Володимир Даник. Дебютна добірка нотаток циклу «З письменницького зошита»


Володимир Даник. З письменницького зошита.

 

 

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА

Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож...

 

Завантажити добірку роздумів циклу "З письменницького зошита" від Володимира Даника (txt.zip)

 

 

Володимир Даник. З письменницького зошита. Про чай і... сало!​

 


ПРО ЧАЙ І... САЛО!

Анекдот – це теж до певної міри... дзеркало життя. Є анекдоти прості і навіть грубуваті. А є анекдоти і досить витончені. Є анекдоти, які достатньо тільки оповідати. А є твори подібного жанру, де без виразних жестів, що підкреслюють гумористичну суть сказаного, не обійтися. 
Ось, скажімо, такий анекдот. Почутий ще у часи горбачовської перебудови. Тоді ціни стрімко зростали і дехто зміг суттєво схуднути і... без найменшої дієти. Отож слухайте... А точніше – читайте!   
Ознайомлюючи присутніх з анекдотом, оповідач тримав праву руку трохи уперед, а долоня була розташовано вертикально. Отож...
Раніше, коли по вулиці йшла замашна українська жінка, її спідниця хиталася так...
У цей момент долоня оповідача починала рухатися по горизонталі плавно і непоспішливо – туди... сюди...
А сам оповідач повільно і виразно вимовляв слова, що відповідали ритміці вищезгаданого хитання:
– Сало їла... сало їла...
А тепер, коли замашна українська жінка йде по вулиці, її спідниця хитається зовсім інакше.
Долоня оповідача рухалася за тим же сценарієм, але вже значно швидше  та інтенсивніше.
А слова оповідача, стрімкіші і нервовіші, відповідали уже зовсім іншому ритму:
– Чай пила... чай пила... чай пила...

 

* * *

 

 

Володимир Даник. З письменницького зошита. І сам не їсть, і іншим не дає​.

 

І САМ НЕ ЇСТЬ, І ІНШИМ НЕ ДАЄ

Це було ще у радянські часи. У кінці семидесятих. Після четвертого курсу інституту я в числі інших студентів перебував на місячних військових зборах у тогочасній Радянській Армії. Запам’яталася така деталь. У великому з’єднанні, де працювало високе керівництво і куди спочатку прибули студенти, обід був досить непоганим. Принаймні кращим, аніж у студентській їдальні. 
А ось у  меншій військовій частині, де ми потім весь місяць і перебували, з харчуванням було значно гірше. 
А вже потім, працюючи в НДІ, від одного з колег-інженерів зміг почути і таку бувальщину. 
До військової частини приїхав з перевіркою генерал. І в першу чергу – до їдальні. Щоб з’ясувати, як солдати харчуються. Незадоволений побаченим, генерал зразу ж почав з’ясовувати – що і як. Отож, рвучко увійшовши до складського приміщення, висловився різко, гучно і недвозначно:
– Понаїдали собі пики... А солдати голодні!
Потім подивився і... Перед ним, виструнчившись, стояв солдатик. Малий на зріст і худий-худющий. Зауваження «понаїдали собі пики...» було щодо нього не дуже відповідним.
Генерал, відчуваючи власну правоту і бажаючи, щоб останнє слово залишилось таки за ним, висловився не менш рішуче, але все ж... трохи спокійніше:
– Сам не їси... і іншим не даєш!

 

* * *

 

 

Володимир Даник. З письменницького зошита. Не поможе й каберне!

 

НЕ ПОМОЖЕ Й «КАБЕРНЕ»! 

Виходити на люди з власними творами?! О, це потрібно кожному з письменників! Поетам це робити простіше. Вийшов та й читай собі вірші. Прозаїкам спілкуватися з читачами важче. Але коли автор – чудовий оповідач (і у творах, і у житті!), то подібна проблема вирішується легко.

Володимир Даник. З письменницького зошита. Сергій Носань.У черкаського письменника Сергія Носаня є немало віршів, але читачі його більше знали як прозаїка. Є у цього автора і гумористичні твори.
Згадується такий епізод. У обласному відділенні письменницької спілки прозаїк дарує нам, тогочасним літераторам-початківцям, екземпляри своєї нової книги, де мова йшла про екологічні проблеми Дніпра, головної водної артерії України. 
Сергій Носань умів бути пристрасним і гнівним, коли торкався гострих соціальних проблем. Вмів і пожартувати. 
Згадується і випадок, свідком якого був письменник і про який розповідав колегам по перу. Випадок теж пов’язаний з... екологією. 

Володимир Даник. З письменницького зошита. Не поможе й Каберне! Петро Осадчук.
Отож уявіть собі ситуацію. Часи, коли трапилася чорнобильська «аварія». Київ. Будинок письменника. Кафе «Еней». Спілкуються письменники, але горілки ніхто не вживає. Всі п’ють тільки... сухе вино «Каберне». Рятуються від радіації...

Але навіть такі драматичні обставини можуть бути джерелом натхнення для поета. Петро Осадчук, що потім був і депутатом українського парламенту, спостерігаючи усе це, не міг не спромогтися на відповідний коментар.  

Поет (і лірик, і автор іронічних мініатюр водночас!) з цього приводу відгукнувся віршовано: 
– Як іще раз ковирне, не поможе й «Каберне»!

 

Володимир Даник. З письменницького зошита.
 

Твори надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника
 

Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. Дебютна добірка нотаток циклу «З письменницького зошита»»:
Петро , 2019-06-25 17:20:14, #
Віра Петрівна , 2019-06-27 10:38:54, #
Лариса , 2019-07-03 18:35:14, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми