Інтимна лірика Володимира Підпалого


Інтимна лірика Володимира Підпалого. Ти  пишну  косу  розплела  свою. Коли  ми  буваємо  вдвох. Ти  не  прийшла,  тебе  не  бачу  поруч. Та, котру знав я.

 

 

Володимир Підпалий

ТИ ПИШНУ КОСУ РОЗПЛЕЛА СВОЮ

Ти  пишну  косу  розплела  свою  -
Нараз  війнули  пахощі  на  мене
Прив'яле  сіно  і  трава  зелена.
Ти  пишну  косу  розплела  свою.

Ти  пишну  косу  розплела  свою  -
Минулися  важкі  мої  дороги,
Забулися  образи  і  тривоги.
Ти  пишну  косу  розплела  свою.

Ти  пишну  косу  розплела  свою  -
І  я  не  божевільний  віршотворець,
А  мудрий  і  могутній  полководець.
Ти  пишну  косу  розплела  свою.

Ти  пишну  косу  розплела  свою.
Я  п'яний.  Тільки  знати  як:  від  чого  -
Від  хмелю  чи  натхнення  молодого.
Ти  пишну  косу  розплела  свою.

 

* * *

 

КОЛИ МИ БУВАЄМО ВДВОХ

Коли  ми  буваємо  вдвох
(хай  буває  це  дуже  рідко),
коли  я  своїми  пальцями
обіймаю  пальці  твої
(перехожі,  напевне,  заздрять:
на  всю  вулицю  перша  пара,
що  і  досі  ходять,  побратавшись,
за  руки,  як  у  двадцять  років),
я  вичікую  чогось  завжди.
Ось  хоч  чи  оце:  пам'ятаєш,
як  спочатку  йшли  під  гору,
довго  й  ковзько  ішли,  а  потім
повернули  по  праву  руку,
і  не  встиг  я  нічого  сказати,
як  мене  перебила  ти:
-  Перейдімо  на  той  бік  скорше,  -
і  оглянулася,  і  все...

Боже  милий,  чи  ж  чоловікам
зрозуміти  жіночий  такт?!

 

* * *

 

ТИ НЕ ПРИЙШЛА, ТЕБЕ НЕ БАЧУ ПОРУЧ

Ти  не  прийшла,  тебе  не  бачу  поруч...

У  небі  місяць  повагом  пливе,
промінням  срібним  землю  засіває,
з-за  хмар,  скрививши  рот  щербатий  свій,
сміється  над  моїм  наївним  серцем.

А  піч  ховає  від  людей  той  сміх
у  теплі  твої  сутінки...
Ти  винна?
Ні,  ти  не  винна...
Скільки  не  кричу  -
я  сам  перед  собою  провинився...

Авжеж,  не  лжа  мені  заткала  слух,  -
помилку  я  з  брехнею  переплутав...
"Коли  ти  прийдеш?"  -  поспіхом  спитав,
а  треба  запитать  було:  "Чи  прийдеш?"

 

* * *

 

ТА, КОТРУ ЗНАВ Я

Ні,  та,  котру  знав  я  для  мене  не  існує.
Із  добрим  мужем  вона  мешка  в  хмарочосі.
Для  неї  дача  в  пущі,  він  ревнує,
Він  пернамент  її  рудий  цілує.
Мені  адреса,  телефон  її  вже  ні  до  чого.
Бо  та,  котру  знав  я,  для  мене  не  існує.
Але  й  було:  зле  море  в  берег  билось,
Гриміло  глухо,  туго,  наче  східний  бубон.
Поріг  лизало  в  домі,  де  вона  служила.
Тоді  вона  мене,  як  чорт,  любила.
Бо  ж  це  було:  зле  море  в  берег  билось.
Тоді  колючий  падуб  ріс  на  схилах.
І  цілий  місяць  дощ  ганявся  по  гудрону.
Тоді  під  кожну  хмару  нас  вела  таємна  сила,
По  'дній  стежинці  доля  з  нею  нас  водила,
І  випадок  подібний  був  до  дзвону.
Авжеж,  колючий  падуб  ріс  на  схилах.
Були  тоді  ми  бідними  і  юними.  Я  знаю.
Ми  їли  пиріжки  сухі,  мов  камінь.
Якби  тоді  сказва  я  їй:  вмираю  -
Вона  б  дійшла  до  пекла  і  до  раю,
Щоб  смерть  перепинити  ніжними  руками.
Були  тоді  ми  бідними  і  юними.  Я  знаю!
Над  ближнім  влада  швидко  її  з'їла,
Як  рак  підступний  організм  з'їдає.
Все,  що  в  душі  її  горіло  і  раділо,
Перелилось  в  туге,  красиве  тіло,
Школярське  сиве  пасемце  бездарно
Від  перукарень  в  неї  поруділо.
Живе  та  жінка  поза  горем  з  горем,
Володарка  того,  що  доля  їй  дарує,
Принижує,  зриває  квіт  і  корінь,
І  світ  ненавидить,  бо  ж  він  просторий.
Та  вже  не  їй  оці  мої  докори,
Ніколи  їй  не  стати  вітром,  морем,
Бо  та,  котру  знав  я,  вже  не  існує...

За матеріалами: http://www.poetryclub.com.ua/

 

     

 

 

Більше творів Володимира Підпалого на "Малій Сторінці":

українська література, Володимир Підпалий, коротка біографія, творчість
Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

 

Більше віршів про кохання на нашому сайті:
вірші про кохання
В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Роберта Бернса, Лесі Українки, Павла Тичини, Миколи Вінграновського, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Ганни Черінь. 

Останні коментарі до сторінки
«Інтимна лірика Володимира Підпалого»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми