Володимир Даник. Добірка поезій "На крилах гострооких рим"

 

 

 

Володимир Даник

НА КРИЛАХ ГОСТРООКИХ РИМ

 

Завантажити текст добірки поезій Володимира Даника "На крилах гострооких рим" (txt.zip)

 

Переглядаючи написане за останні місяці, замислюєшся — а чи знайдеться щось з віршів, що хотілося б оприлюднити, представити на читацький розгляд. Так, дещо є. І навіть є можливість вибору. І ти робиш цей вибір — у чомусь логічний, а у чомусь і несподіваний для себе. А потім намагаєшся з'ясувати, а чому ж були обрані саме ці вірші. 

Добре відомо, що таку форму короткого вірша, як рубаї, пов'язують з іменем Омара Хайяма, а він був і поетом, і ученим. Але ж і українські поети у цьому напрямку встигли, так би мовити, натворити немало. Бо написання такого вірша це... чи вдала, чи невдала... спроба осягнути і бачене, і пережите. І осягнути у вкрай лаконічній, але ж досить промовистій формі.  

У автора цих рядків є цикл віршів “Іронічні рубаї”. Але є і подібні вірші, написані, можна сказати, всерйоз.

 

 
 

 

 

Згадалося... Після засідання літературної студії “Ровесник”, що діяла при обласній газеті-“молодіжці”, ми, тогочасні літератори-початківці (переважно — поети...), обмінюємося думками. Один поет, що тоді працював учителем у школі і викладав українську мову та літературу, мовив так:
— А ми ж багато чого з нашої української класики... просто не знаємо!
У мене відразу ж виникла думка, яку я, щоправда, тоді не висловив. Але ж думка ця у памяті усе ж закарбувалася:
— Якщо у цього поета ось таке судження... а він же викладає у школі саме її... нашу літературну класику, то що ж я, тогочасний інженер, маю думати з цього приводу?!
Та і нині розумієш: і те, що ми знаємо — знаємо не до кінця! Бо усе переосмислюється. З часом. З досвідом. 

 

 

 

 

 

Така форма вірша як сонет — і добре, і давно відома. Саме слово сонет — це пісенька італійською. А вірш такої форми — це по суті драма у мініатюрі. Бо і яких тільки драм не наспівали поети за часи існування (а це ж і роки, і сторіччя!) цієї такої помітної гілки у поетичних пошуках.

 

 

 

 

 

Бувають моменти, коли людям ніби не до поезії. Не до мистецтва взагалі. Бо і обставини схожі на бурхливу хвилю, що просто накриває з головою. Але приходить час, коли кожному з нас хочеться зрозуміти — а які ж ми... а у якому ж часі ми жили... І допомогти відповісти на це питання нам, звичайно ж, допоможе... чи щось талановито вишите на полотні... чи пісня, що звучить зі сцени... чи майстерна гра акторів у п'єсі новій і нами ще не баченій... чи, навпаки, у п'єсі, давно відомій і класичній.

 

 

 

 

 

До рок-музики у радянські часи ставилися з певною осторогою. Піддавали її критиці і інколи критиці надмірній. І можливо тому, що саме така музика ніби передчувала драматизм подій, які сталися потім.  

 

 

 

 

 

А будні вирують, приносячи нам і радості, і розчарування. Але що б там не було, а  ми усе ж з надією дивимось у майбутнє: а раптом після розчарувань таки... знову радість!

 

 

 

 

 

Живемо у історичний час. А, отже, у нелегкий час. І, мабуть, ще не раз будемо замислюватись над тим — а які ж вони... оці літа.

 

 

Є теми нібито звичні. Теми, на які віршів написано немало. Але вже ж поети до них повертаються. Бо і не можна не повертатись.

 

 

 

Живемо у часи, коли актуальних тем вистачає. Аби тільки поетів натхнення не обминало. Бо поезія — це частина життя. Бо поезія — це пошук. Бо поезія — це злет... на крилах гострооких рим!    

 Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

У статті використано картини українського художника Олега Шупляка.

 

 

Читайте також на нашому сайті: