Стародавня забавлянка - фуркалка, або дзижчалка

Одними з найоригінальніших і найдавніших є музичні забавлянки, які в деяких місцинах називали фуркалками. Назва іграшки походить від характерного звуку, який вона видає.

Хоч історія подібних забавлянок і сягає ще у часи мамонтів, але дітлахи в українських селах граються ними і досі.

Матеріалів для неї потрібно зовсім небагато - міцна нитка та великий круглий гудзик.


В старовину виготовляли їх із невеличких свинячих хрящиків. Коли в селі кололи свиню, дітлахи ретельно стежили, щоб вполювати кілька таких кісточок.

По середині звільненого від м’яса хрящика цвяхом пробивали дві дірочки, протягували складену удвоє нитку, а кінці нитки з одного боку зав’язували.

Зачепивши пальцями нитку, накручували її кінці. Коли нитка скручується, її розтягували руками в обидва боки; розкручуючись та звужуючись, нитка приводила в дію хряща. Його ритміка і звукова амплітуда залежали від вправності гравця — вміння розтягувати і звужувати нитку.

Сучасні дітлахи теж можуть знайти безліч матеріалів для її виготовлення. Згодиться навіть колесо від безнадійно поламаної хлопчачої машинки.



Отже, трошки кмітливості і вправності, і забавлянка готова )

В деяких місцинах, зокрема, на Волині, діти роблять фуркало і за простішим принципом - беруть обрізок дерев'яної дранки, і з'єднують довгою мотузкою з ручкою. Розкручена дранка видає протяжний звук.


Фуркало

Колись у давнину фуркало мало й практичне застосування - ним відганяли не тільки злих духів від хати, а й темної пори злих собак.

Залишила ця іграшка слід і в українській мові. Примовка «зробити із нього/неї фурфалку»  по відношенню до якоїсь речі, означає зробити із цієї речі пусту забавку.