"Хліб і золото" (українська народна легенда)

ХЛІБ І ЗОЛОТО

Легенда

Коли ще в Галичі*1 жив король Данило, він мав такого майстра, що робив йому гроші. Той майстер у золоті купався, але волі не мав.
Король Данило сам відкривав ту касу, де працював той майстер, замикав його і випускав власноручно, коли треба було майстрові кудись вийти.
Він лише один знав про все багатство короля, той майстер.
І так розжився, що не розумів, як так голодним бути. Та й одного разу каже королеві:
—    Золото — цар.
А Данило поправляє його:
—    Ні, чоловіче, хліб — усьому голова.
—    Ні, золото і срібло.
Так вони сперечалися, що король обернувся та й пішов геть з майстерні. А другого дня бачить король Данило золотий напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова — срібло й золото».
Данило нічого не сказав. Але другого дня зранку привів майстра, замкнув його; а тут вістові прилітають — ворог іде. Данило зібрав дружину, вирушають у похід. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. А король видав такий наказ, що ніхто не сміє до каси підходити, інакше смерть.
Минуло кілька місяців. Данило з військом повертається додому, чекає від майстра-золотаря дарунка за перемогу, а того нема. І тут згадав. Зіскакує з коня, біжить до каси, відмикає, а на купі золота — лиш кістяк з майстра, а на стіні золотом написано:
«Срібло, золото — то болото, а хліб — цар».
Отак життя навчило...

*1 Галич — у давні часи столиця Галицького королівства, зараз — місто в Івано-Франківській області.

За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Малюнки Марини Крюченко. Київ, видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 14 - 15.

Більше міфів та легенд на "Малій Сторінці":

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.