"Миколай крокує світом,
Він дарує радість дітям.
Тож лягай швиденько спати,
Щоб Святий прийшов до хати.
Шле він всім свої вітання
Та найкращі побажання:
Щоб усі були щасливі,
Щоб жили в любові й мирі."(Тетяна Прокоф’єва)
"А весна вже на порозі,
Он шумить у верболозі.
Ясним сонечком сіяє,
І теплом нас зігріває.
Люба весно, ти чудова,
Неймовірна і казкова!
Принеси нам мир у край,
Щоб тут знову був розмай!
Подаруй нам щастя в дім,
Щоб біди не було в нім!"(Тетяна Прокоф’єва)
Ліна Костенко, Володимир Шовкошитний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Леонід Талалай, Валентина Козак, Валентина Харченко, Борис Олійник, Віктор Баранов, Світлана Йовенко, Анна Багряна, Ніна Гнатюк, Станіслав Бондаренко, Наталя Ільчишина, Юлія Хандожинська, Сергій Губерначук, Марія Яновська, Василь Мелюс, Тетяна Прокоф'єва — українські автори, що створили поезії про Чорнобильську катастрофу, які увійшли до цієї добірки. Читаймо... Пам'ятаймо...
"Мурчик з Гавчиком друзі,
Граються гарно у лузі.
Та прийшов час йти до школи,
А щоб там не відставать,
Треба місяці вивчать."(Тетяна Прокоф'єва)
"У нашому дворі,
Живуть котики малі,
Дуже милі та пухнасті,
І такі уже прекрасні.
Я на руки їх візьму,
І до себе пригорну,
Муркотять собі маленькі,
Голосочки в них тоненькі,
Хвостинятками махають,
Лапкою тебе торкають."(Тетяна Прокоф’єва)
"Тільки коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо. Немає таких ключів, які б відкрили двері засвіти, немає машини часу, яка б обернула стрілки годинника назад. Починаєш усвідомлювати, що більше не буде так, як було раніше. Дім, у якому промайнуло дитинство, стане просто цегляним домом. Адже у нім більше немає життя. Усе зупинилося, мов хто поставив на паузу. Коли стиха ти прочиняєш двері й переступаєш через поріг, відчуваєш краплину віри, що от-от, саме у цю мить побачиш рідну людину, але…" (Тетяна Прокоф'єва)
"Моя родина — моя сила,
З ними я завжди весела, щаслива.
Люблю усім серцем рідних своїх,
Їх добрі слова і радісний сміх..."(Тетяна Прокоф’єва)
"В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І щойно почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить..." (Тетяна Прокоф’єва)
"День був теплий став тепленький,
Малий котик став маленький.
Ніжними стають слова,
М’який знак творить дива!"
(Тетяна Прокоф’єва)
"Любіть свою країну
Прекрасну і єдину.
Любіть її в негоду
І в будь-яку погоду.
Любіть її природу,
Степи, лани, поля.
Любіть усе навколо,
Бо це ваша земля."(Тетяна Прокоф’єва)
"Весна. Погожий ранок за вікном. Через фіранку пробивається в кімнату сонячне проміння та наповнює її світлом. Тоді й на душі стає так тепло. Михайло вже не спав. Він лежав у ліжку й дивився на стінку. На ній з'являлися сонячні зайчики, які весь час миготіли й вимальовували в уяві хлопця різноманітні картинки. Думки заполонили його, адже сьогодні він має зробити те, про що давно мріяв. «Ех, а чи готовий я до такої відповідальності? Чи зможу правильно доглядати живе створіння й піклуватися про нього?» — саме ці питання не давали спокою, бо не знав чи вдасться реалізувати свій задум..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Сонечко все ще бавило землю своїми теплими промінцями. Хоч на календарі був місяць — грудень. Горобчик, на імʼя Літайчик, усе ніяк не міг натішитися золотим павутинкам сонця, яке залітало у його домівку. І тут однієї зимової ночі у двері постукали. — Хто там? — запитав горобчик. — Білочка! — щасливим голосочком відповіла гостя. Літайчик відчинив обережно двері..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень. Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів. Серпень — то мов маленький соняшник, який щодня, поступово, потихеньку розкриває свої пелюстки, а потім перед нами зʼявляється велична квітка..." (Тетяна Прокоф'єва)
"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Історія ця трапилася давно, коли саме, вже й не згадаєш, але повідати її вам дуже хочеться. В однім казковім лісі, де звірі говорили, де птахи щебетали веселі пісні, жила-була лисичка. Мала вона свою хатинку під старою ялиною. Затишно було у її домівці. Біля віконця стояв стіл і стільці, у пічці потріскували дровенята й від них тепло розливалося по кімнаті та головною окрасою помешкання була — бібліотека. Так-так, саме книги полюбляла читати наша лисичка. Усі мешканці цієї чарівної місцини її знали й радо приходили у гості. Лиска кожного зустрічала привітно, пригощала малиновим варенням і гарячим чаєм, читала цікаві історії, казки, вірші. Кожен, хто потрапляв до неї, завжди повертався до дому у гарному настрої й з добротою у серці..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Білими килимами зима позастеляла землю. Виблискують виткані полотна на сонечку, переливаються то рожевими, то срібними кольорами. А як тільки день добігає кінця, і на небі зʼявляються зірочки, то вони одразу починають себе розглядати у скованих морозом річках чи озерцях. Милуються собою, своєю вродою. А морозець цьому й радий, старається, вимальовує візерунки на вікнах, водоймах. Люблять звірі пані Зиму, вона їм дарує нові шубки, забави. Повсідаються білочки на гілочку сосни, й нумо спостерігати, як зайчики граються у піжмурки. Сміються вухані, тільки й видно, як із-за кучугур виглядають їхні хвостики. Вовчик із лискою теж приєднуються до забав. Наліплять кругленьких куль та й нумо майструвати сніговичка. Зайченя принесло морквину, совеня — чорні ґудзики, їжачок дістав старе відерце, а білочки — шалика, щоб не змерз..." (Тетяна Прокоф’єва)
"Імена він називає,
Добре всі предмети знає,
Хто? Що? питання має,
Хто ж іменника не знає!
Прикметник ознаки розповідає,
На питання: Який? Яка? Яке? відповідає.
З іменником товаришує,
Добре його характеризує..."(Тетяна Прокоф’єва)
"Великдень зустрічаємо,
Добра ми всім бажаємо.
Хай Божа благодать зійде,
Від бід і горя береже."
(Тетяна Прокоф’єва)
"Ніколи не забудемо цей день,
Він слід лишив пекучий у серцях!
Знов завітав скорботний квітень,
І спогади підняв на крилах птах..."(Тетяна Прокоф’єва)
"Тоненька ниточка, чудові кольори,
Матуся вишиваночку вже вишила мені.
Вона мій символ віри, любові та надії,
Той теплий, світлий промінь,
що душу мені гріє.
В ній закодовані важливі візерунки,
І найщиріші побажання та думки,
Щоб оберегом слугувала на віки."(Тетяна Прокоф’єва)
