Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
12. ПРО ДОБУВАННЯ ЗНАНЬ
Про активність розумової праці учнів говорять багато й часто. Але активність може бути різна. Учень жваво відповідає, завчивши прочитане чи запам’ятавши розказане вчителем,— це теж активність, та навряд чи вона може сприяти розвитку розумових здібностей.
Педагогові треба прагнути до активності думки учня, до того, щоб знання розвивалися завдяки їх застосуванню.
Учити так, щоб знання добувалися за допомогою наявних уже знань,— у цьому, на мій погляд, полягає найвища майстерність дидакта. Відвідуючи й аналізуючи уроки, я роблю висновок про педагогічну майстерність учителя якраз за цією рисою розумової праці школярів.
Як же досягти того, щоб навчання було роботою думки — добуванням знань? Що тут найважливіше?
Добувати знання — це означає відкривати істину, відповідати па запитання. Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле — щоб перед ними постало запитання. Якщо вам удалося цього досягти,— маєте половину успіху.
Та досягти цього не так просто. Готуючись до уроку, треба продумувати матеріал під цим кутом зору — знайти ті непомітні з першого погляду вузлики, де відбувається зчеплення причинно-наслідкових зв’язків, з яких і народжуються запитання. Адже запитання збуджують бажання знати.
Ось переді мною матеріал уроку «Фотосинтез». Треба розповісти учням, що відбувається в зеленому листку рослин. Можна все це викласти з науковою вірогідністю, теоретичною й дидактичною послідовністю, але не буде виконане завдання: досягти певної розумової активності школярів.
Я вдумуюсь у матеріал: де вузлики зчеплення причинно-наслідкових зв’язків?
Ось він, найголовніший вузлик — перетворення неорганічних речовин в органічні. Дивна, таємнича картина: рослина бере з грунту й повітря неорганічні речовини і перетворює їх у своєму складному організмі в речовини органічні. Що являє собою цей процес побудови органічної речовини?
Що відбувається в рослинному організмі, цій надзвичайно складній лабораторії, яка перетворює на сонячному світлі мертву речовину мінеральних добрив у соковиту м’якоть помідора, в духмяну квітку троянди?
Я розповідаю так, щоб підвести учнів до усвідомлення цього питання, щоб кожного схвилювало: як же це так — усе відбувається на моїх очах, а я й не замислювався над цим?
Як підвести учнів до запитання?
Для цього необхідно знати, що треба розповісти, а що залишити недоговореним. Недоговорене — це ніби «приманка» для мислення школярів. Тут немає ніяких рецептів, придатних на всі випадки. Усе залежить від змісту конкретного матеріалу і від фактичних знань, що вже є в учнів. В одному класі треба недоговорити одне, в іншому — інше (з того ж самого матеріалу).
Але ось перед свідомістю школярів постало запитання. Далі я прагну до того, щоб з усього запасу знань, що їх опанували учні і на попередніх уроках біології, і в процесі праці, і під час читання книжок, вибрати знанпя, потрібні для відповіді на запитання. Ось це залучення наявних уже знань для відповіді па запитання і є добуванням знань.
Тут пе обов’язково викликати одного за одним учнів і вислуховувати, хто що говорить, щоб з розрізнених відповідей складалася загальна відповідь. При такому підході до справи є видимість активності, але не завжди є справжня розумова активність кожного учня: одні пригадують, відповідають, інші ж тільки слухають. Мені ж треба, щоб думали, напружували розумові сили всі.
Тому найчастіше буває так, що, підводячи учнів до питання, я пояснюю матеріал сам, без виклику для відповіді на окремі часткові («маленькі») запитання.
Для того щоб учні добували знання, думаючи, учителеві треба добре знати їхні знання. Один дуже добре пам’ятає вивчене, інший щось забув.
Ось тут мені треба бути таким керівником розумової праці, щоб кожен, вслухавшись у моє пояснення, ішов своїм шляхом, видобував з комори свідомості те, що там зберігається, а якщо в якомусь місці цієї комори — порожнеча, якщо нитка думки в декого обривається, мені треба заповнити порожнечу додатковим поясненням, усунути розрив у думці.
Але це теж вимагає великої майстерності. Я шукав такі форми повторного пояснення вже вивченого раніше, щоб найсильніший учень знаходив тут щось нове. Там же, де ніякої порожнечі й розривів у знаннях немає, я вдаюсь до скороченого пояснення. Тут немає показної активності, учні мовчать, не відповідають на запитання, не доповнюють один одного, але це — добування зпапь.
Таку форму їх добування я б назвав екскурсом учня у власні думки, «дослідженням» своєї комори знань.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 454 - 456.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.