Сергій Губерначук. Жартівливі вірші

Сергій Губерначук

           Жарт 

Кажуть, жарти вже не в моді.
Жарт – не дупа на городі
(не усі його помітять).
Жарт – якщо у дупі віхоть,
або навіть смолоскип,
загорівся і прилип!

       Нісенітниця 

Піч холодні млинці пече.
Сонце на схід заходить.
Річка з долу навзгі́р тече.
Мертве живе народить.

Нісенітниця та й усе!
А назирни пильніше –
і прочитай: "Такі есе –
лише поет і пише!"

             ∗  ∗  ∗ 

Пиши, пиши – не будь дурним.
Гріши, гріши – але з одним.

       Вільна тема 

На вільну тему вірш?..
Для на́с це не проблема.
Я сів – пишу. Ти – спиш.
Кохання вільна тема.

               * * *

             Назва

. . . . . . . . . . . . . . . . . 

          Пізнє виправдання 

– Якби я знав, що ми потопимось,
Хіба б я сів у твій паперовий човник?!                  

                  * * *

             Колобок 

Я раніше – був добрішим?..
Злі́шим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрі́шав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

                   * * *

              Рівняння

Побито током деяких знайомих,
як б’ють на птахофабриці курей.
Життя – рівняння. Кількість невідомих
дорівнює сукупностям людей.

                      * * *

            Оклахома-сіті 

В Оклахома-сіті всі давно вже ситі,
взуті і побриті в Оклахома-сіті.

У ціло́му світі всі брудні, не миті,
з латками на свиті – у цілому світі!

В Оклахома-сіті всі в однім кориті,
при грошах, в просвіті в Оклахома-сіті.

А в цілому світі, хоч ти на Гаїті,
хоч ти на Таїти – в смітті й безробітті!

В Оклахома-сіті скоро будуть биті!
Будуть ситі биті в Оклахома-сіті.

Пісенька про прийми

А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжи́ла,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки
і скибочку сала.

Я пішов по світу
темними путями.
Поки свитку обідрав –
повернувсь до тями.

І матка сміються,
і татко регочуть:
"Тілько, синку, піввідра
йти у прийми хочуть!"

Наказання Господнє

Не без того, щоб любити,
ще не був, так будеш битий,
Бо в останній день кохання
за зітханням – йде прохання…
"Боже-Боже, поможи-но –
забери мою дружину…
Не її – так хоч мене.
Все одно, життя майне,
мов сірник, згорить одразу,
в бійках, сварках та образах.
Все одно, Всевишній Боже,
серце розцвісти не гоже,
очі, мов порожні доти,
руки, мляві до роботи,
бач, лише Тебе люблю.
Збав! Бо вб’ю її ще – вб’ю!.."

І наказує їх Бог –
залишає їх удвох.

               Слово

Кожне слово, сказане тобою, – 
                              казка.
Кожен подих –
                 то твоя поразка.
Особливо, як цілуємося ми… 
                              Не пали́! 

           ∗  ∗  ∗ 

Очі – як у тамаґочі.
Губи – наче двері з груби.
Скули – мов масла́ в кобили.
А саме́ – таке щасливе!

З голоду 

А якщо я втічу,
               і шукайте,
                           де хочете?
Не боюся тепер
                ні пропасти,
                           ні збочити.
Я тікатиму
                довго
                            від вас
до Країни
                Варених
                             Ковбас!

                        Одгові́р 

Безбо́жниця, грі́шниця, вого́нь, різни́ця,
калейдоско́п, опу́дало, ґвалт, пропа́сниця,
лі́тери, бу́кви, стовпи́, табли́ці,
табло́, ема́левий по́суд, поти́лиця, 
про́тяги, ста́нції, шко́ли, в’язни́ці, 
дерево падає, медузові корінці́
і на кінці́
                     три українські голубці́.

            ∗  ∗  ∗

До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка не за́мкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –
                      нечиста сила!"

І що́ б ти, доню, не робила –
не замикалась, не божила
чи, не дай Боже, ворожила –
усе одно! Чекай біди!

До того двору – більш не йди!

                 Алконавт

Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
до Спаса, минаючи піст!

На виклики строгі зійти на поверхню
у нього – "немає питань"!
Але як герой-алконавт досить зверхньо
він дражнить: – А спробуй – дістань!?

І ми вже пірнали, але не дістали.
Цікаво, а що́ ж там на дні?
На битому склі різні рачки стояли,
крізь товщу пляшо́к – не ясні́.

          Борщ

Почекай оце на ґанку.
(Я до себе не впущу).
Винесу горілки банку,
хліба, сала та борщу.

Пий, закусюйся без мене.
Зп’яну в ніч не верещи!
Ти – старе, а я – зелене,
як щавель у цім борщі.         

         ∗  ∗  ∗ 

Од жарту до жаху
життям зловживаєш.
Чи шашки, чи шахи –
на гроші ти граєш.

А розум – з півложки,
а ложка – з копійку,
сушитимеш дошки,
потрапивши в бійку.

Яка б не гидота –
все вип’єш до краплі.
Аби не робота –
ступаєш на граблі.

Неси́те, немите,
під носом зелене…
Тому і не сватайся
                    більше до мене!

    Закон про сало

Ходить краля по селу,
носить думку чималу:
що їй дасть "Закон про сало",
чи не вдарить по столу?

Був закон про самогон.
Про рідке пальне – закон.
А тепер їм сала мало –
подавай арахідон!

Це, так звана, кислота.
Кислота – та не проста.
У свині вона зростала –
а в людині пророста!

У Верховній Раді – ґвалт!
Кожен повний депутат
вимагає, щоб давали
тонну сала на мандат.

Довго краля чула дзвін –
та не знала, звідки він.
Поки їй свиню не вкрали,
самогон і весь бензин!

Космічна лічилка
    
Знову залишаю
        мій маленький острів.
Знову вирушаю
        у космічний простір.
Корабель – на старті.
        Двигуни – в роботі.
Капітан – на варті.
        Всі пілоти – в поті!

            Десять, дев’ять, вісім, сім.
            Пильнувати треба всім.
            Сім, шість, п’ять, чотири, три –
            як лічилку повтори.

            Три вже два, а два – один.
            Нуль годин і нуль хвилин.
            Крізь вогонь і землетрус
    нам планета каже: Пуск! 
            Пуск!!!

Нерви відпустили.
         Йде політ нормально.
Протестує тіло.
         А душа – астральна.
Вже з-під влади світу
         нам пора нато́мість 
вийти на орбіту
         через невагомість.

            10, 9, 8, 7.
            Слідкувати треба всім.
            7, 6, 5, 4, 3.
            Низ на нас повзе згори.
            3 вже 2, а 2 – 1.
            Йде годинник без годин.
            Де твоє – а де моє
    Невагомість настає.

Кожен з астронавтів – 
трішечки психолог,
чи то бортмеханік,
        чи мікробіолог.
В кості не зіграєш,
        в карти теж не зможеш.
Всього, що і маєш –
        досліди проводиш!

            10, 9, 8, 7.
            День чи ніч, а спати – всім.
            7, 6, 5, 4, 3.
            Не кусають комарі.
            3 по 2, а я – один.
            Земле, я – твій вірний син!
            Знов на вахті, знов не сплю!
    Не скажу, кого люблю!

Досліди проводжу,
        найскладніші в світі:
скільки жити зможуть
        бджілки на орбіті.
Можуть чи не зможуть,
        але річ не в тому!
Сам, на бджілку схожий,
        вже лечу додому!

            10, 9, 8, 7.
            Дома бочку меду з’їм!
            Ще й, 6, 5, 4, 3.
            Ти мені борщу звари!
    Нам за два йде рік один,
    рік один без половин!
    А Сергій – це я!
    Здрастуй, матінко! Земля!
                                    Земля-а-а!!!

             ∗  ∗  ∗ 

23 години 57 хвилин?
      Ну, ще три хвилини
             до кардинальних змін.

                                      Кабмін.

             ∗  ∗  ∗

З апартаментів панни Гі,
з якою ми романи пишем,
літали блюда дорогі,
немов фанера над Парижем.

А панна Гі у неґляжі
гляділа з висоти балкона,
як Ми робили віражі
і з Нас не падала корона.

Дракон з’явився з-під землі,
лиш роги маючи в обоймах, –
посол далекого Малі
пан Гі достойніший з достойних.

Але цінителька мужчин
ридала вслід мого́ трамваю,
апартаменти муж трощив – 
і я їм щиро співчуваю.

              ∗  ∗  ∗ 

Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

По́душки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Сплять туалети і душ,
креми, помади і туш.

Дрихне хустинка в кутку;
й туфлі в відрі в смітнику.

Хай без шпильо́к ще посплять –
поки в ремонт відправлять.

Впро́голодь спить гаманець;
і без зубів гребінець.

Ось зупинивсь, позіхнув
й тихо годинник заснув.

А калатав, голосив,
поки я хату трусив!

Потім заснув табурет, 
потім – кастет, пістолет…

Сплять за парканом без ніг
трійко коханців твоїх.

Хто навідру́б, хто під ди́х;
ти не тривожся за них.

Я́ тільки, любко, не сплю, 
а стережу і люблю.

Спу́нькай, розпу́стонько, цить –
он котик сіренький вже спить.

Тільки не дуже хропи;
спи, моя радосте, спи.

Про Митця і про нарід, 
Україну і приплід

Ви не бачили Митця?
Не аматора – знавця!
Він опише вам за гривні
два початки й три кінця!

Сяде в тумбу при соші́ –
й ві́рші строчить від душі.
Ну, такі вже примітивні,
ніби після анаші!

Щось про атомну війну
і про ядерну весну.
Рима – так, аби до складу!
Краще зрізати сосну!

Люди ходять, мов мерці, 
носять дулі в кулаці.
То ламбаду, то баладу
пропонують їм Митці.

А народ купує хліб 
і рахує кількість діб
поки вийде строк чи здохне
Президент-одноосіб.

Отже, вичхався нарід
на митецький свій приплід!
Хай за ним свинюка рохне
чи корова йде на лід!

Може б, це вже й був кінець, 
та Митцю ввірвавсь терпець!
Він побіг шукати музу
від джерел аж навпростець!

Каже: "В іншого вкраду,
як у себе не знайду!"
І несе по пісні пузо
"у прохожих на виду"!

Назбирав довкола ґав –
тільки музу він не вкрав!
Бо її на Україні
ще ніхто до рук не брав.

То ж, чита́чу, витри рот,
з’ївши з ві́ршем бутерброд.
І затям, що в цій країні 
у митцях – увесь народ!