Великий український поет Тарас Григорович Шевченко відіграв визначальну роль у становленні свого духовного побратима – поета Івана Коваленка – як митця, патріота та громадянина. Коваленко все життя відчував якийсь особливий, глибинний зв'язок із Шевченком - на ментальному, ідейному, духовному і навіть сакральному рівні...
Постать Тараса Шевченка все життя була для Коваленка взірцем – саме за його долею вивіряв Коваленко своє життя, до нього йшов на прощу, а Чернеча гора, на котрій було поховано Кобзаря, сприймалася ним як найвища вершина...
"Нас у школі учили про різне:
Про найглибші на світі моря,
Про найдальші на світі країни,
Про найвищі вершини гірські…"(Іван Коваленко)
"Справи з валютами гірше і гірше.
Що там? Судить не берусь.
Мучить мене девальвація віршів –
Пада поезії курс."(Іван Коваленко)
"Намалюй мені Тараса, друже,
Нашого великого Тараса.
Удихни у нього свою душу,
Оживи і воскреси відразу..."(Іван Коваленко)
"Благослови, Батьку рідний,
Великий Тарасе,
Людям повість розповісти
Із нашого часу."(Іван Коваленко)
"Не став би зроду віршувать!..
Навіщо знов мені ці муки?
І море суму і розпуки,
Що топить всі мої слова?.."(Іван Коваленко)
"Задумуюсь глибоко часом,
Чому мене мучать вірші.
Мабуть, є щось рідне з Тарасом,
З його переходить душі."(Іван Коваленко)
"Поети невтомно в майбутнє ідуть,
Широка відкрита їм траса,
А я собі вибрав занедбану путь –
Назад до Тараса..."(Іван Коваленко)