Галина Мирослава (Галка Мир). "Бомчик" – збірка віршів для дітей (відео)

На відео: Галина Мирослава. "Хитрий Мурко".

Місяць

Місяць викотив на луг
Світлячковий капелюх,
Розсмішив кирпаті зорі,
Гуртом сховані в коморі,
Розгулявся, розшарівся
Та й на повен зріст з’явився.

* * *

Хованка

Зазорчила нічка яса.
Волить:
Яблучком на Спаса
Виплинь, Місяцю, до нас.
Зі збаночка хмарки враз,
Мов вареник зі стільниці,
Булькнув, наче у водицю,
В небо хитрий Місяченько,
Влаштувався помаленьку.
(З неба видно все гарненько).
Нічка зорями зирк-зирк,
Тільки Місяць нічичирк.

* * *

Мишка

Бігла повз хату
Мишка хвостата,
Стала на свято
Мишка пузата.

Важко тим ніжкам
Втікати від кішки,
Ну хоч би трішки
Сили на ніжки.

Нічко землиста,
Небо очисти.
Місяцю й зорі,
Поникніть геть чисто.

Бігла повз хату
Мишка пузата.
Де взяти сили?
Як дати раду?

* * *

Рак

Ходить задом прикрий рак.
Все йому, дивись, не так.
Набурчав і нагурчав,
Рибці апетит пропав.

Отаке неоковирне
Спати би пішло сумирно,
Клешнями щоб не хрущало
Та малих не ображало.

* * *

Ках-ках-ках

Вечір в латаній хустині,
З сонця вузликом на спи́ні.
Місяцем у кулаці,
Гладить річку по щоці.

А від річки, мовби квач,
Качечка бреде. − Кряч, кряч.
Там наґольґалась водички,
Вимила і лапки, й личко.

Йде собі така поважна,
Призадумана, розважна.
Йде неспішно. − Ках-ках-ках,
Вечір сном увесь пропах.

* * *

Прибирання

Нічка зорі вимітала,
З закуточків вигрібала.
Нагромадивши сповна,
Причепилась до вікна.
Щоб те бачити, униз
Місяць за хвоста завис.

* * *

Ні на хвилинку

Сонце бештало хмаринку,
Мокру по саменьку спинку.
Бідна звисла коромислом,
Перегнулась і зависла
У вітриська на плечі.

Засопів той: "Пчхи, ап-чхи", −
А поважний пан Павук
З розмахом бебех на сук,
Та сказав з-під павутинки:́
"Спокою ні на хвилинку".

 Рукавички

Рукавички мама доні
Виплела рідненькій,
Щоб загрілись її ручки,
Ніжні та маленькі.

Щоб всі пальчики до купки
Збіглись – так тепліше.
І щоб радість огортала
Якнайнайрідніше.

* * *

А з яйця

А з великого яйця
Виплодилось страуся.
Його звали просто: ему.
Так  закінчимо цю тему.

А з середнього яйця
Вивелось крокодиля,
Його кличуть гавіал,
Будеш знати, як не знав.

Ще й  з маленького яйця
Вилупилась ящірка.
Нарекли: хамелеон.
То все добре, але он

Черепаха жде, чекає,
У піску яйце тримає,
Щоб мале черепашатко
Повторило все спочатку.

Бо з великого яйця...
І так далі без кінця.

* * *

Казна-що

Верещить на все село
Казна-що.
І ніхто не може з тим
Казна-чим
Справитися, бо ніхто з
Казна-хто
Не рушає по оте
Казна-де.
Кажуть:
Казна-звідки взялось,
То хай
Казна-кудись йде.
А якщо не обзиватись,
Дуже скоро пропаде.

* * *

Страшні слова

Де сонце пада в річку,
Загорнене клубочком,
Сварилися дві жабки,
Не маючи ще й рочку.

І сиромудра старша
На два, напевно, дні
Страшні слова сказала,
До болю престрашні:

"Хай копне тебе качка!"
Хто ж жабку так ляка?!
Та хай там як, не можна
Вживати ці слова.

Відтоді плаче жабка,
І скиглить, і страждає,
Не має навіть рочку,
А вже так потерпає.

* * *

Миколай

Як вкладеться сонце спатки,
Ніч на вушко янголятком
На сопілочці заграє,
Солоденько заспіває.

І ти втішишся, маленький,
Захлюпочеш всім серденьком.
Нині прийде Миколай,
Раз на рік полише рай.

На голівку пустить сон,
Сам же тихо до вікон
Підійде і неговірко
Скрізь загляне зірко-зірко.

Хто у ліжечку цім спить?
Чи він маму не смутить?
Чи рідненьким допікає?
Чи навчатися бажає?

Спохмурніє − і всміхнеться.
В нього дуже добре серце.
І між теплих подушечок
Покладе тобі мішечок.

* * *

Сім’я

− Тась-тась-тась, мої качатка,
Ось і качур – то ваш татко.
− Асьо, курко, звідсіля,
Не ти мама їхня − я.

− Кирр! – зірвалась горда кура, −
Я не хто-будь, щебатура.
Ціп-ціп-ціп, мої курчатка.
Тю-тю-тю, мої дитятка.

Гиля, качі, звідсіля,
Тут іде моя сім’я.
Півник видувся і в крик:
− Кукуріку, кукурік!

Дзьобнув дзьобом по траві.
− Клюк! − підскочив і побіг.
− Псика, кицько, геть пішла,
Гая, яструбе, гая!

Киш, тікайте, голуби.
Рябку, не підходь сюди!
Ви не бійтеся, курчатка,
З вами мамця, з вами татко.

* * *

О-го-го!

На городі О-го-го!
Каже курка: − Ко-ко-ко!
Ґелґотить і гуска: − Ґел,
Не осел це, не осел.
Свині рохкають за тином:
− Хро-хро-хро, яка новина,
Третій день стоїть людина
І не п’є, не їсть, не йде,
Диво! Диво отаке!
На городі О-го-го!
То, мабуть ...
(Опудало).

Будяк

Глянь сюди: ото будяк,
Він росте собі будь-як.
Росте сміло там і тут,
Не боїться жодних скрут,
А тягни його так-сяк,
Ради не даси − будяк,
Що росте собі будь-як.

* * *

Лялька

Лялька з рук Ганнусі впала,
Вже й навпомацки шукала,
І навколішки ставала,
І навшпиньки підіймалась.

І навхильки, і навлежки,
І навсторч зривалась теж там,
Навстіж двері відкривала,
Навпісля́ їх закривала.

І навпочіпки ходила.
Заглядала, куди сміла.
Не знайшла, лягла, заснула.
Тільки вранці аж збагнула,

Що у ліжку лялька була.

* * *

Ходять сни

Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.

А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє.

Лизнувши краси від нічки,
Слабне в силі довга річка.
Вітрик на човні спливає,
Повіваючи, співає.

Лащиться і сном з ріки
Котиться на береги.
Схлипнувши, бере куняє.
Засинає, засинає.

* * *

Марусина пригода

Як дванадцята настала,
Лялька тишу перервала,
Хоч Маруся вже заснула,
Та крізь сон таки почула:
Каже лялька ляльці: "Дзуськи,
Не піду я до Маруськи".
"Дзиґл-джиґл-дзиґл-джи, −
Дзиґа дзиґнула:  "Не йди.
Все в Маруськи геп, бух, бах.
Та Маруська − просто страх".
І насупивсь покиван:
"Не піду для неї в тан".
"Бамц", − годинник затрусився.
Клацнув, гуркнув і спинився.
Всі притихли, всі заснули.
А ви чули? Добре чули?

* * *

Добра мишка

В закапелку-закамарку
Мишка вигризала шпарку.
Загалом, то добра мишка,
Їй би хліба, ну хоч трішки.

Крізь причинені дверцята
Небезпечно пролізати.
Котик Раптусь там чатує,
Навісніє, як прочує.

А у нірці не дістане,
Хай скарлюченим хоч стане,
Навіть схудлим не пролізе
Ні під верх, ні попід низом.

В закапелку-закамарку
Що не день − нова вже шпарка.
Загалом, там добрі миші.
Тільки жаль, не буде хижі.

* * *

Ростик

Біг за ящіркою Ростик.
Він хотів віддати хвостик.
Ні на мить не зволікав,
Мабуть, був би наздогнав.
Та, бідацтво, сам упав,
Другий хвостик відірвав.
Захотів вернути другий -
Схопив третій недолуго.
Хто б хоч словом підказав,
Може, кинути у став?
Чи на ящірку чекати
І всі три тоді віддати?

* * *

Диби-диби

Диби-диби-диби-дибки
Нам надибав вітер скрипки.
Дуду-дуду-дуду-ди,
І дудочку із верби.
В барабани тень-тень-тень
Шишки теньґі телелень.
Щоб під музику оркестрів
Тихо крига з серця щезла.
І по білому роялі
Пальчики побігли далі,
Роздзеленькавшись на нічку
З рум’янцями на двох щічках.
Диби-диби-диби-ди,
Ой ходи, ходи сюди.

Горішки

Стала аж на пальчики, тихо-тихо,
Дотяглася мисочки, там – горіхи.
Смакувала б досита, було б втіхи,
Зубки ж налякалися, лихо моє, лихо.

* * *

Стриконик

(коник стрибунець)

Коник пелюстку лоскоче,
Ніжкою б’є серцевинку,
Жовтий маленький клубочок
Тішиться й пухкає дзвінко.

* * *

Кажан

Призігнена ніжка місяця,
Скотивши набридливу перину,
Солодко потягнулася.
Ой-я.
І старий кажан
Знову переплутав ноги з головою.

 * * *

Французи

„Кум-кум”, - жабка до Жан-Жака.
Навчена, ще й тягне лапу.
Сяк-так терпить то Жан-Жак,
Призвичаєний до жаб.

Він пакує у валізи
Стільки жабок, скільки влізе.
Потім шле все до Парижа,
В телеграмі скільки пише.

Франсуа і Бенжамен,
Жорж і Жуль, Альфред, Ежен
Щиро дякують: „Мерсі”,
Та куштують їх усі.

* * *

Байдики

Ніч нависла до землі,
А у хаті при теплі
Б’ються Байдики малі.
Грають Байдики вар’ята,
Не слухають маму й тата.
Крутять котикам хвости,
Що до них не говори.
– Здуру, – каже тітка Кася, -
Тут би палиця здалася.
Бебехами вчастувати,
Вибештати, покарати.
Боком вилізло б ледаще.
І усе пішло б на краще.

* * *

Мугикало Кудикало

Мугикало Кудикало
Кудись нас дуже кликало.
Сміявся ніж з виделкою:
– Ану його куди.
І навзаклад поставили
Дві миші, що забавились.
Що кіт, наївшись, вляжеться,
І не прийде сюди.
Але навспак все сталося.
Котові ще не спалося,
І він зірвавсь кудись.
Наслухавшись Мугикала,
Наслухавшись Кудикала,
Кудись, кудись, кудись.

* * *

Happy Family

(щаслива сім’я)

Містер Джонс, чи краще: сер,
Голову до неба дер.
Справді вищим став тепер,
Хоч і зветься далі сер.
Доте Джонс, маленька леді,
Миттю на велосипеді
П’ятами як накиває,
І пепа не розшукає.
Чайлд Джонс, чи краще: бой,
Почасти уже ковбой.
Він завсідник день при дні
У  будинку номер трі.
Ну а місіс, місіс Джонс
Завдає усім свій тон.
І, набравши в рот води,
Вчить: "Ніколи не бурчи!"

Лічилочка

Ходив полем пальчик.
Голо-голо.
Другого став кликати:
Йди-но в коло,
Третього припрошував
Танцювати.
А четвертий?
 Та зірвався поскакати.
П’ятий − хлопець-молодець,
Гопакує,
Сам навприсядки іде
Ще й рахує.
Будемо і ми лічити
Від одного до п’яти: 
Танцювати та радіти,
Раз, два, три… а далі ти.

* * *

Лічилка

Бух – ми робили круг.
Геп – в’їхали у степ.
Гуп – вдарились у дуб.
Буц – та набили ґудз,
Бам – кажи далі сам.

* * *

Ніч

Місяць ніч посадовила
За прищуреним столом
Обтирати зорі взялась
Рукавом.
І обводить кругом пальця
Вітрогоном хмури хмар:
Я задам кривого танцю,
Лише  рюмсати не дам!

* * *

Колискова

Кошенятко просить гаму,
Дряпа маму пазурами.
Смика, турка, тицька носом,
Фурка ненька, глипа скоса.

Утомилась, хоче спати,
Слід її заколисати,
Йди сюди, моя рідненька,
Кицю, сонечко, гарненька.

Пусь-пусь-пусь, і ти йди спатки,
Нетерпляче кошенятко,
Люлі, люліньки, люляй,
Потихеньку засинай.

Притулись бочком до мами,
Обгорнись смачними снами.
Ой люлі, люлі, люлі,
Сплять великі та малі.

Гнотик місяця над нами,
Мишка хрупа сухарями,
Цвіркунець цвірчить цвірчі,
Любо спати уночі.

* * *

Нагадали козі смерть

Той, у кого є два вуха,
Може сісти та й не слухать.
Не дивіться, прошу, скоса,
Кому що, а курці – просо.

Нагадали козі смерть –
Ріжками все стерла вщерть.
Ані мертва, ні жива
Сиджу тихо край стола.

І хай пан мені дарує,
Я не хочу і не чую.
Я б вам щось та розказала,
Якби трохи більше знала.
На досаду та коза
Щезла, як і вся лоза.
Хоч дивлюсь, а що то дасть?
Та за що така напасть?!

Та чи я козі тій ворог?
От як горе – то вже горе.
Козам не кажіть про смерть,
Дотеруть дощенту вщерть.

 * * *

Де узяти

Довго-довго вздовж обійстя
Пильнували коти місяць,
Повитикувались дружно,
Щоб не було їм сутужно.

Проте він пропав, хоч ріж.
"Може купимо за гріш?
Вишкребемо з усіх щілок,
З усіх шпарок, з усіх дірок?"

Прихопили капелюха,
Щоб збирати все щодуху.
Навалили дріб’яків,
Не зрахуєш поготів.

Потім в небо їх жбурляли,
Перетруджено нявчали.
Так розлізлись з копійок
Зорі небом, наче мох.

Вліво, вправо, бозна-де,
Тільки місяця ніде.
Мабуть, щоб його дістати
Треба паперові дати.

Поки ті  коти сиділи,
Миші паперові з’їли.          

Ґедзь

Жив собі маленький ґедзь,
Коротенький товстунець.
Він нічого не боявся,
Бо щипав, а ще  кусався.
Проте жаль мені його,
Хто його полюбить, хто?!

* * *

Мі мінор

"Відтіля і дотіля, –
Каже нота ля, – все ля".
"А я знаю свою роль", –
Палко їй гукає соль.
Полохлива нота сі
Аж дрижить: "Спиніться всі".
Мі ж ушкварила щодуху:
"Чом мене ніхто не слухав?
Це ж мелодія така!
Мі мінор, дієз в ній - фа."

* * *

Бідні зайченята

Йде ведмедик вайлувато,
Аж трясеться в зайця хата.
"Лишенько, тож зайченятам
Слід у вуха пхати вату.

Йой, маленькі, трусь-трусь-трусь,
Той підтоптаний дідусь
Налякав вас, напужав,
Бідні, сон у вас пропав".

І зайчиха всіх зайчат
Мусила вкладати в ряд,
Загортати вушками,
Начебто пелюшками.

Захід сонця

Пішло сонечко топитись,
Сад залишило журитись,
З тягарцями на гіллі,
Зі сльозами на траві.
А зі спокоєм вгорі

Зір спинилась череда.
Править місяць за стола,
Огортає землю сном,
Ніч частує холодком,
Та розлившись молоком

По Чумацькому шляху,
Котів дражнить на даху.

* * *

День

Зранку сонечко писало,
Ручку добре набивало,
Направляло промінці
На весь світ. У всі кінці!
До обіду притомилось,
Чемно хмарками накрилось.
А коли воно вже спало,
Вдарив дощ. Пиши пропало:
Аж до рубчика геть  змок
Дня солодкого листок.

* * *

Вітрик

Вітрик вчора був не в дусі.
Добре ляснувши по вусі,
Зробив дірку в капелюсі.
Поробивши такий трус.
Виліз, витяг довгий вус,
Замотався – та й загруз.
Він, як кожний шалапут,
Сам загнав себе у кут.
Ти ж не сердься, а бери
Відмотай. Допоможи.

Перевертник

Три курочки у садочку
Пасли коней на горбочку.
Коні смачно попоїли,
Потяглися й полетіли,
Загарчали „хро-хро-хро”,
Залітаючи в село.

Три овечки в холодочку
Несли яйця на дубочку.
Щебетали гуси „пугу”,
Прооравши нивку плугом.
Затягнули „і-го-го”,
Аж від серця відлягло.

А три киці, кожна з кріслом,
Бігли підтюпцем до лісу,
Кози пискали „джив-джив”,
Дятел чемно сіно їв.
Що мав сили наїдався,
Аби віршик не зірвався.

Бо три качки у гайочку
Танцювали у віночках.
Згодом, мишок як зловили,
Десь на човнику відплили,
А куди − і я не знаю.
Хіба в тебе поспитаю.