Наталя Карпенко. Добірка віршів про хмари


 
Вірші про хмари. Світлина Олени Єременко.
 
 

 

 Наталя Карпенко

       Хмарка

Хмарка довгі косенята
Мила в нашому ставку.
Стала річка закликати
В гості дівчинку таку.
– Йди на ручки, погойдаю,
Довгі коси розчешу.
Я казок багато знаю,
Я тебе заколишу.

 

* * *

 

Вбралася хмара...

Вбралася хмара у плаття нове,
В білому платті по небу пливе.
В білому платті і білих панчішках,
Білі балетки у хмари на ніжках.

Кроїть і кроїть вітрисько-кравець,
І модельєр… І закрійник... І швець.
В синьому небі хмарини-сестриці
Носять нові сорочки і спідниці.

 

* * *

 

Гуляти дощик проситься...

Висить, висить, бурмоситься,
До даху дістає.
Гуляти дощик проситься,
Та хмара не дає.

Гойдає хмара ліжечко:
– Нікуди не пущу.
Посидь у хаті трішечки,
Не треба їм дощу.

Ти бачиш – світить сонечко…
А дощ, неначе вуж,
Проліз через віконечко
І гайда вниз чимдуж.

 

* * *

 

Дощик вирвався на волю

Не ховайте парасолю, 
Дощик вирвався на волю.
Он який у хмари вдався!
Он як в небі розгулявся!

Каже сину хмара-ненька:
– Я з тобою, мій маленький,
Я з тобою завжди буду,
Вимий, сину, світ від бруду.

Напувай і веселися, 
Та дивись – не застудися.
Ти ж у мене відчайдуха – 
Босі ноги, голі вуха… 

Дощ помив у лузі квіти
І калюжі став місити, – 
Кулачками барабанить, 
Теревені тарабанить.

 

* * *

 

Жалілася хмара...

Жалілася хмара травичці:
– Втомилося серце моє.
Я хочу поніжитись в річці,
А вітер мені не дає.

Я вгору, а вітер – на спину,
Я вгору, а він до води.
Гукали колись на гостину,
Сьогодні благають – зійди.

Колись було сонячно влітку,
Колись було гамірно скрізь.
Колись напувала я квітку,
А зараз я чую – не лізь. 

 

* * *

 

Кудлата хмара

Ідуть дощі, розпатлані вітриська
Зривають цвіт, городи топче град. 
Кудлата хмара тре і тре очиська,
Реве навзрид, у неї сльозопад.

– Та годі вже, помий у річці носа,
Вона тебе до моря віднесе.
Скупаєшся і станеш білокоса.
Не чує хмара, хлипає і все.

 

* * *

 

Тихо дощ про щось бурмоче

Тихо дощ про щось бурмоче, 
У калюжі ноги мочить,
Хмари слухати не хоче, 
Плаче.

То притихне на хвилину,
То листочку миє спину,
То навшпиньках, як дитина, 
Скаче.

– Йди до річеньки, благаю,
Вип’єш з річенькою чаю,
Попливеш до водограю
Грати. 

Як піднімешся до хати, 
Буде хмара колисати,
Колискової співати – 
Спати.

 

* * *

 

Плакала хмара

Плакала хмара кудлата:
– Де мої хмари-малята?
Я їх гойдала і годувала,
Де мої хмари-малята?

Геть відцуралися хати,
Як мені їх наздогнати?
Сили не маю… Вітре, благаю,
Як мені їх наздогнати?

– Годі тобі голосити,
Треба дітей відпустити.
Діти кудлаті стали крилаті,
Треба дітей відпустити. 

Вже аж по вінця водички, 
Витри заплакане личко.
Годі тужити, сядь відпочити, 
Витри заплакане личко.

 

* * *

 

Щойно дощик перестав...

Щойно дощик перестав 
Грати фуги й гами, 
Витирати промінь став
На асфальті плями.

Придивляюся, а там…
Слів нема, це ж треба!
Бегемот-гіпопотам
Впав на землю з неба.

На дорозі… Восьминіг
Чи павук пихатий?
Он ведмедик і барліг,
Он ключі від хати.

Скрізь дрімають двійники, – 
Сплять малі хмаринки. 
Тулить хмара до щоки
Дощику картинки.

 

* * *

 

В небі гніваються хмари

В небі гніваються хмари,
Розвели такі сварки!
Тари-бари, тари-бари, 
Лоб у лоб, як ті бики.

Мирить хмари блискавиця,
Зводить брови – блись і блись!
То спалахує, то злиться:
– Зупиніться! Розійдись!

Налякали всю округу,
Розкуйовдили садки…
Відпустіть свою попругу,
Гайда пастись на ставки.  

 

* * *

 

Продірявилася хмара...

Продірявилася хмара і реве:
– Лізе клаптиками платтячко нове.
Репетує аж до хрипу… – Ого-го!
Що залишиться від черева мого?

Продірявилася хмара і стекла,
Проковтнула хмару річенька-ріка,
Дощ звивається у річці, наче вуж,
Утікає річка берегом чимдуж.

Утікає річка яром і селом,
Мчить від гніву хмаровиння напролом.
Не гнівися, небо, досить! Небо – блись! 
Сипле градом і голосить… Зупинись!

 

* * *

 

Жаліється хмара...

Сьогодні з обіду вже стало темніти.
За вікнами вітер погойдує віти,
Бурмоче тихенько про щось ляпавиця,
Заплаканій хмарі у небі не спиться.  

Жаліється хмара, що втратила крила,
Що втратила віру і стала безсила.
Що сонце не хоче її обійняти,
А вітер повіявся віти гойдати.

 

* * *

 

Годі, хмаро...

Треба зиму попросити
Білим снігом землю вкрити.
З’їла мжичка білий сніг,
Сніг в калюжки спати ліг.

Треба хмару попросити,
Годі, хмаро, сльози лити.
Сірі ранки, сірі дні,
Стали вулиці сумні.

Треба сонце попросити
Сіру хмару звеселити.
Вмити хмару промінцем,
Втерти хмару морозцем.

 

* * *

 

Що ти, хмаро, наробила...  

Хмаро, годі тобі злитись!
Де ти сил береш казитись?
Як з відра, все ллєш та ллєш,
Вийти з хати не даєш!

Що ти, хмаро, наробила,
Всі околиці залила!
А надворі красне літо,
Нам би сонцю порадіти! 

 

 

Вірші про хмари. Світлина Олени Єременко.

 Матеріали люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше творів Наталі Карпенко на "Малій Сторінці":

 

Вірші для дітей від Наталі Карпенко
Пропонуємо почитати нашим діткам чудові поезії Наталі Карпенко. Поетеса доступно і легко розповідає про космос і погоду, про зиму і природу - про усе, що нас оточує.

Наталя Карпенко закінчила Одеський педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, живе і працює у Вінниці вчителем-дефектологом, пише поезії, публікує їх у красивих ілюстрованих збірочках. Тож читаймо!

 

 

 

 

Дивіться також:
 

 

 

Вірші про дощ від українських авторів

 "Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)​

 

 

 

Вірші про хмари. Світлина Олени Єременко.
 

"Граються у звірів хмари - 
Кращої нема забави!
Ось великий бегемот 
З подиву роззявив рот.
Там повільна черепаха,
Що живе під власним дахом.
Далі зайчик-сіромашка 
Заховався між ромашки..."
(Марія Дем'янюк)


Останні коментарі до сторінки
«Наталя Карпенко. Добірка віршів про хмари»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми