Ната Гончаренко. Збірка поезій "Сверщик"

Зміст

Українська мова    
Весна-красна    
Великодній рушник    
Великодній кошик    
Весняне золото верби   
Бджоли гудуть про врожай    
Дощ    
Будній день   
Стежка    
Сенс життя    
Вареники з вишнями    
Гаряча пора    
Біла хата    
Іллі    
Дзвони    
Янгол на плечі    
Жоржина    
Червоне і чорне    
Серце неньки    
Один у полі воїн    
Місто-квітка    
Батьківщино моя    
Моя Україно    
Гімн Україні    
Пісня воїна    
Це моя Україна    

             Ната Гончаренко

             Українська мова

Первоцвіт медвяний, калини сопілка,
Зацвіток рутвяний, березоньки гілка.
Полотняні ниви, шовкові діброви,
Пломенисті зливи, зорі світанкові.
Мудрості колиска, пам'яті сторожа,
Перлиночок низка, криниченька Божа.
Роси лебедині, сіль землі святая,
Піт чола полинний, сльози мого краю.
Витончена крона, виткане коріння,
Віковічні дзвони, вогняне насіння.
Писанка єдина, толока багата,
Пісня України, стежечка хрещата.
Мова зоряниста, прадідівський спадок,
Я в живім намисті чапленя-нащадок.

      Весна-красна

В обійми ліг зеленотрав'я
Ярило обрієм зірок.
Берізка тане у оправі
Медоворосяних бруньок.
Верба милує арфу долі
У тиховодий рай дзеркал.
Хвилює ластівка в роздоллі
Зенітів вигрітий хорал.
Садок бузково вибухає,
Іскриться співами гілля.
Пахучорунно загортає
Жарини у любов рілля.
Рожево-білий щастя вельон
Пала на яблуньці стрункій.
Бурштинно-злотим праці хмелем
Рясний бджоли чаклує рій.
Гойдає гребля каченяток,
Ставок витрушує гусей.
Струмочок живить синій взяток
Й тече в ліричний льон очей.
Небесний бубон пісню грає,
Йому барвінок ноти дав.
На м'яті медом закипає
Ярила магми божий сплав.
Кошлаті велетні-опришки
Гупочуть різьблений гопак.
Смарагди-зілля, мов із діжки,
Узорить на поля ріпак.
Сміються жменьками сережок
Кущі порічок між хаток.
І алича, кульбаба-вежа,
Фарбує писанки жовток.
Лозова люлечка квітчаста,
Розмай джерел, лазур Дніпра.
Віночку мова зозуляста,
Квітковосріблена пора.
Весна загусла в сіножаті,
Човнами-хмарами блука,
Спадає у річки лататтям,
Священно-зоряна, дзвінка.
 

              * * *

Весняне золото верби

Весняне золото верби
Проміння чисте в небо сіє.
І від яскравої сівби
У хмарах літнє злото зріє,
Проллється зливами в поля,
Зійде пшеницею у полі.
Співає вербою земля,
Співа про радість і про волю,
Про споконвічний плин часів - 
Зима, весна, там літо й осінь.
Співа верба про щастя жнив
Тим, що життя всьому приносять.

        Великодній кошик

Великодній кошик мій святковий,
Ти для мене щастя світанкове,
Ти моя надія і чекання,
Радість і найкращі сподівання.
Покладу у нього чисту мрію,
Думку про врожай, що в полі зріє,
Думку про багатії комори,
Що складемо ми в осінню пору,
Як пройдемо босії по ниві,
Як поллють поля дощі щасливі.
Все складу у кошик й помолюся,
Щоб найкраще в році цім збулося.

          Будній день

Цвірінькають пташки на вишнях,
Гудять машини за вікном.
А я сідаю знову вишить
Новий світанок. Полотном
Лежить переді мною чистим
Ось цілий день - бери і ший.
Не буде тут і смуток лишнім,
Але найбільше буде мрій.
 

               * * *

Бджоли гудуть про врожай

Бджоли гудуть про врожай
В краю моїм світанковім,
Скоро зійде молочай
В маку квітках пурпурових.
Благословенна земля
Щедрі врожаї дарує.
Тисячолітня рілля
Подихом щастя парує.
Матері-неньці вклонюсь
Знов за надію весняну.
Вербою вниз прихилюсь,
Струнко берізкою встану.
Доли мої і поля,
Рідні річки і озера, 
Щедра батьківська земля -
Це Україна безсмертна.

          Стежка

В`ється в полі тиха стежка,
Мов пером писали.
В ній життя твого мережка,
То для тебе клали.
Ти ступи на неї, сину,
Все залиш удома.
Лиш води візьми краплину
І забудь про втому.
Будеш йти крізь сніг та грози,
Крізь літа лихії.
Як не згинеш від морозу,
То розквітнуть мрії.
Злет у вирій починаєш
Із малої стежки.
У життя лежить дорога
З ниточки-мережки.
 

             * * *

             Дощ

Земля вмивається дощем,
Краплини добрі ці
Лягають ніжним озерцем
В моїй малій руці.
Волога життєдайна знов
Напоїть всі лани,
Вода то для планети кров,
Ти вдячно їй вклонись.
Це диво всесвіту святе
Дає можливість жить
Природі щедрій у віках
І сонце знов любить.

Вареники з вишнями

Скажу вам без лишнього,
Вареники з вишнями
Для мене смачнішими
Є в світі за все.
Чи може пороблено,
Чи щось в них підроблене,
Та самими добрими
Вареники є.
І в мене подяка є,
Що рідному смакові
Бабусі завдячую,
Спасибі за те.
То ж звемо до столу ми,
Приходьте ви долами,
Приїдьте хоч волами.
Скуштуйте оце.
Вареники з вишнями,
Смачнії та пишнії
На скатерті вишитій
Понад усе.
 

            * * *

      Сенс життя

У чому сенс цього життя, 
Хто нам розкаже?
Як крок зробить у майбуття,
Знайдеш одразу?
Де вірні книги, по яких
Дивитись карту?
Які продумані шляхи,
Ведуть до скарбу?
Де тая мудрая рука,
Що написала
Підказки вірні у віка,
Й усі поклала
В чарівну скриню золоту
Під верболозом,
Щоб ми знайшли свою мету
Одну і зразу.
Нема ні книг, ані підков.
Та кожним вчинком
Або живеш ти знов і знов
Або вмираєш, синку.

              Біла хата

Біла хата, гімн тобі співаю,
Чисте серце й душу відкриваю.
Ти для мене ніжна колискова
Й пісня життєдайна світанкова.
Ти для мене книга і наука,
Знань моїх глибинних запорука.
Ти мене водою напоїла,
Ти дала мені могутні крила.
Ти моя одвічна таємниця,
Біла знов стоїш, немов із криці.
Я тобі несу найкращі квіти
І батьків джерельні заповіти.

                * * *

         Гаряча пора

Коли прийшла пора косити,
Як починаються жнива,
Ми йдем збирати в поле жито,
Бо йде гаряча та пора,.
Коли забудеш дома втому,
Візьмеш ти косу і серпа
І посмієшся в очі тому,
Хто у тіні собі дріма.
Бо час прийшов зробити справу,
Лиш ледарі тікають в тінь.
А добру матимеш ти славу,
Коли зборов свій страх і лінь.
У полі кожного побачиш,
Мов немовля у день родин:
Один сидить на межі плаче,
А інший хліб нажав. Спочин 
Твої робочі чисті руки
Тоді лиш матимуть, мій брат,
Коли через зусилля й муки
Збереш зерно, як той набат.

               Іллі

Плин часу бачу я щодня
По сонцю і степах,
Прийшов уже до нас Ілля,
Жовтіє в обрій шлях.
Я дам йому свій вірш і час,
Бо день цей не простий,
На осінь повертає нас.
Серпанок золотий
Вкриває доли і поля,
Садів зелених чуб,
Прийшла пора, коли Ілля
Збира врожаї. Дуб
Зітхає тихо у лісах,
Кидає перший лист,
Блукає осінь по степах,
Ти вдячно їй всміхнись
І зрозумій, що сон зими
То відпочинок лиш,
Щоб ми чекали знов весни,
Ти смуток свій облиш,
Прийде весна, прийде любов,
Воскресне знов земля,
Розквітне літо щедре знов,
А потім знов Ілля.

                   * * *

          Янгол на плечі

Дівчина з розпущеним волоссям
Дивиться на світло уночі.
Проросла журба її колоссям.
Янгол на її сидить плечі.
Що робить, коли кохання вмерло?
Де поради й захисту шукать?
Як збудити серце, що завмерло?
Стихлу душу чим розхвилювать?
Тільки янгол в її душу світить.
Тільки він шепоче про нове:
- Вербо, підніми до сонця віти,
За тобою чисте серце мре,
Легінь, що прокинувся від смутку,
Хоче знов кохання і тепла.
Кличе він додому незабудку,
Що травою в полі проросла.

            Дзвони

Коли летиш на перегонах,
Послухай, може, дальні дзвони
По комусь дзвонять. За тобою
Летить, можливо, звук журбою,
Можливо там в цю мить далеко
Зламав крило своє лелека,
Він кличе клекотом до брата.
Можливо, треба все зібрати
Й поїхати на допомогу
Собі... Підтятий дуб розлогий
Підтримати у дальній тузі.
Стоїть верба у дальнім лузі,
Гілки поламано, побито.
Допомогти підняти віти
Тому, хто поряд потерпає - 
Любов бездушності не знає.
Коли летиш на перегонах,
Послухай, чи не плачуть дзвони.

               Жоржина

Набрала дівчина води у криниці,
Ворожка казала коханий присниться,
Жоржиною буде дівчину плекати,
На крилах лебедик лебідку гойдати.
Кохання не день і не два виглядала,
Стрункою край шляху тополею стала,
Ішли мимо люди дівчину забрали,
Жоржину рожеву у льох заховали.
І стала дівчина без сонця марніти,
Пожовкли листочки, обсипались квіти,
Та чистеє серце у ней не зів'яло,
Шипшиною красною дівчина стала.
Усе ж таки квітка що квітне весною,
Та голки шипшини сплелися з журбою,
І ягоди красні і ніжні пелюстки,
І тільки душа почорніла мов пустка.
Не трогай шипшину не рань своє серце,
Коли у дівчини кохання завмерло,
Ти квітами ніжними тихо  чаруйся,
Здалека на тую шипшину любуйся.

  Червоне і чорне

Такі чудові в нас поля,
Що цілувати їх готова.
Така багата в нас земля,
Дарує барви кольорові.
Та знов страждання і журба
Гуляють віялом червоним.
Забули люди, що сівба
Така дає лиш лихо чорне.
Що в наших душах все росте?
Від кого ненависть беремо?
Невже забули, рідні, знов:
Що ми посієм, те й пожнемо.

          Серце неньки

Серце неньки стріляне й побите
Затоптали демони в траву,
Грона виноградні соковиті
Витоптано болем полину.
Де зросли сини ті, котру матір,
Україну-неньку розп'яли?
Де горіли їм пекельні ватри?
Із яких джерел вони пили?
Щоб сестру ураз втоптати в землю,
Щоб дітей під кулі підставлять.
Най би зовсім не зросло те зерно,
Чим отак в ненависті буять.

Один у полі воїн

Вироста у полі
Зелена тополя.
- Чи один ти, воїн? -
Пита щира доля.
Хто розбудить зерно,
Що в ріллі дрімає?
Хто веде те військо,
Люд хто піднімає?
Сокіл сизокрилий
В небі ось літає,
Підіймайся, милий,
Син рідного краю.
Дуб зелений, сильний,
Вітами крислатий,
Захисти родину,
Батька рідну хату.
Виростайте, зерна,
Сонцем обіймітесь,
Підіймайтесь, рідні,
За руки берітесь.
Ненька-Україна
Знову плаче-стогне,
Рідній батьківщині
Треба допомога.
Коли кожен пагін
В полі не зав`яне,
Коли кожен легінь
В військо наше стане,
То настане літо,
Зберемо ми жнива,
Стане наша ненька
Вільна і щаслива.

                 Місто-квітка

Колись давно на берег цей зелений
Спустився промінь, Богом освячений,
І ніжним цвітом розійшлось по кручах
Найкраще місто, Київ наш квітучий.
Його історія сяга в тисячоліття,
Тут сива мудрість дихає в століттях,
З глибин віків до нас вертає знову,
Дає нам радість будувати нове
Життя, в якому ми назавжди поєднаєм
Всі надбання, бо щастя надихає
Від Золотих воріт і до Софії
Злетіти в сьогоденні новим мріям.

Батьківщино моя

Батьківщино моя, 
Ти прадавнє коріння.
Україно моя,
Ми маленьке насіння,
Що летить в майбуття 
Від святої смереки.
Розрослося життя.
Ми злетіли далеко,
Щоби славу тобі
В добрім світі співати.
Ми встаємо з землі,
Ми зростаєм багаттям.
Кожен пагін - то твій
Рідний син або дочка.
Розквітають доньки,
Велесіють синочки.
Ти злітаєш у наших серцях
Знов і знову.
Пломенієш в казках,
Ти пишаєшся в мові.
Ти співаєш для нас
Соловейком у гаю.
Україно моя,
Знов в віках розквітай.

Моя Україно

Моя Україно,
Квітуча державо,
Для доньки і сина
Співаю я славу.
Для тих, хто сьогодні
Лиш крила здіймає,
Хто в серці гарячім
Надію плекає.
Для вас моя пісня,
Для вас мої мрії.
Летіть у світання,
В світ щастя й надії.
Для вас, мої рідні,
Всі поклики світу.
Для вас, молодії,
Співають всі квіти.
Ви щастя й надія,
Ви наше майбутнє.
Летіть в своїх мріях,
Творіть незабутнє.
Це ваші плекання,
Це ваша робота
Розтоплять ізрання
Під сонцем скорботи.
Ваш чистий світанок,
Серця, мов багаття,
Малюють серпанок.
Злітайте же, браття.

Гімн Україні

Чисті каштани,
Ріки багаті,
Руки робочі,
Серця багаття,
Небо співоче,
Сонце без краю,
Очі дівочі,
Шепіт у гаї -
Все це Вкраїна.
Пісню співаю
Ніжній природі,
Рідному краю.
Збручу з Десною,
Гімн цей складаю.
Знову весною
Жить починаю
В щедрому краї,
В чистому краї,
Ненько-Вкраїно,
В радість злітай.

              Пісня воїна

Візьму смолоскипом гроно калинове,
Викарбую в серці мальви і діброви,
Встану з побратимом матір захищати,
Щоби розквітав каштанами Хрещатик.

Приспів:

Оживають щастям гори й полонини,
Не помре ніколи ненька Україна,
Захищають квіти доньки із синами,
Піднімайся воїн заслонити маму.

Знамено освячу у Дніпровій хвилі,
Небо подарую дівчиноньці милій,
Поцілую тихо верболозу гілку,
Покладу до серця дорогу листівку.

Приспів.

Щоб не скаженіли пащами гармати,
Щоби малювала день білява хата,
Пісню соловейка я візьму як зброю,
Ну ж бо українці грянемо зі мною.

Приспів.

Правда найміцніша сяє як багаття,
Прапор України піднімаєм браття,
На щитах несемо з ним або на ньому,
Перемогу чисту вирвемо із грому.