Роман Котляр. "Сіяти розумне, добре, вічне" - інтерв'ю з Одажиник Анною Володимирівною


Блог письменника Романа Котляра. Інтерв'ю з вихователькою дитячого садочка Одажиник Анна Володимирівна

 

СІЯТИ РОЗУМНЕ, ДОБРЕ, ВІЧНЕ

Одажиник Анна Володимирівна

 

 

 Хто і щира, і старанна,
І усміхнена, й привітна?
Наша фея пані Анна —
І сердечна, і тендітна.

Анна Володимирівна Одажиник була першою з тих співробітників Черкаського садочка №91 «Кобзарик», з ким мені довелося познайомитись (за винятком моєї дружини, звичайно). Радий я й тому, що вона є моєю постійною читачкою. Пані Анна з Алісою працювали разом, добре спілкувались. Вона завжди підтримувала молоду виховательку та допомагала їй. Мабуть, саме тому від їхнього творчого тандему у захваті були батьки дітей. Ці колеги з повним правом можуть повторювати вслід за Василем Сухомлинським: «Серце віддаю дітям».

* * *

— Анно Володимирівно, з якого моменту Ваші спогади про «Кобзарик» беруть свій початок? «Ты помнишь, как всё начиналось?..» — співав гурт «Машина времени».

— Наш ДНЗ було відкрито в 1989 році завдяки допомозі від «Азоту». Відповідно, спочатку садочок був орієнтований на дітей цього підприємства. Першу дитину прийняли 15 лютого 1990 року. Потім ми неодноразово святкували цей день протягом багатьох років.
Пам’ятаю, що першою вихователькою була Світлана Леонідівна Джолос. Одразу після відкриття до «Кобзарика» прийшло чимало дітей з мікрорайону «Митниця». Я стала працювати в садочку з квітня 1990 року, а з липня того ж року — вже на посаді вихователя. Зараз працюю в басейні.
На той момент завідуючою працювала Валентина Михайлівна Нішова, а методистом — Надія Дмитрівна Данько. Завгоспом була Любов Миколаївна Проценко, вона вже вийшла на пенсію.

 

— Ви одразу прийшли сюди чи раніше працювали в інших ДНЗ?

— Це мій другий садочок: до нього працювала в селі Хутори.

 

— Як давно у нас працює на посаді завідуючої Алла Петрівна?

— Алла Петрівна Бугайова працює в нашому садочку з жовтня 2007 року, до того працювала на аналогічній посаді в Рівному. Прийшовши до нас, вона одразу велику увагу приділила господарським справам. Поставили нові вхідні двері, якісно переробили коридори. Басейн у нас був низенький, а труби — високо. Спочатку користувались насосом, а потім воду доводилося викачувати відрами. Завдяки завідуючій зробили так, що стало набагато зручніше. Нові вікна в басейні ставили, користуючись програмою депутата Миколи Томенка.
Алла Петрівна дає людям працювати, стимулює творчість, не цурається колективу. (Може і матом загнути, а може — і нерідко робить — пхати свого носа у родинні стосунки та інше, що аж ніяк не стосується роботи. — Р. К.)

 

— Про таку роботу мріяли ще у шкільні роки?

— Щодо мрії однозначно сказати важко. Але пригадую цікавий епізод. Українські мову та літературу у нас викладала Олена Мусіївна. І колись вона мені сказала приблизно таке: «Ганно! Не підеш до педагогічного, а потім до школи — не буду з тобою навіть вітатися!» Через деякий час ми зустрілися, я сказала, що працюю в садочку. І моя вчителька схвально сприйняла цю інформацію, зрадівши та прокоментувавши, що це навіть краще.

 

— Пам’ятаєте свій перший випуск? А інші?

— Мій перший випуск — це 36 дітлахів. Легко можу назвати всіх поіменно. З ясельної групи до випуску я пройшла з дітьми повні три цикли. Слід зазначити, що в садочку функціонували, окрім семи загальних, дві ортопедичні групи та чотири логопедичні. У спеціалізованих групах було не більше 12-15 дітей. Так, кожна логопедична група мала двох вихователів та логопеда. У штаті закладу також були викладач англійської мови, викладач мистецтвознавства.
На жаль, через деякий час спеціалізовані групи було відмінено. Можливо, причина в тому, що був великий наплив дітей до садочка.

 

— Згадаєте «аксакалів» — тих, хто працює тут з самого відкриття або досить тривалий час; тих, для кого так чи інакше садочок став рідним?

