Олекса Воропай
«ЗДВИЖЕННЯ»
14 вересня — свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, «Здвиження»
(до 01.09.2023 року це свято відзначалося в Україні 27 вересня)
«На Здвиження земля рухається ближче до зими», а тому від цього часу наступають холодні дні і птахи вилітають до вирію. Вирій за народною уявою — це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці й гади: птиці в долинах, а гади на горбах. Першою до вирію летить зозуля, бо вона с ключницею вирію: «У неї золотий ключ від тієї країни». До вирію повзуть і гади, а тому в день Здвиження небезпечно ходити в ліс.
На Київщині дітям кажуть, що в день Здвиження гади заповзають у велику яму і там лижуть гадючий камінь. Лякаючи дітей, щоб не ходили до лісу, розповідають таку пригоду. Одна дівчина не послухалася мами й пішла в ліс; там вона впала в гадючу яму, вилізти звідти не могла і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа (4-го березня), коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчина: вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла.
За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 2. "Українське видавництво", 1958, стор. 162.
Василь Скуратівський
СВИТКУ НА ЗДВИЖЕННЯ СКИДАЙ
(з книги "Дідух")
Природа вже налаштовується на зимовий спочинок. Особливо це відчутно в лісі. Шарудливе листя воднораз чарує зір і навіває сум за тим, що вже промайнуло літо і все ближче холоди. Тільки вкрадливий постук дятла чи сторожке осіяння рудохвостої білки нагадають, що життя не завмерло. Он на узліскові, скрутившись у клубок, гріється на скупому сонці вужача родина. Але і їм, обітницям лісових хащ, доведеться незабаром розпрощатися з безтурботним життям, шукати надійний схоронок до наступної весни.
14 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.
Прийнято вважати, що «На Здвиження земля движиться ближче до зими», чи «В цей день здвигається земля з літа на зиму». Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до наступного Руфа, а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають права на відпочинок, бо «їх не бере земля», а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небезпечні — нападають на людей, кидаються під колеса.
Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами» або не провалитись у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь».
На Житомирщині та Київщині, щоб застерегти дітей, оповідали таку легенду. Начебто на Здвиження всі гади сповзаються у велику яму і в ній лижуть камінь. Одна дівчинка не послухалася мами й пішла в ліс. Там вона впала в гадючу яму, вилізти з якої не могла, і так прожила всю зиму аж до весни. Гадюки смоктали з неї кров, а вона лизала гадючий камінь. На Руфа, коли все прокидається від зимового сну, а гадюки вилазять зі своїх ям, вилізла й дівчинка. Вона була така квола, що ледве дійшла до своєї хати. Вдома вона тільки розповіла про свою пригоду і вмерла.
Ці та інші легенди пов'язані з тим, що гадюки віддавна завдавали великої шкоди людям. Для убезпечення від укусів витворено чимало заговорів і замовлянь. Образ змії завше викликав острах, він уособлювався з такими рисами, як хитрість і зрадливість.
Тому Здвиження — це день Підземного, до якого на віче з усіх сторін сповзаються, котяться і злітаються гади-змії.
На малюнку: картина Миколи Глущенка "Київська осінь"
Подібні суди відбувалися і серед птахів. Особливо це стосувалося зозуль, котрі протягом літа байдикували — не вили гніздечок, не вигодовували діточок, а свої яєчка підкидали іншим птахам. За це вони мусили останніми вирушати до вирію, щоб дорогою поїти і годувати стомлених птахів; якщо котрась з них приставала, то зозулі мусили нести її на собі.
Щоправда, ми знаємо інше — першими до теплих країв вирушають саме вони, зозулі, від чого й поговірка: «У зозулі золотий ключ од вирію: вона першою відкриває його і останньою замикає».
Та мораль у таких легендах інша: за свою безтурботність кожен має понести кару...
-%20Taras%20Shevchenko%20-%201846.jpg "Почаївська Лавра. Картина Тараса Шевченка.")
На малюнку: картина Тараса Шевченка "Почаївська Лавра"
За церковними приписами богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом — не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дощок.
У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо «Здвиження — день ярмарку і храмів».
Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів — «бо залишилися лише не червиві» — та яблук, котрі тримали на зиму.
Зі святом пов'язані й іменні прислів'я:
«Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста»,
«Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».
Справді-бо: осінь уже нагадує про себе першими приморозками.
За матеріалами: Василь Скуратівський. "Дідух. Свята українського народу". Ілюстрації та художнє оформлення О. Коваля, Н. Коваль. Київ, «Освіта», 1995 рік, стор. 212 — 214.
Дивіться також на нашому сайті:
В Україні з 1 вересня 2023 почав діяти новоюліанський церковний календар, в якому дати багатьох свят змінилися. Різдво офіційно перенесено на 25 грудня. Водохреща, Святого Миколая, Покрова Богородиці також відзначатимемо по-новому. Дивіться дати "неперехідних" свят за новим календарем у представленій статті.