Наталя Карпенко. Осінні поезії для дітей (друга частина)


 

Наталя Карпенко. Осінні поезії.

 

 

       Наталя Карпенко

              Вересень

Вересень з подиву руки розвів:
– Я вам не любий? Не лайте!
Я пригощаю! Мій сонях дозрів!
Лускайте, все забирайте!

Годиш, не годиш…  Усе вам не так!
Хочете літа? Там спека!
В мене на блюді солодкий кабак
І терта кашиця з глека.

 

                * * *

 

     Вересень в панамці

Знову ходить вересень в панамці, 
Знову гріє сонечко плече.
Тепло-тепло, наче біля мамці,
Сонце струдлі вересню пече.

Знову усміхаються обличчя,
Знову джмелик квітку обійняв.
Вересень муркотиком мурличе,
Сонечку виспівує: «Мур-няв».

 

            * * *

 

        Яблунька

Нахилилася наша яблунька:
– Кому яблучок? Обирай.
Зарум’янились мої яблучка,
Не минай мене, не минай.
Мої яблучка ще гойдаються,
Усі яблучка, як одне.
Вони кожному усміхаються:
– Покуштуй мене, я смачне!

 

 

 

Наталя Карпенко. Осінні поезії.

 

 

 

Бабине літо

Виткало прядиво бабине літо, 
Дню капелюха торочить.
Вечір за нитку і гай понад віти –
Ніч собі сукню доточить.

Ранок втягнув білу голову в плечі,
Ранок до сонця муркоче.
Літо плете і йому теплі речі,
Сонце на кутні регоче.

 

* * *

 

Літо? Бабине!

Ходить дворами літо,
Літечко золоте.
"Бабине!" – чують діти.
Бабине, а цвіте!

В небі пливуть хмарини
З пінкою в молоці.
В маминої жоржини –   
Сонечко у руці.

Пальчиком шевелюру
Чеше рябий кленок.
Тулиться до бордюру
Висушений листок.

 

 

 

Наталя Карпенко. Осінні поезії.

 

 

Ніч сьогодні на коні...

Ніч сьогодні на коні,
Вкоротила нічка дні.
Ото ляси точить,
Ото зорі строчить!

Сяє зірочка в пітьмі,
Стелить стежечку зимі.
Ото вже високу,
Ото вже широку!

Ще надворі тепло так,
Ще не віриться ніяк, –
Нічка ляси точить,
Нічка зорі строчить.

 

 

 

 

 

 

Каштан

Зняв каштан тісний кожух
І м’ячем на землю – бух!
Не забився, не розбився,
Скоком-боком покотився.

Скоком-боком до листка,
Скоком-боком до горбка.
Не забився, не розбився,
У сорочці народився.

У сорочечці рудій
Повз паркан помчав водій. 
Не забився, не розбився,
У калюжі зупинився.

 

* * *

 

Барвиста осінь

Падає з дерева листя жовтеньке,
Падає з дерева листя руде.
Ще би дощу хоч малесеньку жменьку,
Вересень кладку для жовтня кладе.

Хай розмалює нам жовтень намисто,
Вкутає стежку і вкриє траву. 
Хай сорочину пошиє барвисту,
Вересень вив’язав жовтню канву.

 

* * *

 

Здивований кленок

Стоїть кленок здивований:
– Кудись листочок втік,
Мальований, цяткований,
Без нього мерзне бік!

А лист руденьким коником
За вітром поскакав. 
А лист згорнувся котиком
І до землі припав.

 

 

 

 

 

Літо бабине утекло

Висне дощ срібняком над жоржиною,  
Чубить сіверко цвіт молодий.
Ліг червоний листок під калиною, 
Під березою – золотий.

Холоднеча рукою кістлявою
Виганяє за двері тепло.
Вкрилась осінь сльотою дірявою,
Літо бабине утекло.

 

* * *

 

Злива

Жовтень з порога так вшкварив коня,
Що полякалися хмари.
Злива на голову з першого дня,
Жовтень збив бучу і чвари.

               

* * *

 

Гами дощу

Дощик струмочком з усіх парасоль,
Дощик струмочком на п’яти.
Він кожним пальчиком до-ре-мі-соль,
Дощик вчить вересня грати.

Виростуть з нього великі дощі,
Жовтень стоїть біля брами. 
От хто нам випере пальта й плащі,
От хто зіграє всі гами.

 

 

 

 

 

 

Екватор осені...

Позаду – пів дороги,
Позаду – теплі дні. 
Упав листок під ноги,
Співає дощ пісні. 

Той дощ тепла не просить,
Той дощ бере своє. 
Він сам пере і косить,
Нікому не дає.

Він вийшов на роботу
І гримає з містка:
– Зніму всю позолоту
З осіннього листка.

 

* * *

 

Трава зелена восени...

А трава, як ото навесні, 
Цього року зелена, зелена.
То нічого, що ранки хмурні
І у гілочки пісня жовтнева.

То нічого, що йдуть холоди,
І каштан вже намірився спати.
Ще так яблучком пахнуть сади,
Ще горішок не вискочив з хати.

 

 

 

Трава зелена восени. Світлина Олена Єременко.

 

 

 

Летить пташатком лист...

Летить пташатком лист на брук,
Великий і маленький,
І дуже проситься до рук.
– Ходи сюди, рідненький!

Він щось тихенько гомонить,
Шепоче щось на вушко, 
І так безпомічно тремтить.
– Не бійся, відчайдушко.

Це ж ти метелика гойдав
І зустрічав лелеку.
Це ж ти обійми розкривав
Під час дощу і в спеку.

Ще дуже хочеться листку
Поніжитися в хаті,
Згадати сон у сповитку
І дні свої крилаті.

 

* * *

 

Жовтневий день

Скаче козенятком день жовтневий,
Тупу-туп копитцем, хвиць і хвиць.
То скубе листочок ще зелений,
То на землю носиком – беркиць.

 

* * *

 

Були у жовтня красеня...

Золочений листок.
Упав листок горіховий,
Вишневий з вишняка,
Березовий, осиковий
В обійми вітряка.
Були у жовтня красеня
Червінці і п’ятак
Для клена і для ясена…
Роздав усе за так.

 

* * *

 

Дивно...

– Що зі мною? – дивується осінь.
– Я стою у зеленім пальті!
Де мої позолочені коси,
Де дукати мої золоті?

Хіба в жовтні травиця зелена?
Хіба жовтень бджолою гуде?
Хтось багрянець позичив у клена
І ховає під листя руде!

 

* * *

 

Отакої!

Отакої! В жовтні літо, —
І теплінь, і листопад!
Шарудить листочком вітер,
Диригує невпопад.

Отакої! Грає промінь,
І шепоче контрабас.
Все водночас в нашім домі,
Літо й осінь — все нараз!

 

* * *

 

Опускає завісу жовтень,
Котить золото до куліс.
Ще чекає листочок жовтий
На овації – «Браво! Біс!»

 

* * *

 

Листопад

Хтось вночі сьогодні "чхнув".
Леле! Жовтень дременув!
Покотилося "ачхи"
На садиби і дахи,
Понад поле, понад ліс...
Листопад "ачхи" приніс.

Дощ за вікнами дзвенить,
Листопад під ніс бубнить:
— Як ушкварю, як дмухну,
Одяг з гілочки стягну.
Вже ніхто не дорікне,
Що назвали так мене.

 

 

 

 

 
 

Листопадове сонечко

Сіло сонечком літо бабине
У берізоньки на щоці.
Ловить сонечко листопадове
Жовті коники й баранці.

Літо бабине пасе зайчики,
Пасе золото і блакить.
А берізонька гріє пальчики
І про сонечко гомонить.

 

* * *

 

Листопад

Хто вночі сьогодні чхнув?
Жовтень з хати дременув!
Покотилося апчхи
На садиби і дахи,
Понад поле, понад ліс…
Листопад апчхи приніс!

Дощ за вікнами  дзвенить,
Листопад під ніс бубнить:
– Як ушкварю, як дмухну,
Одяг з гілочки стягну.
Вже ніхто не дорікне,
Що назвали так мене.

 

* * *

 

Голий горіх

Котиться гаєм галас і сміх. 
– Що це з горіхом! Голий горіх!
Шепче осика: – У хлопчака
Ані чуприни, ні піджака.

Рано чи пізно будеш без кіс,
От і побачиш, як то – до сліз.
От і відчуєш, як – за живе,
Він всі морози переживе!

 

* * *

 

І що воно за стадо?

(загадка)

Жене чабан отару,
А вівці хто куди,
То врозтіч з тротуару,
То скопом до води.

Куди не глянеш – вівці
Усіх мастей і мір. 
Дукати і червінці…
Не віриш – перевір.

І що воно за стадо,
І що то за пастух,
Що вештається садом
І гонить вівці? Дмух!

 

 

 

 

 

 

Листочку...

Листочку мій! Побудь іще зі мною, 
Твоє тепло ще горнеться до віт. 
Дай п’ять мені! Зігрій мою долоню!
Твоє крило обійме цілий світ!

Ти спиш уже, чи грієш жовту спинку?
Листочку мій, ти спиш уже, чи ні?
Дай п’ять мені! Прокинься на хвилинку,
Твоє тепло залишиться в мені.

 

* * *

 

Вигнув ніжку листок

Вигнув ніжку листок, 
Впав додолу місток,
Вкрив домівку нову,
Молоденьку траву.

Буде квіточці дах,
Їй без даху ніяк.
Хай маленька росте,
Хай маленька цвіте.

 

 

Наталя Карпенко. Дитячі вірші про осінь. Світлина Олени Сєргєєвої.

Світлина Олени Сєргєєвої.

 

 

 

Збирала осінь листячко

Збирала осінь листячко,
Місила в рукаві.
Росло у неї тістечко,
Бродило у траві.

І що з тим тістом сталося?
Було чи не було?
Куди воно сховалося,
Куди воно втекло?

Не плач так, люба осене,
Місила недарма.
Те тісто зійде з росами,
Як скінчиться зима.

 

 

Малюнок Василя Ложкіна.

 

 

 

Є у листопада

Є у листопада радість і розрада – 
Хмара, що вмиває стежечку дощем.
Яблуко щокате є у листопада
І опецькувата глива під кущем.

І нехай у нього паморозь на скроні,
І упав під ноги жовтий капелюх.
Та коли з-за хмари визирає промінь,
То у листопада усмішка до вух. 

 

* * *

 

Плаче квітка...

Плаче за осінню квітка, 
Бавив її листопад.
Біла зима їй не тітка,
І морозенко не брат.

Осінь була їй за неньку,
Осінь була за сестру,
Я тебе вкрию, маленька,
Я твої сльози зітру.

 

* * *

 

На вістрі ночі точить зуби стужа...

На вістрі ночі точить зуби стужа,
На голі віти падають шаблі.
Зажди, морозе. Ще осіння ружа
Гойдає свої дітоньки малі.

Зажди, морозе. Визирнув з кишеньки
Руденький листопадовий грибок.
Ще носить осінь різні витребеньки,
Ще котить позолочений візок. 

 

* * *

 

Усе було...

Усе було у осені.
Усе. І зорепад,
І сукні позолочені, 
І танго-листопад. 

Усе було... Незчулася -
Сніги мете зима.
Зміючкою згорнулася
Бурштинова тасьма.

 

 

Наталя Карпенко. Осінні поезії.

Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше творів Наталі Карпенко на "Малій Сторінці":

Наталя Карпенко. Вірші для дітей про осінь. Тепла, чарівна, барвиста добірочка дитячих віршів від української поетеси Наталі Карпенко приваблює як маленьких так і дорослих читачів.

 

Вірші для дітей. Вірші про осінь. Наталя Карпенко. Осінні прикмети у віршах"Зародила горобинка –
До снігів великих взимку.

Дуб на жолуді багатий –
Люту зиму будем мати."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

 

 

Вірші для дітей від Наталі Карпенко

Вірші для дітей від Наталі КарпенкоПропонуємо почитати нашим діткам чудові поезії Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає про космос і погоду, про зиму і природу - про усе, що нас оточує.

Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, живе і працює у Вінниці вчителем-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо!

 

 

 

 

 

Дивіться також:

Вірші про осінь
Вірші Марійки Підгірянки, Ліни Костенко, Юрія Клена, Якова Щоголіва, Катерини Перелісної, Тамари Коломієць, Андрія М'ястківського, Анатолія Камінчука, Ганни Черінь, Марії Хоросницької, Наталки Поклад, Оксани Кротюк, Віктора Терена, Анатолія Качана, Валентини Каменчук, Тетяни Винник та інших українських авторів - у добірці поезій про осінь.

Останні коментарі до сторінки
«Наталя Карпенко. Осінні поезії для дітей (друга частина)»:
Ганна , 2020-09-24 15:13:27, #
Ірина , 2020-10-02 11:44:17, #
Ірина , 2020-10-24 11:51:12, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми