Езопова байка "Вовки, вівці та баран"


 

Вовки, вівці та баран. Байка Езопа. Малюнки Анатолія Василенка. Езопові байки у переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького.

 

 

Езоп

ВОВКИ, ВІВЦІ ТА БАРАН

(у переказі П. Цімікалі, 
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)

 

На високій горі, біля самої вершини, була величезна печера. Якось осіннього вечора зібралися в ній довкола вогнища вовки. Їхні голодні й злі очі у відблисках полум'я червоніли, як жар, а здорові білі ікла здавалися ще білішими й гострішими.

На почесному місці сидів сам Проводир, Старий Сіроманець. Хоч був він уже на схилі віку, та ще міг помірятися силою з найміцнішими молодиками, а що за трапезою — то годі з ним І змагатися. От підвів він голову та й почав:

— Діти мої, всі ви добре знаєте, що настає для нас лиха година. Голод насувається на наше плем'я. І я бачу — дехто з вас вагається, чи лишатися в горах, а чи податися світ за очі. Ми маємо на гори такі самі права, як і чабани. Бо тільки-но прийшов сюди перший пастух з вівцями, як з'явився тут і перший вовк. Поволі рід наш більшав, міцнів і нарешті так утвердився, що жити нам стало легко. В безнастанних небезпеках, у щоденному ризику нам не обійтися було без розуму й кмітливості. І стали ми з часом лукавими та мудрими, бо діти виростали розумніші за батьків. Тільки тому оминала нас глупа смерть. І тільки тому завжди виходили ми звитяжцями в незліченних битвах із собаками. І тоді нам усе допомагало: і дощ, і вітер, і мороз... І впоратися з ворогами було нам за іграшки... Пам'ятаєте?

— Пам'ятаємо! Як не Пам'ятати! — завив похмурий лютий вовк.

— Ох, де ті часи? — зітхнув Інший.

— Справді, тоді на собак ніхто не зважав, — каже третій. — Але чому тепер не так?

— А ось чому! Тепер отару стережуть зовсім не ті собаки, що колись. Ці більші й прудкіші за нас, і зуби в них гостріші, а відваги не менше, ніж у тебе. Лють їхня, як побачать когось із нас, додає їм снаги. Ікла в них тоді мовби довшають. Вони розгадують наші хитрощі, наче знають наперед, коли, що і як робитимемо, і завжди перестрівають нас. Правду я кажу, чи ні?

— Правду, Сіроманцю! — прогарчав підстаркуватий вовк. — Позавчора вийшов я з лісу, дивлюсь — кілька овець пасеться. Здалось мені, що вони самі, але тільки-но почав до них підкрадатися, як раптом, звідкись вискочило троє псів. Ледве ноги виніс. Добре, що були далеченько, — то я встиг утекти. А якби настигли — там мені й кінець.

— Е, що там казати! — докинув інший. — Нещодавно один пес мало мене не роздер. Гляньте, який шмат шкури вирвав!

Молодий здоровенний вовчисько скочив на рівні ноги й загорлав роздратовано:

— Все це ми давно знаємо! І сьогодні зібралися не для того, щоби патякати про те саме! Годі товкти воду в ступі! Краще помізкуймо разом, що можна вдіяти, аби дуба не врізати! Яка ганьба! В отарах тисячі овець, а ти мусиш class="hiddenSuggestion" onkeypress="archaism---#---1---#---Це слово або форма є застарілою, архаїчною або 

діалектною.---#---В отарах тисячі овець, а ти мусиш гибіти з голоду!---#------#---гибіти">гибіти з голоду!

— Хай Сіроманець говорить! — заволали всі. — Він наймудріший і найхитріший між нами. Говори, Сіроманцю! Слухаємо тебе!

— Я скажу свою думку, — почав той, — а ви судіть, чи так воно, чи не так. Я гадаю — треба нам вислати до овець посольство і запропонувати їм вічний мир.

Вовкам аж дух перехопило, як почули ті слова. Мир з вівцями? Чи не з'їхав Старий з глузду?

— Мир з вівцями? Чудасія та й край! Ні, ми не годні цього збагнути! — загукали з усіх боків.

Сіроманець пояснив їм, що має на гадці, і вовки з ним згодились. Назавтра троє вовків-посланців подалися на пасовисько й загукали до овець:

— Послухайте, що ми вам скажемо! Нас послав проводир, Старий Сіроманець! Накажіть собакам, аби пустили нас. Клянемося — ми не зробимо вам нічого лихого!

Здивувалися вівці, проте відіслали од себе собак, і ті поставали віддалік, нашорошивши вуха, готові кинутись на допомогу. Підійшли вовки до овець, привітались та й кажуть:

— Одвіку ми з вами жорстоко ворогували. Ви тремтите на саму лише згадку про нас, а ми втікаємо, ледве забачивши ваших псів. Ви живете в одному місці, ми — в іншому, але ж гори в нас спільні, то — й ваша, й наша батьківщина. Отак розмислив собі наш великий проводир, Старий Сіроманець, і вирядив нас повісти: ми не держимо проти вас зла, і ніякі з вами не вороги; ми навіть любимо овець. Єдині недруги люті в нас — собаки. Віддайте їх нам, і тоді почнеться нове життя. Ви зможете ходити вільно, куди схочете, пастися де тільки вам заманеться, навіть на власних наших землях. Не треба вам буде вечорами збиватися докупи в тісних кошарах — гуляйте собі в горах або в полі. А взимку приходьте в нашу печеру погрітися, погомоніти, послухати казок чи цікавих бувальщин. Ось що велів переказати Старий Сіроманець. Ну, то як: згодні віддати нам собак?

— Згодні! Згодні! — влад закричали вівці. А малі ягнята аж затанцювали з радощів і замекали:

— Ми хочемо слухати казки! Хочемо в печеру! Ме-е-є!

Старий баран стояв обіч отари і слухав вовків, похиливши голову. Він одразу збагнув, куди ті хилять. Аж затремтів, здумавши, що з того може вийти. А як побачив дурну овечу радість, розлютився й гримнув:

— Замовкніть, недоумки! Покрутіть мозком трохи! Хіба ви не знаєте, що поки нас охороняють собаки, можемо пастися де завгодно? Що, забули? І горе тому з нас, хто лишається сам! Нема йому порятунку! То що ж нас чекатиме, коли не стане охорони? Пропадемо всі як один! Ось чого хочуть вовки! А ви й дали собі брехнею баки забити! Гей ви, посланці! Вертайтеся до свого Старого Сіроманця та перекажіть йому, що ми дуже вдячні нашим охоронцям, котрі невсипуще пильнують наш спокій. Віддати їх вам — зась! Ходіть геть, поки ми добрі!

Понурили голови посланці й мовчки попхалися до своїх. Отак здоровий глузд барана переміг вовчу хитрість.

За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 109 – 115.

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Езоп, байкар. Портрет Езопа з книгою роботи іспанського художника Дієго Веласкеса.Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність. 

 

 

 

 

Художня література для дітей. БайкиБайки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій  подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.


Останні коментарі до сторінки
«Езопова байка "Вовки, вівці та баран" »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми