, щоб розважити гостей. Я зрозумів, що треба негайно рятувати ситуацію, тож схопив мікрофона і засвистів, завищав, засичав і заскреготав з іще більшою силою.
А мій товариш Заєць, скориставшись сум’яттям, що зчинилося на площі, швидко вихопив із рук розгубленого мера плаский пульт управління, за допомогою якого огрядний агент синьомордів мав надіслати їм сигнал про час і місце приземлення, і щосили пожбурив його у бік співочої свинки.
— Лусь! — прозора свинка-скарбничка, жалібно кувікнувши, розлетілася на дрібні скалки, і в повітря злетіли цілі хмари зелених та рожевих папірців.
— Музиканте, зараз саме час ушиватися зі цієї сцени, — прошепотів мені на вухо Заєць. — Я, звісно, люблю увагу глядачів, але на сьогодні з мене досить!
— Слухай, вони нам повірили! — вигукнув я, коли ми з моїм вірним друзякою Зайцем швидко зістрибнули зі сцени й приєдналися до решти членів Таємного Товариства, переодягнених у костюми синьомордів. Наш невеличкий загін щільним кільцем оточив центр площі й приготувався до несподіванок, що чекали на нас попереду.
* * *
Розділ 20
ФОКУС «ЧАРІВНИЙ КЛУМАЧОК, АБО ПАСТКА ДЛЯ СИНЬОМОРДА»
Здається, салют із доларів та євро сподобався гостям балу ще більше, ніж свято феєрверків. Поважні дами у вечірніх сукнях та джентльмени у фраках почали підстрибувати, як пустотливі діти, й на льоту ловити барвисті купюри. І це був найвідповідніший момент, щоб послати НАШ сигнал синьомордам.
— Шановні гості, свято триває! Зараз ви побачите унікальне космічне шоу, яке ми приготували спеціально для нашого балу! — почув я голос президента ТТБ — і водночас моєї рідної бабусі, видатної винахідниці Соломії Джури.
Тієї ж миті посеред площі спалахнув потужний сніп блакитного світла. Він прорізав чорне небо, і весь майдан захоплено загув і вибухнув аплодисментами — у світлі прожектора з’явився космічний корабель синьомордів, схожий на велетенську срібну гусінь. Він беззвучно приземлився точнісінько в центрі сцени. Його обшивка, наче стиглий стручок квасолі, розкололася на дві половинки, і звідти, мов стиглі квасолини, посипалися синьоморди.
— Дивовижно!
— Фантастично!
— Які неймовірні спецефекти!
— Яка досконала лазерна графіка!
Такі вигуки враженої публіки чулися звідусюди. Адже гості балу були впевнені, що їм показують грандіозну виставу, яка й справді має увійти до Книги рекордів Ґіннеса як наймасштабніше видовище за всю історію людської цивілізації. А синьоморди, озброєні смертоносними бластерами, ніяк не могли зрозуміти, чому ці відсталі аборигени зустрічають їх із такою несамовитою радістю. Саме цих кількох секунд вистачило членам ТТБ та їхньому президентові, щоб успішно завершити «лазерну виставу».
— А тепер, шановні гості, ми покажемо вам фокус, який зветься «Чарівний клумачок, або Пастка для синьоморда» — бабусин голос, що лунав над величезною площею, змусив усіх присутніх затамувати подих.
Синьоморди, які ошелешено роздивлялися своїх двійників, котрі стояли навколо сцени, врешті почали щось розуміти. Але було вже запізно, бо краї сцени раптом почали загортатися, підніматися вгору так, що добровільні помічники синьомордів, сам пузатий мер зі своєю рудою помічницею, а головне — корабель синьомордів і весь десант хижих блакитних жаб опинився у велетенському клумаку, краї якого зав’язалися акуратним вузликом. Було важко повірити в те, що складна металева конструкція може ось так легко згорнутись, як звичайний носовичок. — Погляньте, а що це за дивовижа?!
— Певно, це якийсь жарт!
— Дідусь «Запорожець» летить по небу!
— Ой, дивіться, з цього крихітного автомобільчика по мотузці спускається якийсь відчайдушний акробат!
— Він чіпляється здоровенним гачком за вузол металевого клумака!
Я придивився і впізнав у шаленому акробаті, який, висячи над майданом, проробляв усі ті карколомні трюки, нашого хвалькуватого приятеля Жука. Він справді дуже спритно зачепив гаком вузол «клумака», у якому борсалися синьоморди та їхні земні агенти-прислужники, так само вправно здерся по канату нагору, заліз усередину старенького автомобільчика, хряснув іржавими дверцятами і… зник. А разом із Жуком зник і «Запорожець», і «клунок» із синьомордами.
За матеріалами: Леся Воронина. Таємне Товариство Боягузів та Брехунів. Повісті. Художник Володимир Штанко. Київ, видавництво "Грані-Т", 2012, стор. 173 - 210.
Усі розділи книги Лесі Ворониної "Таємне Товариство Боягузів та Брехунів":