Марія Пригара, вірші про літо


Марія Пригара, вірші про літо

Марія Пригара

ПАХНЕ ЛІТО

На дзвінкій галяві теплим літом 
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»

Зашуміли трави над землею, 
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же й дух солодкий на галяві!

Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі...»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»

І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— стільки шуму?»

І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!

 

* * *

 

ПЕРША ЗЛИВА

От так спека! От так літо! 
Пожовтіли дерева.
—    Пити! Пити! — просять квіти.
—    Пити! — хилиться трава.

Та дивися — сунуть хмари 
Грізним військом бойовим.
І вгорі важким ударом 
Прокотився перший грім.
 
Вже от-от почнеться злива,
Перші краплі на землі,
І квітки до них жадливо
Тягнуть ротики малі.

 

* * *

 

ЗНЯЛИСЯ ВЕСЛА...

Знялися весла — раз! два! три!
Вперед! Щаслива путь!
Попутні віють нам вітри,
І хвилі вслід пливуть.

Сипнули бризки золоті:
Линь, човнику, пливи!
Можливо, знайдем на путі
Незнані острови.

Нам луки дихають теплом,
Медами пахне цвіт.
Кружляє бабка над веслом,
Як синій самоцвіт.

Малеча — жабки водяні —
Сховались під листком
І вчаться кумкати пісні
Тоненьким голоском.

Лелека скоса — зирк на них!
Мовляв, поснідать час.
Та раптом начебто застиг
І дивиться на нас.

Поважно голову схилив,
Замислившись на мить.
... І стільки ще навколо див,
Що всіх і не злічить!

 

* * *

 

СТРУМОК

Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок 
Пробив собі віконечко.

Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою, 
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»

Почув це камінь...
— Гарний спів! Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
— Ставай, струмок, калюжею!

Струмочок в сльози:
— Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить, 
Прорив собі щілиночку.

Пробилась крапелька одна, 
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина, 
Біжить на волі, булькає. 

У ньому хвилька хвильку б’є. 
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
"Я хочу стати річкою!"

За матеріалами: Марія Пригара. "Ручаї". Вірші та казки. Малюнки О. Животкова та О. Лебідь. Київ, "Веселка", 1968, стор. 32 - 33, 34, 48.

 

Більше віршів про літо на нашому сайті: 

Вірші про літо
Читайте віршики про літо від  Андрія М'ястківського, Варвари Гринько, Наталі Ткаченко, Михайла Стельмаха, Анатолія Камінчука, Марії Пригари.
 
 
 
 
 
 
 

Більше творів Марії Пригари на нашому сайті:

Вірші для дітей від Марії Пригари
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і цілі тематичні збірки поетеси: про дітей, про школу, про ліс, про звірят, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Останні коментарі до сторінки
«Марія Пригара, вірші про літо»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми