Поезії Василя Стуса


ПОЕЗІЯ ВАСИЛЯ СТУСА

"Василь Стус — це людина високої освіти і великої культури, то ж його знання виявляються і в багатстві тематики та глибині філософічних міркувань, і в незвичайній різноманітності лексики та фразеології. Василь Стус — це поет «одушевленого космосу». Поет звертається до космосу, до природи, якої чується частинкою, але яка не є лише матерією. Природа в нього одушевлена, має свої моральні закони і силу. Користуючись елементами природи для поетичних образів, для символіки, що шукає найніжніших нюансів людських переживань, Василь Стус приєднується до традицій української поезії від її найдавніших і найсвітліших часів." (Аріядна Шум)

 

"Василь Стус — поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі... сів...  Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі - це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності..." (Іван Драч)

 

 

Поезія Василя Стуса

 

ДВОЄ СЛІВ ЧИТАЧЕВІ

Перші уроки поезії — мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати. Пісень було стільки, як у баби Зуїхи, нашої землячки. І таких самих. Найбільший слід на душі — од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою — це не забувається. А співане тужно: «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» — хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте». Перші знаки нашої духовної аномалії, журба — як перше почуття немовляти в білому світі. Ще були — враження од дитинства. Гарного дитинства.
Шкільне навчання — вадило. Одне — чужомовне, а друге — дурне. Чим швидше забудеш школу, тим краще. В четвертому класі щось заримував про собаку. По-російському. Жартівливе. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов.
Інститутські роки — трудні. Перша публіцистика віршована — позви з історією. Захоплення Рильським і Вергарном. Ще чогось прагнув безтелесий дух. І знову ж — любов. Стужілий за справжньою Україною, поїхав учителювати на Кіровоградщину, поблизу Гайворона. Там витеплів душею, звільнився од студентського схимництва. Армія — прискорила. Почувся мужчиною. Вірші, звичайно, майже не писалися, оскільки на плечах — погони. Але там прийшов до мене Бажан. Тоді ж — перші друковані вірші — 1959 рік.
Післяармійський час був уже часом поезії. Це була епоха Пастернака і — необачно велика любов до нього. Звільнився — тільки десь 1965-6 рр. Нині найбільше люблю Ґете, Свідзінського, Рільке. Славні італійці (те, що знаю). Особливо — Унґаретті, Квазімодо.
Ще люблю «густу» прозу — Толстого, Гемінґвея, Стефаника, Пруста, Камю. Вабить — і дуже — Фолкнер.
З молодших сучасників найбільше ціную В. Голобородька. Потім — М. Вінграновського. І, звичайно, Л. Кисельова. Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них — як на мене — путящі.
І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би коло землі.
Ще зневажаю політиків. Ще — ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!
Один з найкращих друзів — Сковорода.

Київ, 1969.    Василь Стус 

За матеріалами: Василь Стус. Дорогами болю. Поезії. Упорядник М. X. Коцюбинська. Редактор В. Р. Коломієць. Художник В. Я. Чебаник. Київ, видавництво "Радянський письменник", 1990 р., стор. 5 - 9.

 

 

На відео: збірку творів Василя Стуса "Під тягарем хреста" і спогадів про нього читає Ігор Мурашко.

 


асиль Стус, поезії, збірка Час творчості, читати та слухати, Мені зоря сіяла нині вранці, Господи, гніву пречистого, Як добре те, що смерті не боюсь я"Мені зоря сіяла нині вранці", "Господи, гніву пречистого", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Ще й до жнив не дожив" - поезії Василя Стуса зі збірки "Час творчості".

"Вчися чекати, друже,
вчися чекати.
Ластівки на електричних дротах,
почорнілі од сині неба,
ще наслухають стумні струми землі..."

(Василь Стус)

"Те, що було в дитинстві щемним коханням,
стало нині Олександрою, Валею, Людою,
а за торсами знаних і незнаних коханок
я втратив почуття, що таке любов?..."

(Василь Стус)

https://mala.storinka.org/поезія-василя-стуса.html"Декларація поета і громадянина", "Найгеніальніший хробак", "Мене вела ти в ніжні ранки", "Мій час — не час. Мій рік — не рік", "Як добре те, що смерти не боюсь я" - вірші Василя Стуса про нелегку долю поета-борця, про своє життя і боротьбу з тоталітарним режимом.

Василь Стус, Дума Сковороди, вірш, збірка Зимові дерева"Блакитний світ — як блекота. 
Блакитний світ — звечірнів.
З тобою ж — тільки той і та, 
і тільки те, що вірне..."

(Василь Стус)

Василь Стус, вірші з циклу Палімпсести, Автопортрет зі свічкою, Господи гніву пречистого, О земле втрачена явися, Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, За літописом Самовидця, Мені зоря сіяла нині вранці, Як добре те що смерти не боюсь яВірші Василя Стуса зі збірки "Палімпсести": "Автопортрет зі свічкою", "Господи, гніву пречистого", "О земле втрачена, явися...", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе... ", "За літописом Самовидця", "Мені зоря сіяла нині вранці", Як добре те, що смерти не боюсь я".

 Василь Стус, збірка віршів Веселий цвинтарВірші Василя Стуса зі збірки "Веселий цвинтар": "У тридцять літ ти тільки народився", "Досить крові,— продекламував кат", "Виховання", "Перевиховання".

Василь Стус, поезії, збірка ПалімпсестиВірші Василя Стуса зі збірки "Палімпсести": "Гойдається вечора зламана віть", "Я так і не збагнув", "Сто дзеркал спрямовано на мене", "Цей став повісплений, осінній, чорний став", "Здається, чую: лопають каштани", "Пливуть видіння, пагорбами криті", "Аби лиш подолати гнів", "Прикрийся мідною горою", "Геть спогади — сперед очей", "Звелася длань Господня", "Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть", "Сосна із ночі випливла, мов щогла", "Яка нестерпна рідна чужина", "Церква святої Ірини", "Душа ласкава, наче озеро", "У німій, ніби смерть, порожнечі свічад", "Зажурених двоє віч", "Стань і вдивляйся: скільки тих облич", "І стіл, і череп, і свіча", "Світання — мов яйця пташині", "У порожній кімнаті", "Як тихо на землі! Як тихо!", "Цей білий грім снігів грудневих", "Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча", "Схились до мушлі спогадів — і слухай", "Вона і я поділені навпіл", "Зима. Паркан. І чорний дріт", "Хлющить вода. І сутінь за вікном", "Посоловів од співу сад", "Іди в кубельце спогаду — зогрійся!", "Верни до мене, пам’яте моя!", "Синові", "Будні тут тобі про свято", "На однакові квадрати", "Невже ти народився, чоловіче", "Тут сни долають товщу забуття", "Тільки тобою білий святиться світ", "Сумні і сині, наче птиці", "Нерозпізнанне місто дороге", "Недовідомі закипають грози", "Неначе стріли, випущені в безліт", "Як добре те, що смерти не боюсь я", "За літописом Самовидця", "За читанням Ясунарі Кавабати", "Мов лебединя, розкрилила", "Уже моє життя в інвентарі", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Оце твоє народження нове", "Бальзаку, заздри: ось вона, сутана", "Така хруска, така гучна", "Вже цілий місяць обживаю хату", "Ще й до жнив не дожив", "Господи, гніву пречистого", "Алея — довга і порожня", "На Лисій горі догоряє багаття нічне", "Наді мною синє віко неба", "Ти десь живеш на призабутім березі", "О, скільки слів, неначе поторочі!", "Як моторошний сон — ці дні і ночі", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Довкруг — обрізано жалі", "Немов нурець, що цілив просто в смерть", "Той образ, що в відслонах мерехтить", "Ти підійшла — а я тебе не ждав", "І віщий голос подали вітри", "Ще кілька літ — і увірветься в’язь", "У темінь сну занурюється шлях", "Замерехтіло межи двох світів", "Там тиша. Тиша там. Суха і чорна" (Михайлині К.), "Схилившись до багаття давніх спогадів", "Уже тоді, коли, пірнувши в ліс", "Немов крізь шиби, кроплені дощами", "Коли тебе здолає тлум смертей", "Потрібен янгол помсти. Мій захисник", "Невже оце ти й є, бідо", "Цей берег зустрічей — і не збагнеш", "О, там були правдиві антрацити", "Як вікна в позапростір, позачас", "М’яко вистелив іній", "Кривокрилий птах: коротке - рідне...", "На схід, на схід, на схід, на схід", "Цей біль — як алкоголь агоній", "Син — ще малий — вигулькував, як птах", "Послухай вересня — і він повість", "Як лев, що причаївся в хащах присмерку", "Земля гойдається під нами", "Як хочеться — вмерти!", "Немає Господа на цій землі", "Те, що було за смертю, я пізнав", "Коли найперші сполохи світання", "Такий близький ти, краю мій", "І стало тихо, і святочно, й вічно", "Прощайте ви, чотири мури", "Ще вруняться горді Славутові кручі", "Калюжа, мов розчавлений павук", "І жайворони дзвонять угорі", "Наснилося, з розлуки наверзлося", "Прийшло — по зустрічі прощання", "Сповільнено твій час прозрінь", "Вглядаюсь в осінні стерні", "Коли б не ти — оця зима", "Ці сосни, вбрані в синій-синій іній", "Бриніли по обранених ярах", "Вона лежить, як зібгана вода", "Збудився врано синій-синій птах", "Коли б, коли б ви мали, голуби", "Болото, луки, річка, очерет", "Весь обшир мій — чотири на чотири", "Самого спогаду на дні, як зірка у криниці", "Ми вже твої коханці, смерте", "Сховатися од долі — не судилось", "Ущухло серце джерела", "На золоту солому", "І пензель голосу сягає сфер", "Дякую, Господи, — чверть перейшла", "І як ти озовешся — з такої німоти?".

