Зміст понять «вишивати», «вишивання», «вишивка»


Розуміння необхідності збереження культури свого народу, традиційного народного мистецтва в період демократизації нашого суспільства стає явним і очевидно неминучим. У контексті відродження і розвитку традицій українського народу мистецтву вишивання належить одна з пріоритетних ролей, оскільки вишивка є давнім і вічно молодим мистецтвом, візитною карткою українського народу. 
В синтезі з іншими видами декоративно-прикладного мистецтва вишивання є часткою української народної традиції, національний культурний образ якої є унікальним явищем світової цивілізації.
Українські словники тлумачать зміст слова «вишивати» такими поняттями.
"Вишивати" - це означає прикрашати, оздоблювати одяг та інтер’єрно-обрядові тканини.
"Вишивати" також означає - створювати вишивку на тканині або шкірі шляхом настеляння стібків за допомогою нитки з голкою.
"Вишивання" - це технологічний процес, який супроводжується настелянням, накладанням стібків, протягуванням, закріплюванням робочої нитки або інших матеріалів на вишивальній тканині або шкірі.
В науковій літературі, в мистецькій практиці, в побуті широко вживається слово вишивка.
Термін вишивка акумулює в собі подвійне значення — вишивка у вузькому розумінні і вишивка у широкому розумінні.
Вишивка у вузькому розумінні — декорована тканина, шкіра, повсть засобами вишивання.
Вишивка у широкому розумінні — складова, вид декоративного мистецтва з комплексом характеристик: історичних, типологічних, стилістичних і семантичних.
Багаті традиції народної вишивки, мистецький досвід, тривала праця вітчизняних науковців дають підстави з’ясувати стан дослідження вишивання в нашій країні, а також передбачити перспективу її розвитку. Ще у 1876 році, коли Олена Пчілка видала свій альбом українських вишивок, два французькі вчені Лєже і Рамбо з того приводу виголосили низку схвальних відгуків, відкриваючи для Європи українське народне мистецтво. Для Заходу твори нашого мистецтва стали тоді небаченою красою, яку не один чужинець захотів пізнати і зрозуміти.
Брак дослідників з питань українських вишивок був очевидним. Мистецтвознавці цікавилися переважно лише архітектурою, малярством, скульптурою або музикою, справу народного мистецтва залишали етнографам, а вони, в свою чергу, займалися, в основному, матеріальною культурою та фольклором.
Почин до дослідження народного мистецтва дав у 1870-х роках професор Хведір Вовк, Олена Косач-Пчілка, а потім професор Микола Сумцов. З того часу дорога до подальших дослідів була відкритою. З’явилися дослідження Миколи Біляшівського, доктора Мирона Кордуби, Данила і Вадима Щербаківських, доктора Володимира Січинського, доктора Володимира Залозецького, Степана Таранушенка, Ірини Гургули, Віри Свєнціцької, Савини Сидорович. Поряд з вітчизняними дослідниками багато уваги українському народному мистецтву присвятили зарубіжні дослідники, зокрема, німці: професор Міхаель Габерляндт, Рудольф Айтельберґер, Альойд Ріґль. Інженер Еміль Кольбенгаєр видав високого рівня об’ємну збірку буковинських вишивок, зібрану, проаналізовану і замальовану в Чернівцях, а видану у Відні (Австрія, 1912). За свідченнями Дам’яна Горняткевича, дуже цікавились дослідженням нашого народного мистецтва поляки Людвик Вержбіцький, доктор Тадеуш Северин, доктор Степан Шуман та інші, праці яких мали здебільшого спеціальний характер. Зараз ці твори мало доступні.

За матеріалами: Катерина Сусак, Ніна Стеф’юк. "Українське народне вишивання". Навчальний посібник. Київ. Видавництво "Науковий світ", 2006 р., стор.16.


Останні коментарі до сторінки
«Зміст понять «вишивати», «вишивання», «вишивка»»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми