Людмила Кибалка. Цикл поезій «Небо»

Доброта

Усе доокола оповите тишею. 
У глибокім небі ширяє Мрія, 
На виднокраї зоріє Надія, 
Любов і Віра линуть над землею – 
Серце причарували Добротою.

* * *

Лине душа

У безодню неба лине душа, 
Щоб зоріти зорею. 
До гурту поспіша, 
Щоб із чарівною піснею 
Та з Любов'ю найсолодшою 
Ширяти над землею.

* * *

Зорі 

У серці Неба 
Самосвітні зорі мерехтять, 
Ніби очі блищать. 
Зірниці — оздоба Світобудови, 
Душі вподоба, 
Метеорні зливи...

* * *

Небо

(акровірш) 

Небо наче малюнок. 
Ех! Всесвіту дарунок, 
Безліч зоряних вишиванок, 
Орнамент зі сплетених думок.

* * *

Фантазія 

Заблукала мрія між зірками.
Розмовляє місяць із діточками, 
Забавляє чарівними казочками. 
Фантазія — місток між віками 
Та поколіннями.