Василь Стус, поезії, збірка Веселий цвинтарВірші Василя Стуса зі збірки "Веселий цвинтар": "Над осіннім озером", "Вертеп", "Мені здається, що живу не я", "Порідшала земна тужава твердь", "Порідшала земна тужава твердь", "Біля метро "Хрещатик", "Посадити деревце", "Їх було двоє — прибиральниця і двірник", "Тато молиться Богу", "На Лисій горі догоряє багаття нічне", "Відлюбилося. Відвірилося. Відпраглося...", "Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті", "Попереду нарешті порожнеча", "Вони сидять за столом", "Так явно світ тобі належать став", "Ця п'єса почалася вже давно", "Змагай, знеможений життям", "Мов жертва щирості — життя", "У тридцять літ ти тільки народився", "Людина флюгер. Так. Людина флюгер", "Вмирас пізно чоловік, а родиться дочасно," "Вертання", "Молочною рікою довго плив", "Рятуючись од сумнівів", "Як страшно відкриватися добру", "Напередодні свята", "Утрачені останні сподівання", "У Прохорівці — сни, мов ріки", "Чоловік підійшов до меморіуму", "То все не так. Бо ти не ти", "Вечірній сон. І спогади. І дощ", "Цей біль — як алкоголь агоній", "У цьому полі, синьому, як льон", "Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?", "Вдасться чи ні...", "Раз на тиждень вони викопуються з землі", "Один лиш час і має совість", "Надворі дощ? — я запитав", "День величався і пишався", "Досить крові, — продекламував кат", "Сто дзеркал спрямовано на мене", "Я блукав містом своєї юності", "Націлений у небо обеліск", "В мені уже народжується Бог", "Зазираю в завтра — тьма і тьмуща".

Василь Стус, поезії зі збірки Час творчостіВірші Василя Стуса зі збірки "Час творчості": "Напевне, так і треба", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Яке блаженство — радісно себе", "Оце твоє народження нове", "Така хруска, така гучна", "Ну й сон — нападати не хоче", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Вже цілий тиждень обживаю хату", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Вже цілий тиждень обживаю хату", "Ще й до жнив не дожив", "Здається, кожен день до мене йдуть листи", "Бальзаку, заздри: ось вона, сутана", "Наснилися мені мої кохані", "Блажен, хто тратити уміє", "Моє перелицьоване пальто", "Господи, гніву пречистого", "Уже моє життя в інвентарі", "Скажи ім’я своє, поете", "О, скільки слів, неначе поторочі!", "Аж ось воно, блаженство самоти", "Чи витримаєш ти найтяжчий іспит", "Мов лебединя, розкрилила", "Як моторошні сни, ці дні і ночі", "Вимріяна і жива донині", "У затишку прожити не судилось", "Гаряча ложка юшки — як молитва", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Вік би не бачити й не чуть", "Сотні збавлених марне днів", "Ці яблука тримала у руках", "Навкруг обрізано жалі", "Невже ти народився, чоловіче", "Пригадуєш своє метро?", "Тут сни долають товщу забуття", "Б’ється серце, як пташа німе", "Оцей світанок — ніби рівний спалах".

Поезії Василя Стуса, що увійшли до циклу "Костомаров у Саратові": "За роком рік росте твоя тюрма", "Живі — у домо"Світ — тільки свист мигтючий. І провалля", вині. Мертві — ні", "Задумалася свічка", "Але хто поверне", "Не побиваюсь за минулим", "Незграбно ворон кружеля".

Василь Стус, поезії, збірка Зимові дереваВірші зі збірки Василя Стуса "Зимові дерева": "Минає час моїх дитячих вір", "Накликання дощу", "Присмеркові сутінки опали", "Отак живу: як мавпа серед мавп", "Мені здалося — я живу завжди", "Раніш ти лаялась, а нині докоряєш", "Під диким дощем", "Осліпле листя відчувало яр", "Жовтий місяць, а ще вище — крик твій", "Увечері везли віолончель", "Добрий день, мій рядок кароокий", "Ліс випустив мене з своїх обіймів", "Звіром вити, горілку пити — і не чаркою, поставцем", "Сто років, як сконала Січ", "Даждь нам, Боже, днесь!", "Останній лист Довженка", "Не можу я без посмішки Івана", "Жебонить жабуринням пойнята вода", "Скільки в небі шамотіння снігопаду!", "Дума Сковороди", "Балухаті мистецтвознавці!", "Молодий Гете", "Зимові дерева", "Варіація", "У Мар'їнці стоять кукурудзи", "Те, що було тобою, стало сном", "Гайдамацьке", "Глухо сосни скриплять на світанні", "Як нам порозумітись — душа в душу", "Гарноброва, пожежностанна", "В.П. ("І не те, щоб жити — більше")", "Пісенька для В.", "Вона заслухана у себе", "Скорбний хорал за стіною", "Не відповідаєш? Мовчиш? Заціпило?", "Бідне серце! Як воно дико б'ється", "Сьогодні — неділя", "Друзі на тебе чекають?", "Бредуть берези, по коліна в небі", "Не співатиму. Казатиму. Отак", "Тут ніби зроду сонця не було", "Медитація", "Самота самоти. Вузол тиші", "З обличчям першокласниці-школярки", "Хрещатиком вечірнім під неоновим". 

Вірші зі збірки Василя Стуса "Круговерть": "Гомони! Гомони!", "Ранній березень", "Тане гомін, мов туман ранковий", "Доброго ранку", "На розквітлому лузі", "Мотиви травня", "О, слова не зрони! Немов закляття, слово", "Ти прийшла ясновида", "Вхопився обома руками", "Мандри", "Квітне вечора трояндне пригасання", "Вереснева земля", "Радості збережені дороги знову", "Минулі мрії видяться майбутнім", "Життя симфонія, "Симфонія весни", "Була ти мрійною... Далеке й призабуте", "Була ти мрійною... Далеке й призабуте", "Оптимістичне", "Дерева, вітром підбиті", "Берези — навтьоки!", "Щоб я не знеміг од щастя", "Весняне", "Я чую — враз зірвусь. Риданням поночі", "На дальнім березі — високі тіні", "Додому", "Ми не перші, і не останні", "Світанок у лісі", "Захмелів землею дуб", "Нашорошений пролісок", "Їй-богу, так, напевно, має бути", "Ловить кожне вікно по сонечку", "Тобою я ввесь проранений", "В понеділок зустрівся з дівчиною", "Накрапив нам дорогу пізній глід", "Ти мене не жури", "Ессе homo", "Слово", "Генерали завше дуже добрі", "Коли на землю спадає тиша". 

Поезії Василя Стуса з циклу "Забуттям": "На роботі дружина", "О, тим і дорога мені", "Вчися чекати, друже", "Учора, як між сосон догоряв", "З дитячих спогадів", "Я знаю — ми будем іще не раз бродити з тобою", "Яка любов! Минула ціла вічність",  "Справляю в лісі самоту", "Вже котрий це до тебе лист", "Даруйте радощі мої", "Коли я один-однісінький", "Утекти б од себе геть світ за-очі", "Вершник", "Вийду в ніч. Під соснами пройду", "Потоки", "Під вишнею щасливий у траві", "Ти освідчувалась очима", "Ще думалось: перейдена дорога", "Кому — жити, а кому — не жити", "Не Бог — а борг. Не голубінь — а біла", "Ясне кільце, в якому жити трьом", "Вийдеш у самоту", "Тепер шукай — між недругом і другом", "Хто тебе жде удома?", "Снить любов'ю любов, а Вітчизна — вітчизною", "Тарас на засланні", "Поміж землею і небом", "Високі думи відійшли, як грози", "Що, коли може статись так", "Що час? То мереживо мрій", "Від себе не сховаєшся між лиць", "П'ятдесятлітній рай — омана", "Не згадай мене осудним словом", "То сонце усміхається", "Перейти Рубікон", "Ти з узвичаєної щирості", "Стенались блискавки над нами". 

Поезії з циклу "Образки": "Літо", "Новорічне", "Боюсь спливе рядок сльозою", "Образок", "Немало люблячих тебе, народе мій!", "І в лісі гноми пружать ніч зухвало", "Спомин", "Камінна брила", "Двох — замало", "Страшні твої нурти печерні", "Впаду в пирій — ридати буду", "Світ учорашній обганяє", "Доба апокрифів і схизм", "Любов як самозречення легка", "Для тебе завеликий білий світ", "Найгеніальніший хробак", "Дорога важчає і важчає", "Поменшала людина на очах", "Тут — ждання і ждання — аж до спаду", "Залоскотані сосни до смерті", "Цей білий світ, біліший божевіль", "Село посеред тиш", "Колись мене ти, Київ, визубриш", "Я жив між сосон без прописки", "Пітьма тайгова — як Елізіум", "Ніч скульптора", "Чорте, бронзовий Мефістофелю", "Ревіло радіо. Пташкам не набридало", "Радіодвобій", "Голос Сковороди", "Сині складено стоси", "Вивершував і вивіршував", "Раз Бетховен зайшов у гості", "Вхопився обома руками", "Ліс заіскрів у сотні горл", "Наша наука — найпередовіша у світі", "Більшовицькі кури", "Романтика", "Здалося, я живу в країні мертвих", "Мій час — не час. Мій рік — не рік", "Не заворожиш світ очима", "Час розлуки", "Коли ти десь. Коли ти щось...", "Холодна, синяво-полискова", "Мільйонновольний — як мільйонноволий", "Тридцять сьомий — неначе жарт", "Дуби, дуби, де ваша слава", "Привиділось: гула оглохла темінь".  

Василь Стус, поезії з циклу УмовиводиДо циклу поезій Василя Стуса "Умовиводи" увійшли: "Що таке білий світ?", "Заплетений в проміння спів", "Дитинство", "Земле рідна!", "Мамина заплакана печаль", "І сотні літ, і тисячі — недоля", "Кармалюкові мандри", "Кружеляють вітри в деревах", "Нерадісно — то жди. Нерадісно — то мучся", "Нерадісно — то жди. Нерадісно — то вір", "Мій добрий Фавст! Мій радісний причале!", "Невідомо — де, і що, і звідки", "Немов спудей, що, залишивши бурсу", "Однокрилим вороном", "Ой, коли б то та не скраю прірви", "Отож, мені наснилася вода", "Ет!", "Хапав повітря, як вітряк", "Поетові", "Ти говорив, що ти в житті — язичником", "Просвітку — ані тобі ні-ні", "Прохоплюсь, як річка хвилею — повінню", "Рядок акацій. Трактор у ріллю", "Зажолобів прижухлий степ", "Справедливість", "Так жив, як дякував", "Затісно в цьому світі для живих", "Зміїться в куряві дорога", "Заходить вечір", "Добрий день, добо апокрифічна", "Коли ступаєш на дорогу", "Твориш, немов гориш", "З підбитим крилом", "Роки стихли", "Коли летиш, відчувши раптом крила", "Коли важко — думаймо про майбутнє", "Сподівання довгі", "По кому — подзвін? А по нас". 


Останні коментарі до сторінки
«Поезії Василя Стуса»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми