На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці (оповідки про народні традиції за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського)


14 ЖОВТНЯ  -  ПОКРОВА

(з книги "Українські народні свята")

 

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці

 

14 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відмічали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови.

Тому тисячу літ 
Православний наш світ 
Небезпеки страшної зазнав: 
Візантії столиця, —
Чарівна, білолиця, 
У кільці лиховісних заграв.
Ой, Царгород в тривозі, 
Бо ж біда на порозі.
Та біда неминуче гряде...  
Ой, Царгород в облозі, 
Вояки ж у знемозі —
І Царгород вже завтра впаде…
І сподіваючись тільки на чудо,
До Влахернської церкви зібралися люди. 
Особливий до храму отого потяг –
В нім же Матері Божої зберігається одяг.
І отець Андрій, що назвуть його потім святим 
Так же щиро, так ревно тоді молився, 
Що під час відправи видінням ясним
Образ Божої Матері в храмі явився.
При почті святих та ангелів, осяяна світлом небесним,
На коліна припала і за люд християнський молилась…
I люди відчули всі: духом воскреснем,
Як Свята Богородиця до нас прихилилась...
А скінчивши молитву, зняла з голови покрову 
Й простягла над людьми її Божа Матір мила...
І відчули всі в ту мить пречудову:
Захистила нас, захистила!
Як скінчилось видіння, щасливі люди
Звістку про це рознесли повсюди.
І додалось візантійцям сили – 
Ущент вони ворогів розбили!

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасія Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 74 - 75. https://toloka.to/ 

 

 

На відео: У фільмі "Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці" розповідається про явище Андрію, юродивому юродивому, Божої Матері у Влахернському храмі в Константинополі, в якому зберігалася риза Божої Матері.

 

 

* * *

 

Олекса Воропай

СВЯТА ПОКРОВА

(з книги "Звичаї нашого народу")

 

Чотирнадцятого жовтня за новим стилем є свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як звичайно кажуть, «Покрови», чи «Святої Покрови». На Запоріжжі була церква святої Покрови і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці

У козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-злото на три части паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського Спаса,
На Терехтемировський монастир,
На святую Січовую Покрову давали —
Котрі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали.

Існує переказ, що після зруйнування Січі Запорізької москалями в році 1775-му козаки, що пішли за Дунай під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
В побуті села Покрова — це був саме сезон на сватання та весілля, а тому дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися:

«Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку,
хоч ганчіркою, аби не зісталася дівкою».

На Поділлі дівчата казали:

«Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку,
чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу»!

Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як із півдня, то тепла.

Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято. 

За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 2. "Українське видавництво", 1958, стор. 163.

 

* * *

 

Василь Скуратівський

Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку

(з книги "Дідух")

 

То була, либонь, найтрагічніша сторінка в історії козацтва. Загартовані постійними військовими походами, звиклі з посмішкою на вустах дивитися смерті в очі, цього разу наші славні рицарі падали на коліна й ридали. То була їх остання ніч, коли вони навічно прощалися зі своєю рідною матір'ю — Січчю Запорозькою. До цього їх змусила Катерина II, котра остаточно знищила козацькі вольності й зруйнувала найдемократичнішу обітницю в Європі.
Намагаючись уникнути переслідувань і покріпачення та не бажаючи бути знаряддям царизму, значна частина козаків вирішила переселитись у пониззя Дунаю, де владарювали турки, й започаткувати Задунайську Січ.
 
А поки що козаки вночі зійшлися до збудованої ними Січової церкви на честь Богородиці, щоб востаннє помолитися своїй покровительці, попрощатися зі своєю духовною святинею. Кожен з присутніх із сумом вчитувався в напис, що сяяв золотом біля царських Врат: «Покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас від усякого зла».
Ставши на коліна, козаки в скорботі переказували текст з святкового тропаря:
— Сьогодні, благовірні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Богомати, пришестям, і, Твій споглядаючи пречистий образ, розчулено молимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.
Потім, узявши з собою ікону Покрови, тричі обійшли церкву, і священик востаннє прорік рядки святкового кодака:
- Діва сьогодні предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архієреями поклоняються, апостоли з пророками торжествують, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога.
Покрова Пресвятої Богородиці
Зі сльозами на очах вирушили в чужий край запорозькі козаки, несучи з собою образ святої Богородиці Покрови. Ця ікона супроводжувала й оберігала їх у далекій дорозі.
Чому, власне, образ Покрови так припав до вподоби запорожцям? Справа в тім, що Пресвята Богородиця була своєрідним символом і покровителькою не тільки козацтва, але й України. Ось чому на її честь 14 жовтня, себто на Покрову, на Запоріжжі було освячено вічову церкву.
Цікава історія пов'язана з цим святом. Виникло воно ще в X столітті у Греції, на яку в цей час напали араби. Оточивши Константинополь, сарацини намагалися поневолити городян. 
1 жовтня за старим стилем константинопільці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили в горішній частині храму образ Божої Матері. Вона в оточенні сонму святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. 
Це видиво придало грекам впевненості в своїх силах, і вони відстояли незалежність. Чужинці вимушені були відступити. З того часу свято Покрови стало всенародним.
Оскільки в Київську Русь християнство прийшло з Константинополя, то відповідно було прийняте і свято Покрови. А з Влахернської церкви Богородиці дружиною Володимира Святославовича — Анною, що була сестрою візантійського імператора, в кінці X сторіччя до Києва були привезені іменні ікони, котрим приписували чудотворництво.
Таким чином, культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив найшановніше божество дайбожичів — богиню родючості Макош, якій у пантеоні Володимирових богів належало одне з найпочесніших місць. 
За свідченням багатьох вчених, зокрема Б. Рибакова, наші пращури відтворювали Макош на рушниках, що призначалися для весняних обрядів. Її зображували із зведеними вгору руками — «мовби молить небесне божество зросити дощем поорані й запліднені зерном поля». Ці сюжети використовувалися і для відтворення заступниці роду — Берегині. 
Коли Покрова остаточно замінила своїх попередниць, жінки зробили Богородицю і покровителькою рукодільництва, насамперед вишивання.
Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. 
Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору (як колись Макош), просить благословення своєму народові. В конусі над нею багатомовний напис: «Бог посеред Неї і не порушиться, помагає їй день-у-день». Це єдине найдавніше зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці. Оранта Софії Київської як доказ тисячолітнього існування українців | Церква Апостола Любові


Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці досяг у XVII — XVIII сторіччях. Один з проповідників козацької України — ректор Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський У 1665 році видав у Львові книгу казань про чудеса Богородиці — «Небо новоє». 
Згодом (1676 рік) з'явився інший збірник оповідань — «Скарбница потребная, или чудеса Пресвятой Богородицы», присвячений гетьману Самойловичу, зі згадками в передньому слові про українське козацтво.
Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. З поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три з них носили ім'я Покрови. Одна з них — при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690 рік) — зведена ктиторством Мазепи.
При виготовленні ікон Богородиці місцеві богомази широко використовували прообрази реальних осіб: Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І. Мазепу, єпископів, а згодом польських королів та російських царів. 
Скажімо, 1709 року для Покровської церкви Переяслава виготовлено запрестольну ікону, котра нагадувала картину з світського життя — святий Роман зображений в оточенні Петра І, Катерини II, Феофана Прокоповича, Івана Мазепи та його небожа — переяславського полковника, Івана Мировича.

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці.


На іншій, що зберігається в Київському музеї українського мистецтва, Мати Божа, зображена з короною на голові, розкішним, коштовно оздобленим плащем покриває гетьмана Хмельницького, єпископа Сильвестра і царя Олексія Михайловича, під час володарювання якого підписано Переяславську угоду.
На Запоріжжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у Гетьманщині, й був суголосний з національними устремліннями. 
Першу церкву на честь Покрови козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д. І. Яворницький, за час існування Січі на Запоріжжі було тринадцять церков Покрови Богородиці. Тут культ Богородиці високо вшановувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося з визвольним рухом.

Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Слушно з цього приводу зауважив митрополит Василь Липківський: «Ясно, що українці святкують в це свято не історичну допомогу Божої Матері Царгородові (в грецький календар, як не дивно, це свято введено тільки після другої світової війни — Василь Скуратівський), а святкують щось інше, далеко рідніше й вартісніше для душі християнина, більш загальне, духовне...».

Жінки вважали свято Покрови своїм. Особливо його чекали заручені юнки чи ті, які сподівалися на сватів. Адже від Покрови до Пилипівських заговин (27 листопада) усюди справляли весілля. 

Це підтверджують і численні прислів'я:

«Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста, а прийшла Покрова — заревіла дівка, як корова».

«Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку яков-таков онучею, хай дівкою не мучаюсь; ...як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; ...хоч ганчіркою, аби я була жінкою (аби не зостатися дівкою)».

У цих прислів'ях, позначених м'яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання — вийти заміж, народити та виховати дітей як продовжувачів родоводу. Відтак дівчата повсякчас зверталися до своєї покровительки з різноманітними молитвами та примовляннями. 
Одну з таких я записав від фольклориста з Дніпропетровщини В. Скрипки. Як оповідала його мати Ганна Трохимівна, за її молодості кожна юнка напередодні свята ставала ввечері навколішки перед іконою святої Покрови, приказуючи:

Святая Покрівонько,
Покрий мою голівоньку
Оце осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з хорошою дитиною,
Щоб із сторони.
Щоб свекорко як батенько
До мене були,
Свекрівонька як матінка
Мене прийняли.
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила, 
Чужій сім'ї догодила, 
Всім мила була, 
Не лаяна і не бита, 
Нагодована і вкрита 
Спатоньки лягла.

 

В народі існує безліч легенд про те, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався і шанував батька-матір, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. 
Однак вона була неприступною, якщо юнка зневажала моральні устої, нехтувала традиційними законами суспільного життя. 
Ці легенди збереглися в народній пам'яті. Вони носять моралістичний і дидактичний характер, у них віддзеркалюють повчально-виховні настанови до ідеалізованого образу жінки як охоронниці родинного життя.

На Покрову в тих родинах, де були дівчата на виданні, нерідко вдавалися до ворожіння. Ненька вдосвіта відчиняла навстіж сінешні двері і стежила, щоб їх випадково хтось не прикрив, а дочка одкривала ворота на дорогу, «аби свати заходили». 

Натомість обоє йшли в комору, перекладали наготовлені рушники для заручин, примовляючи:
- На рушнику стати, рушником старостів пов'язати! 
Після цього ненька одчиняла скриню, розкручувала сувій полотна, розстеляючи його аж до порога, приказуючи:
- Стелися, доріженька, щаслива для молодих і старостів. 
А дівчина просила свою покровительку:
- Свята мати, Покровителько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу.
Як стверджує народне прислів'я, «Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат — шлюбним вінцем». Слід зазначити, що подібних приповісток на цю тему побутувало безліч.

Свято Покрови було і останнім терміном праці найманих робітників — строкачів. Підприємці і великі землевласники на Півдні України щороку наймали з числа українських безземельних селян дешеву робочу силу. Строкачі працювали од весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік. Тому на Покрову заробітчани улаштовували пишні колективні учти.

Разом з тим напередодні свята селяни «засушували хати» — увечері господар тричі перекидав через оселю шмат кізяка, «щоб не була курною», а вдосвіта спалював його в печі, «аби взимку сухою була світлиця». 

В Карпатах це був останній день повернення пастуших отар з полонини.

Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. У багатьох селах на її честь будували і освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно-релігійним, а й національним святом. 

На честь цього свята в Україні зведено чимало сіл. Одне з таких — Покровка, що в Очаківському районі на Миколаївщині. Засноване воно козаками і чумаками в XVII столітті на Кінбургській косі — най південнішій точці, де омиває берег Ягорлицька затока.
Мені не раз доводилося бувати в цьому унікальному селі, записувати фольклорно-етнографічні матеріали. Тут дотепер зберігаються цікаві обряди, звичаї, народногосподарська діяльність тих часів, а також вільне козацьке планування вулиць, про яке згадував свого часу відомий український письменник, історик, мовознавець і етнограф Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський, близький знайомий Тараса Григоровича Шевченка. Він побував у цих краях і написав цікаву книгу «Подорож у Південну Росію» (1861 рік).

Думаю, що варто пригадати історичний факт, тісно пов'язаний зі святом Покрови. Він увійшов у нашу національну культуру золотою сторінкою. У 1615 році на Покрову Галишка, знана як Лизавета Гулевичівна, укладає заповіт, в якому мовиться, що вона дарує свої спадкові землі на Подолі, себто нинішню Контрактову площу, з усіма будівлями Київському братству — найосновнішому осередку національної культури, аби в такий спосіб підтримати його. 
В дарчій, зокрема, обумовлюється, щоб на цій землі були збудовані монастир, шпиталь для покалічених у боях козаків і школа, до якої, за бажанням фундаторки, мали приймати дітей усіх станів. Таким чином, навчальний заклад одчинив двері талановитим дітям із найбідніших верств. Згодом тут навчався і Григорій Сковорода. Завдяки нашій славетній землячці діяльність Київського братства розширилась і спричинилась до заснування Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу не лише в Україні, а й східній Європі. Заповіт Гулевичівна склала на Покрову, а дарчу скріпила другого дня свята.

 

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці. Про народні традиції за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського. Сергій Васильківський. Полтавщина. Тихий вечір, 1898

На малюнку: Сергій Васильківський. Полтавщина. Тихий вечір, 1898 р.

 

Зі святом Покрови пов'язано чимало метеорологічних спостережень та приказок. 
Пригадаймо найбільш відомі:

Яка погода на Покрову, такою буде і зима.
Якщо в цей день сніг не покрив землю — не покриє в листопаді і в грудні.
Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а опаде — на сувору.
Зранку вітер з півдня, а пообідні з півночі — початок зими буде теплим, але згодом похолодає.
Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
До Покрови давали молоко корови, а після Покрови пішло молоко в роги Корові.
До Покрови думай про пашу корові.
Як по Покрові, то і по теплові.
Недалеко до Покрови — ще сіна накошу, а прийшла Покрова — заніміла мова.
Хто сіє по Покрові, той не має, що дати корові; ...той виводить в зимі по корові; ...той відсіває по корові.

І нарешті, Покрова остаточно завершує осінні молодіжні «вулиці» — з цього часу «законні права» набирають вечорниці та досвітки, а також весілля, де розважалися всі мешканці села:

«Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова - стала й баба здорова». 

Ну а дівчата, мабуть, чекали цього свята більш за усіх, пошепки прохаючи свою покровительку:

«Покрівонько, Покрівонько, покрий мою голівоньку».

Свята українського народу. Українські народні традиції. Осінній цикл свят.14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці. Про народні традиції за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського

За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 220 - 224.

 

  Дивіться також:

14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці
Свято Покрови нагадує кожному про молитовне заступництво Божої Матері за людський рід і є храмовим святом багатьох міст і сіл України. Стало добрим звичаєм побувати 14 жовтня на Службі Божій, прикрасити домашню ікону Богоматері, згадати родичів чи знайомих, які пішли в похід, змушені десь воювати, боронячи Вітчизну, і помолитися за них.

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці (оповідки про народні традиції за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського)»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар