Ольга Горянка
КРАЇНА-ПИСАНКА
Завантажити текст твору (txt.zip)
З усіх кінців світу сходились віруючі до Матері Божої, щоб розділити з нею радість Воскресіння Христового. З далекого Єгипту, Киринеї, Фригії й Мідії, з Греції й Риму йшли вони курявими дорогами, славлячи Воскреслого.
За прикладом Марії Магдалини багаті і бідні, вільні й раби вітали Пречисту Діву червоним яєчком:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес! — і святе благословіння спадало на них.
Аж ось наблизилась до Святої Матері молода дівчина.
— Христос воскрес! — привіталась і, схиливши коліна, подала яйце.
Немов дорогоцінний камінь засяяло воно на святій долоні.
Всі кольори веселки переплелись на ньому в чарівному візерунку.
— Воістину воскрес, моя дитино! Де взяла ти такі чудові барви для своєї писанки?
— В серці своєму принесла їх з рідного краю...
— Відкіля ж ти?
— Країна моя, Світла Мати, лежить над синім морем. Теплий вітер чеше тирсу широких степів її, котить хвилі золотої пшениці, пінить сріблом високі жита, колише шумливі гаї по балках. На зелених луках жовті, сині, білі, фіялкові квіти змагаються в ароматі й красі, червоний мак пломеніє на облогах, пишається рожа і зорять волошки й ромен на межах. В тихих водах широких річок скидаються гостропері риби в бурштиновій і срібній лусці. Запорошені цвітом вишневі сади ховають під своїми шатрами білосніжні хатки, а стрункі тополі вартують їхній спокій. Повітря пахуче, як найсолодший трунок, сповнює груди, дзвони й співи пташині славлять Творця Небесного. А над усім тим бездонна блакить і сонце золоте, гаряче і ласкаве... Люди там веселі й роботящі. Не золото й срібло ховають вони в своїх коморах, а зерно, сонцем налите, мов медом. Там пестять землю і люблять світло і широчінь степів надусе...
— По твоїй мові не дивуюсь більше барвистості цього яєчка. На ньому ти змалювала всю красу твоєї найпрекраснішої в світі країни. Воїстину край твій - найчудовніша писанка з усіх, що створив їх Отець Небесний, хай славиться ім'я Його на віки вічні.
— Амінь,— прошепотіла дівчина, вишиваним рукавом витираючи сльозу, що скотилася з довгих вій її.
— Чого ж плачеш ти, яка народилася в таких розкошах?
Дівчина підвела засмучене лице своє вгору:
— Стільки ж нещаслива, як і прекрасна, країна моя... Заздрістні сусіди палять гаї і села наші, витоптують пишні ниви і луки, трупом і кров'ю наповнюють річки, а людей забирають у рабство... І немає кінця й краю стражданням мого народу...
Запала тиша. Очі Пречистої Марії затуманились. Вона молилась... Помолившись, поклала руку на чорняву голівку дівчини:
— Люба дитино, Син мій терпів кривду й наругу, за царство Правди й Любови Він прийняв муки і помер. Потім воскрес і вознісся на небо і сів поруч Отця свого в славі й сяйві великім. Благословляю тебе на труд тяжкий. Візьми ось писанку свою і йди з нею у широкий світ. Показуй її людям, розповідай про свій край і прославляй Господа, що створив його. Коли обійдеш навколо світу і повернешся у любу свою країну, воскресне вона і забуяє новим щасливим життям.
За матеріалами: "Писанка. Нашим дітям на чужині великодній подарунок." Кооперативне видавництво «Заграва». Гайденав, 1946 р., стор. 4 - 5.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.