— Отже це повар Валентина Іванівна Плювака, праля Антоніна Іванівна Лемешко. Вона сумлінна, з гарним почуттям гумору, комунікабельна, приємна. Почувається молодою, хоча їй за 60.
Методист Лариса Василівна Мотуз. На святах вона може зіграти будь-яку роль. (Ще б порядності додати. — Р. К.) Вихователі Людмила Володимирівна Петухова, Тетяна Петрівна Ткаченко, Людмила Василівна Чупрун. Людмила Володимирівна Нехоца спочатку працювала у нас помічником вихователя, потім пішла з садочка і через кілька років повернулась, зараз успішно працює вихователем. Більше двадцяти років працює інструктором фізичного виховання Лілія Леонідівна Басок. Давно у нас помічники вихователя Наталія Павлівна Брикун, завжди весела Валентина Іванівна Бабак, Наталія Григорівна Воронюк, Лідія Миколаївна Потієнко, Олена Миколаївна Тищенко. Великий обсяг роботи та відповідальності на медсестрі Людмилі Дмитрівні Пашенюк. Жодний захід, який організовує профком, не проходить без її активної участі. Тетяна Василівна Підгрудна у нас більше 20 років працює. Спочатку помічником вихователя, а зараз працює кастеляншею. Дуже творча особа. На всі свята та конкурси шиє дитячі костюми, в усіх міських конкурсах бере участь: чи поробки якісь, чи щось прикрасити, пошити, виготовити з різних матеріалів. Взагалі — молодчина.

 

— Ви частіше вдома чи на роботі? Як до цього ставиться Ваше сімейство? Вже хочеться відпочити?

— Садочок став мені домівкою. Спочатку чоловік лаявся, що чимало часу уходило на підготовку до занять, а потім звик.

 

— Ну, у нього вибору не було. :)

— Так. Маю двох дітей — сина та доньку. І двох онуків — Євгена та Давида. Мені 59 років.

 

— Чесно? Аж не віриться. Така молода, завзята, енергійна…

— Чесно. Я вже кілька років на пенсії за вислугою років. А щодо відпочинку, то побудеш кілька днів вдома і не витримуєш. Вже звикла до садочка, тому тягне на роботу.

 

— Дякую. Згадаєте декого з тих, з ким добре працювалось, про кого світлі спогади?

— Була у нас прекрасний психолог Тетяна Анатоліївна Чепка. Зажди рада була допомогти колегам, постійно працювала з дітьми. Добрим словом хочеться згадати й світлої пам’яті Ларису Володимирівну Федулову, музичного керівника…

 

— Пам’ятаєте, як жартували, що Вас щороку треба ставити на іншу групу, бо дуже любите облагороджувати майданчик?

— Так. Полюбляю цю справу, завжди знаходжу собі роботу. Дітей щороку можуть переводити до іншого приміщення; відповідно, отримуємо новий майданчик.

 

— «Покой нам только снится?»

— Десь так.

— Важко уявити садочок без Вас, без Вашої посмішки, без Вашої доброзичливості. Дякую Вам щиро! Здоров’я Вам на довгі роки, хай онуки ростуть та приносять бабусі радість.

Інтерв'ю надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Блог поета-сатирика Романа Котляра. Роман Юхимович Котляр - поет, сатирик, журналіст.Роман Юхимович Котляр - поет, сатирик, журналіст. Народився у місті Славута, що на Хмельниччині, у 1977 році. У журналістиці - з 1994 року. Публікувався в газетах та журналах України, Росії, Ізраїлю. У 2002 році Роман Котляр закінчив Східноєвропейський університет за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Ще зі студентських років Роман Котляр активно займається журналістикою і поезією. Його байки – веселі, сповнені тонкого гумору та іронії. А головне – всі вони пов`язані з певною подією у житті автора. У  2004 році вийшла друком книга "Школа - дорога в життя", у 2014 році - "Смійтеся, друзі!", у 2015-му - "Посміхнулісь? Дякую!", у 2017 - "Епіграми з "колючестю" і без", у 2018 році - "Яке щастя - ти на світі є!" (ця збірка видана у співавторстві з дружиною, Алісою Котляр). Готуються до видання ще кілька книг.

Останні коментарі до сторінки
«Роман Котляр. "Сіяти розумне, добре, вічне" - інтерв’ю з Одажиник Анною Володимирівною»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми