Міф давньої Греції про Актеона (з книги "Крилатий кінь")

АКТЕОН

Давньогрецький міф

У фіванського царя Кадма був онук Актеон, гарний і сміливий юнак, що надзвичайно кохався в мисливстві. Тільки-но рожевоперста Еос засяє на млистому сході, провіщаючи людям гарну днину, а вже Актеон із своїми юними друзями та цілою зграєю мисливських собак вирушає на лови.
Мисливці поспішають до гори Кіферон, здавна багатої на звірину. Гущавиною незайманого лісу підіймаються вони вище й вище, і їхні тенета дедалі важчають від забитої здобичі.
За улюбленим ділом швидко збігає час. Ось уже й сонце підбилося високо вгору, від дерев майже не падає тінь, стає душно і спекотно навіть таким дужим, загартованим юнакам, як ті мисливці. Тоді Актеон припиняє лови і кличе всіх спускатись у долину.
Так і того фатального дня, коли сонце сяяло вже просто над головою, Актеон став голосно скликати своє товариство:
—  Любі друзі, годі вже сьогодні полювати. Пов'яжіть у тенета всю здобич та несіть додолу.
Поки юнаки поралися коло здобичі, Актеон, приваблений дзюркотом якогось потічка, поволі спускався вниз. Довго він ішов краєм того потічка, милуючись його примхливою грою, коли раптом вийшов на зовсім йому не відому поляну.
Все тут вражало красою: і темні стрункі кипариси, що наче вінком оточили поляну, і вся в квітах оксамитна трава, і веселий прозорий потічок. І та, що купалася в ньому...
Завмер Актеон. Зроду-звіку він ще не бачив такої дивної, божественної краси. Мимохіть юнак ступив крок уперед, але під ним зненацька тріснула гілка, і та, що купалась у струмку, враз озирнулася.
То була сама Артеміда, Зевсова ясночола дочка, могутня богиня мисливства і охоронниця звірини.
Як рум'яніє біла хмарина, вся береться пурпуром і багрецем, коли раптом упаде на неї промінь призахідного сонця, так запалало прекрасне обличчя в богині. Пекучим гнівом блиснули в неї очі, рука звично потяглася по сагайдак із стрілами, та він лежав далеко, недбало кинутий у траву. Тоді Артеміда зачерпнула у пригорщ води із струмка і бризнула на зухвальця.
—  Тепер,— почув Актеон її владний голос,— як хочеш, розповідай усім смертним, що бачив мене невбрану. Та навряд чи ти зможеш віднині бодай одне слово сказати.
Від тої води, що її бризнула богиня на Актеона, його тіло нараз почало дивно мінятися. Шия витяглася, на голові випнулись роги і стали швидко рости, на ногах і руках з'явилися ратиці, а все тіло вкрилося плямистим хутром лісового оленя.
Якась дивна, досі не знана полохливість зірвала Актеона з місця, і він помчав геть, сам щиро дивуючись, як швидко біжить. Далеко позаду зосталася гарна поляна, часом на перешкоді йому ставали гірські струмки й каміння, яга він легко їх перестрибував і тільки раз спинився напитись.
І тоді він побачив себе у тихому водному плесі — не себе, а лісового оленя з великими гіллястими рогами. Розпач пойняв юнака. «Горе мені!» — хотів був він вигукнути, та жодного слова не мовив. Тільки тяжко застогнав і заплакав.
Зрозумів Актеон, що з волі могутньої Артеміди він став тепер лісовим оленем. Правда, розуму й душі жорстока богиня в нього не відібрала. Та що ж тепер робити? Повернутися додому, до царського палацу — соромно, сховатися в лісі — самотньо і страшно.
Поки юнак так міркував, мисливські собаки — його власна зграя! — напали на слід оленя і люто завалували на весь ліс. Актеон аж стенувся, зачувши собак. Спершу хотів був крикнути їм: «Це ж я, ваш хазяїн!», та знову не зміг здобутись на слово, і тільки розпачливий зойк вирвався в нього з грудей.
Тоді Актеон побіг, скільки стало сили в струнких ногах та в міцних м'язах молодого оленя, побіг навмання, крізь ліс і долини, крізь непрохідні хащі, по скелях і урвищах Кіферона, там, де найважча путь і де зовсім путі немає.
Тут колись він сам гнав звірину, нацьковуючи на неї мисливських собак, а тепер ось тікає від них. Кілька найпрудкіших собак уже догнали оленя, наче скажені, вчепилися в нього й повалили на землю. Аж тут наспіли і юнаки-мисливці, голосно гукаючи Актеона, щоб глянув, яку прегарну здобич вони вполювали. Ледве живий, юнак благально дивився на своїх друзів, та вони нічого незвичайного не помічали і в захваті марно гукали його. Так помер Кадмів онук Актеон, покараний невблаганною Артемідою за те, що насмілився глянути на неї невбрану. А може, за те, що кохався в мисливстві й нещадно полював її звірину?

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 32 - 35.

Усі розділи книги "Крилатий кінь":

Які ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.

 

Більше міфів давніх греків на нашому сайті:

Давньогрецькі міфи

Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.

 

Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.

 

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.