Інна Паламарчук. Поезії про любов

Інна Паламарчук.

ЛЮБОВ

Любов не можна просто відпускати,
Тримайте так, мов яблуневий цвіт,
Вдихайте аромат, густий, багатий,
І він цвістиме сотні тисяч літ.

Дозрілий плід не кидайте на потім,
У ньому ваша сила і краса,
Це яблунька, що рік до року родить,
А значить — молодість душі жива.

І навіть в день, коли зійдуться хмари,
Не зачиняйте вікна, дощ мине,
І сонце, доторкнувшись, мов стожари,
Зігріє почуття і збереже.

* * *

ЛЮБОВ

Любов — це біль до самозабуття,
У ній сльоза від радості й розлуки,
І тиха лірика наповнює серця,
Й несуть її в легендах вже онуки.

Любов — це сила, що долає зло,
У ній дитя, і мама, і країна,
І сіє в полі чоловік добро,
І Бог іде, за ним — уся родина.

Любов — це вічність між добром і злом,
У ній панує почуття провини,
Не вберегли, і дивиться в вікно
Моя маленька, як життя, краплина.

* * *

ОБІЙМИ МЕНЕ

Обійми мене на світанку,
Дні тривожні я хочу забути,
Вітер тихо хитає фіранку,
Легіт ніжність хоче відчути.

Сонце ще не зійшло, ледь зоріє,
А я хочу у сні залишитись,
Хай здійсняться нездІйснені мрії,
Нам війна не дає поріднитись.

Ти далеко не відстанню - часом,
Зорі знають, де шлях твій шукати,
Я ж рівнинним колючим степом
Йду де море, щоб нам повінчатись.

* * *

ВОНИ МОГЛИ Б...

Вони б могли зустрітись, та війна,
Він в перший день стояв на роздоріжжі,
Дорога в кожного була своя,
І падали на землю мрії сніжні.

Її ніс потяг у далекий світ,
Попереду чекало безгоміння,
Лише, як шлейф, тягнувся той приліт,
І рвало серце темне сновидіння.

Йому стелився зовсім інший шлях,
Різкі слова: ми в смерть йдемо, я знаю,
І хай в душі палає лютий страх,
Та кожен дім свій в битві захищає.

Про нього вість їй янгол сповістив,
Тривожні відчуття, мов гайвороння,
Обсіли дім, чужий, спокійний дім,
І кілька днів якесь німе безсоння.