Що ж таке "Коляда"? (історичне та літературне дослідження)

Олекса Воропай

ЩО Ж ТАКЕ КОЛЯДА?

(Текст подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

Завантажити текст статті "Що ж таке коляда?" (txt.zip)

Слово «коляда» походить від назви Нового Року у римлян — calendae januariae. Доказом цього може бути хоч би те, що ця назва зустрічається в багатьох (але не в усіх) народів, що в свій час зазнали на собі впливу стародавнього Риму. Наприклад: у французів — chalendes, у румунів — colinda, у чехів, сербів та словаків — koleda, у словінців — kolednica або coleda у поляків — kolęda, у росіян — коледа або коляда, а у нас, українців — коляда.

Але, крім цього, є ще й інші джерела, що кидають світло на походження цього слова. Першим з таких джерел є слов’янська мітологія. Справа в тому, що існує кілька вказівок на Коляду, як на поганського бога.

Інокентій Ґізель (Ґізель Інокентій, укр. історик, народ. в Прусії, учився в Києві і Львові, чернець і професор київської академії, 1646-1656 ігумен братського Микольського манастиря  і  ректор  академії,  від  1656  перечерський  архимандрит.  Помер в 1684-му році. Див. Укр З. Е., т. І, стор. 343.) у своєму творі «Синопсисъ, или краткое собраніе  отъ  разныхъ  лђтописцевъ»  пише  таке:  «Коляда  шестый идолъ, богъ праздничный, ему же праздникъ велій мєсяцъ Декемврій въ 21 день составляху».

У Минеї (Четії-Минеї в 1689-1709 рр. опрацював і видав Дмитро Туптало або Данило Тупталенко (1651-1709), укр. церковний діяч, письменник і проповідник, син київського сотника Сави Туптала. Укр. З. Е., т. І, стор. 1106.) Дмитра Туптала, в житті св. кн. Володимира теж згадується Коляда, як поганський бог зимових свят.

Польський мовознавець Лінде в своєму словнику пише, що Коляда — це «ім’я київського божка, який вважався богом свята, як Янус (Я н у с  (Janus), староіталійський бог бігу сонця й року, взагалі всякого входу й переходу (janua — двері, ворота), зображуваний із подвійним обличчям; укр.) у римлян; в Києві його святкували 24-го грудня з веселощами та розмовами, з чого є ще сліди в іграх, танцях, піснях».

У Густинському літописі, крім богів, описаних Нестором (близько 980-го року літописець Нестор пише таке: «и нача кннжити Володимеръ въ Кіевђ и постави кумиры на холму внђ двора теремнаго: Перуна древяна, а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса, Дажьбога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь. Жряху имъ, наричюще я богы привожаху сыны свои и дъщери, и жряху бђсомъ, оскверняху землю теребами своими, и осквернися кровъми земля Руска и холмъ оть». В житті св. Володимира, що написав чернець Яків (XI в.). під заголовком «Память и похвала Владиміру» (по списку XVI в.) читаємо таке: «Поганъскыя богы пачежъ и бђсы, Перуна и Хорса и ины многы попра, и съ круши идолы и отверже всю безбожную лесть». Як бачимо, Нестор про Коляду не згадує, але чернець Яків, в ХІ-му віці, пишучи про поганських богів, каже, що крім Перуна і Хорса були ще й «ины многы» — багато інших. Отже, міг бути й Коляда), згадується ще кілька богів, імена яких ми зустрічаємо в польських літописців: Позвід (Похвіст), Ладо, а також Купала і Коляда, що являють собою вже пізніше уособлення двох великих всенародніх свят — літнього і зимового. Імена Купала і Коляди продовжують і нині жити в устах народу.

Отже є підстави думати, що наша коляда походить від назви поганського бога зимових свят — Коляди.

В римо-католицькій церкві є такий гімн: «Collaudemus, collaudemus Christum regem…»
А collaudo — це хвалити, вихваляти. З цього слова може походити і слово «колядки» — пісні, які вихваляють народженого Христа, а потім і господаря дому, господиню та їхніх дітей.

У церковному уставі за 1193 рік під словом «коляда» дається пояснення, які це пісні і коли саме їх треба співати: «на трапезі в св. Пасху и в праздник Рождества Христова..»

Колись  у  римській  церкві  на  Різдво  Христове  роздавано  вірним печиво, що було зроблено з тіста і мало форму ясел, пелюшок тощо. Це печиво називалося календами.
Крім цих, вірогідних пояснень слова «коляда», є ще й інші — не надто поважні, на наш погляд.

Наприклад:
Відомий поет-перекладач XIX століття Гнєдіч, що народився в Полтаві і сам колись ходив з колядою, виводив слово «коляда» з грецького «Koladeis», що значить «кишка» або «ковбаса». Мовляв, співають же наші колядники: «...грудочку кашки, Кільчик ковбаски...»
Польський мовознавець Лінде, якого ми вже згадували, в своєму словнику, поруч з мітичним поясненням, дає й таке: «od kolan naszych Panu Chrystusowi dania mozemy snadnie wykladac slowo kolędę»
Тепер коротко згадаємо, що ж розуміють під словом «коляда» різні слов’янські народи.
У  лужичан  «Koleda»  —  це  релігійні  обряди  на  Різдво,  а «koledowati» — ходити по домах з піснями і танцями під час Різдва.
У чехів, сербів і болгарів «koliada» або «koleda» — це величальна пісня; «choditi po kolede» — поздоровляти з Новим Роком і за це одержувати подарунки.
«Koleda» у словаків — це звичай священиків ходити з хрестом по містах і селах в день Різдва і благословляти доми. Цей звичай ще в XI столітті завів князь Бретіслав після того, як наказав вигнати з своїх володінь усіх чародіїв.

Хорвати й босняки під колядою розуміють подарунок на Новий Рік. На Московщині, як це ми вже бачили вище, колядою називають звичай возити на санях дівку в білій сорочці поверх одягу.

У нас, в Україні, слово коляда має аж три значення, а саме:

Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!»

Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!»

Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе: коробка вівса, зверху ковбаса!»

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 133 - 136.

Більше про новорічні та різдвяні традиції дивіться на нашому сайті:

Різдвяні та новорічні звичаї

Віншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.