Еак, син Зевса та Егіни. Стародавній грецький міф (з книги "Крилатий кінь")


ЕАК

Давньогрецький міф

 

Еак, син Зевса та Егіни. Стародавній грецький міфЗ високого зеленого Кіферона, улюбленої гори бога радості й вина Діоніса, збігало багато веселих ручаїв і потічків. Деякі з них, швидкі та бурхливі, зливалися докупи, поволі вгамовувались і текли далі долиною, ставши вже річкою, що називалась Асоп. Пагорб, на якому стояла Кадмея, а навколо неї розросталися семибрамні Фіви, Асоп обминав і ніс свої хвилі до вже недалекого моря. Люди любили ту річку й шанували її бога — Асопа, сина бездонного Океану. У річкового бога було безліч дочок, гарних і славних, та з-поміж них особливо вирізнялася дивною вродою найменша — Егіна. І хоч як беріг її батько, хоч  як пильнував, але врешті сталося лихо: щезла не знати куди його красуня-дочка.

Не гаючи часу, старий Асоп подався шукати Егіну. Багато довелося йому сходити доріг, а чи йти бездоріжжям, багато попитати людей, та ніде не було й сліду його любої дитини. Нарешті Асоп дістався до Корінфа, міста, що його заснував Сізіф, Еолів син і онук славетного Елліна.
Кмітливий і спритний Сізіф умів помічати те, на що інші люди навіть не звертали уваги. Тож він якось удосвіта бачив, що до моря летів велетенський орел, обережно несучи в лапах юну дівчину.
«Мабуть, він полетів до острова, — подумав Сізіф.— А який здоровань той орел! Може, то не птах, а сам Зевс Громовержець? Бач, знов умкнув якусь юну красуню».
І він зухвало всміхнувся. Зроду Сізіф не відзначався повагою до богів, недарма ж він був Прометеїв нащадок.
Коли нагодився до нього річковий бог Асоп і розповів про свою скруту, Сізіф одразу збагнув, кого ніс велетенський орел.
І Сізіф розкрив — авжеж, не задурно! — Асопові свою таємницю, але обидва вони були на смерть покарані Зевсом.
Бо той велетенський орел справді був Зевс Громовержець. Він приніс Асопову дочку на прегарний зелений острів, що згодом став зватися її ім'ям — Егіною. Тут, на острові, красуня народила Зевсові сина Еака, і від нього пішов великий грецький рід Еакідів.
Еак виріс чоловіком вельми справедливим і доброчесним. За це до нього стали прихильні всі боги, всі, крім лихопомної Гери. Могутня богиня зненавиділа Зевсового сина Еака, зненавиділа вона й весь острів, що звався ім'ям її суперниці. Тож вона і наслала на острів Егіну страшну моровицю.
Не знаючи її причини, люди спершу силувалися зарадити лихові різними ліками, цілющими травами, та все було намарне. Що далі, то більше гинуло люду й тварин.
Важкі чорні хмари оповили небо і наче давили на острів, що знемагав від задухи. Нарешті по тому, як чотири рази ставав місяць уповні, подув з півдня вітер, поривчастий Нот, але такий пекучий і смертоносний, що люди насилу зводили дух.
Настала весна, та не було кому орати землю, і на ній порозводилось безліч змій, що отруювали не тільки зілля, але й воду в річках та озерах. Від пошесті насамперед гинули свійські тварини. Ось витривалі дужі воли раптом падають серед дороги, і вражений селянин не годен дати їм ради; у кошарах жалібно мекають вівці, а в стайні стогне, наче людина, гордий кінь, що завжди, був окрасою всіх перегонів.
У лісі конають люті вепри, оленів уже не тримають їхні стрункі бистрі ноги, а ведмеді не нападають, як колись, на череди й отари. Та й тих уже немає.
Стоять порожні домівки, а людей мертвих стільки, що несила тим, хто ще живий, їх ховати. Лежать вони по всій Егіні, наче жолуді восени під великим дубом, і стає їх дедалі більше й більше.
Хто з людей мав ще сили, той плівся, ба навіть плазом повз до Зевсового храму. З останніх сил молили вони всемогутнього бога зглянутися на них і покласти край  страшній моровиці.  Та часто людям  не ставало  снаги  доказати  молитви, і вони, знеможеш, падали мертві.
Врешті вимер весь люд на Егіні, зостався тільки Еак із своїми синами, але й ті ледь животіли. Тоді Еак подався до Зевсового храму, щоб принести в жертву останнього бика і тим уласкавити рідного батька. Але біля самого вівтаря жертовний бик раптом жалібно заревів і впав, конаючи, додолу.
—  О Зевсе, боже  великий! — вигукнув  розпачливо Еак. — Якщо   ти   справді  колись любив  мою  матір і не  соромишся бути мені батьком, то не губи моїх синів ясночолих,  відроди життя на Егіні або нехай і мене забере чорний Танат.
Тільки-но Еак проказав ці слова, як зненацька серед білого дня сяйнула яскрава блискавка і загримотіло далеко навкруг.
Наче сили раптом додалося Еакові.
—  Я розумію! — радісно скрикнув він.— Батьку мій рідний,  ти дав  знак,  що  почув мою ревну молитву. Тож  хай  та  блискавка, той  грім  стануть запорукою життя на Егіні.
Повертаючись додому, Еак стомлено сів перепочити під старим, великим дубом. То було дерево не просте — воно виросло з жолудя священного додонського дуба, що шелестом свого листя віщує людям майбутнє. Знічев'я Еак звернув увагу на мурашник під деревом. Звідти вибігали мурашки, метушилися, тягли щось назад або повзли нагору, по дубових гілках.
І знов Еак став благати:
—  Милосердний   батьку, дай мені стільки люду, скільки є отут мурашви, тоді заселиться весь острів Егіна.
Зашарудів старий дуб, загойдав густим гіллям, хоч не було ані найменшого вітру. Вражений Еак упав навколішки й поцілував святу землю та дуб. Він ще не рішався повірити в чудесні ознаки, проте в ньому, десь у сховку душі, вже сяяли радість і ясне сподівання.
Тієї ночі Еакові привидівся дивний сон. Він знову побачив той старий дуб, а на його гілках — метушливих мурашок. Гілки загойдались, і мурашву сипонуло додолу. А на землі вони стали більшати, зростати, товстішати, звелися на ноги і врешті прийняли подобу людей.
Тут Еак прокинувся. Його збудив якийсь галас, що долинав знадвору. Старий прислухався і врешті збагнув: то були людські голоси, від яких він давно вже відвик.  Звідки ж ті люди взялися?
Аж тут до спочивальні Еака вбігли його сини Теламон і Пелей.
— Батьку! — збуджено загукали вони.— Вийди й поглянь, яке сталося диво. Знову на нашій Егіні повно-повнісінько люду.
Вийшов з дому Еак і побачив тих самих людей, які йому щойно привиділись у віщому сні. Розчулено подякував егінський володар своєму великому батькові і з радістю став ділити поміж людьми землю й оселі, а  вони щиро вітали його за справедливість  і ласку.
Тих людей Еак назвав мірмідонцями* (1) бо вони виявилися такі ж роботящі, невибагливі й хазяйновиті, як  їхні  малесенькі  предки. А крім того, вони  були надзвичайно хоробрі. То їхні нащадки воювали десять років міцномуровану Трою, а на чолі в них стояв онук старого Еака, Пелеїв син, славнозвісний Ахілл.
Після смерті першого володаря Егіни йому на шану щороку відбувалися на острові великі свята — еакії, де молодь виступала в різних змаганнях, виявляючи силу і мужність. А Зевс зробив свого мудрого, справедливого сина суддею у підземному царстві тіней, де Еак править суд разом із іншими Зевсовими синами — Міносом і Радамантом.

*(1)  Мірмекс—грецькою мовою  «мурашка».

За матеріалами: "Крилатий кінь". Міфи давньої Греції. Переказ Катерини Гловацької. Художник - Рафаель Масаутов. Київ, "Веселка", 1983, стор. 119 - 125.

 

 

Усі розділи книги "Крилатий кінь":

Міфи давньої Греції
Які ж були міфи у давніх греків — еллінів? Як і в інших народів, у них були міфи про виникнення світу; про народження і справи богів — фантастичних істот, що в уявленні давніх греків утілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву, вітри, річкові потоки тощо; про вчинки богів — часом сприятливі, а часом згубні для смертних людей; про засновників міст, тощо. У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи, освоєння далеких земель і морів, опанування повітряного простору, перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю.
 

Більше міфів давніх греків на нашому сайті:

Давньогрецькі міфи. Міфи Давньої Греції.Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.
 
Дивіться також:
 
Українські міфи, легенди та перекази
Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.
 
Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
 
Фольклор, народна мудрість, народні притчі
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Останні коментарі до сторінки
«Еак, син Зевса та Егіни. Стародавній грецький міф (з книги "Крилатий кінь")»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми