Добірка віршів Володимира Сосюри для дітей

    Володимир Сосюра

ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ

Як не любить той край,
Де вперше ти побачив
Солодкий дивний світ,
Що ми звемо життям,
Де вперше став ходить
І квіткою неначе
В його теплі зростав
І усміхавсь квіткам!

* * *

Володимир Сосюра

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..

Любіть Україну, у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...

У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах,
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить - не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудів, і у хвилях Дніпра,
і в стягах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях
до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий не схоче любити тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у  коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою,-
і вічні ми будемо з нею!

                  * * *

 
     Володимир Сосюра
 
ЯК НЕ ЛЮБИТИ РІДНУ МОВУ

Як  не  любити  рідну  мову
І  як її  не  берегти,
коли  із  нею  в  даль  грозову
ми  йшли  на  бій  -  і  я,  і  ти.
Коли  за  кожне  рідне  слово
в  нас  слали  кулі  вороги...
Ми  збили  з  нього  злі  закови,
щоб  ширить  щастя  береги,
щоб  з  ним  іти  в  нові  походи
до  осяйних  життя  висот...
Бо  мова  —  це  душа  народу,
народ  без  мови  —  не  народ.
Вона  для  нас,  як  сонця  блиски,
що  крають  ночі  каламуть...
Її  ми  чули  ще  з  колиски,  —
то  як  же  мову  цю  забуть!
Вона,  як  світла  хор  в  ефірі,
як  білий  сад,  весняний  сад...
Ні,  ні!  Не  вірю,  я  не  вірю,
щоб  ти  забув  її,  мій  брат!
І  в  миру  дні  й  години  бою
її  нам  треба  берегти.
Де  б  ти  не  був,  вона  з  тобою
іде  звитяжно  у  світи!
(1959)

            * * *

Володимир Сосюра

Я ЗНАЮ СИЛУ СЛОВА

Я знаю силу слова -
воно гострiш штика
i швидше навiть кулi,
не тiльки лiтака.

Воно промiння швидше,
в нiм — думка й почуття.
Воно iде в народи
для вiчного життя.

Коли це слово — зброя,
як день, що не схолов,
коли живуть у ньому
ненависть i любов.

Воно влуча як куля,
ця зброя золота,
коли у нiм ненависть
з любовi вироста.

Воно над зорi лине,
а в нiм живуть як спiв
любов до Батькiвщини
i лють до ворогiв.

О зброє щастя, слово,
я жить з тобою звик!
Ти — квiтка у любовi,
в ненавистi ти — штик.
(1960 - 1961)

                      * * *

         Володимир Сосюра

            О МОВА  МОЯ!

О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря  бриліантів, це — мова  моя,
Це — мова моєї Вкраїни.

Яка  у  ній  сила  і  кличе,  й  сія,
Яка  в  ній  мелодія  лине
В  натхнення  хвилини!  О  мова  моя,
Душа голосна України!

Ти — сурми  на  сонці,  ти  —  стягів  гаї,
Ти — вибухів  огненних  повна,
В  той  час,  коли  кличе  народи  в  бої
Вітчизна  моя  многомовна...

Ти — мрії  фіалок  і  сон  конвалій,
Й  гостріша  за  крицю  багнета...
Ти  душу  бійця  пориваєш  на  бій
В  натхненнім  пеані  поета...

Тобою  звучать  і  міста  золоті,
Й  заквітчані  селами  гони...
Ти — зброя  ідеї.  У  битві  й  труді
Єднаєш  сердець  міліони...

Мов  райдуги  —  арки  над  морем  колон,
Що  в  небо  музикою  лине,
Де  славить  життя  золоте  жайворон...
Це — мова  моєї  Вкраїни.

Це — матері  мова.  Я  звуки  твої
Люблю,  наче  очі  дитини...
О мова  вкраїнська!..  Хто  любить  її,
Той  любить  мою  Україну.
 (1949)

                        * * *

 
 
          Володимир Сосюра

                  УЧИТЕЛЬ
 
Учитель  мій!  Як  ми  тебе  любили,
як  слухали  тебе  в  полоні  юних  мрій!
У  пам’яті  моїй  тримає  років  сила
твій  тихий  карий  зір  і  кашель  твій  сухий.

Ти  нас  повів,  закохано  і  сміло,
в  незнаний  світ,  чудесних  повний  чар.
В  твоїх  словах,  що  ми  в  серцях  лишили,
пізнали  ми  любові  й  дружби  жар.

Закони  вод,  вітрів,  і  хмар,  і  світла
одкрились  нам  у  ті  школярські  дні.
З  тобою  наша  молодість  розквітла
і  наших  душ  пориви  огняні.

Твій  добрий  зір  в  моїй  уяві  лине...
Чи  сніг  летів,  чи  квітнув  теплий  май,
ти  вчив  любити  подвиги  людини,
красу  труда  й  безсмертний  рідний  край...

Ось  ти  ідеш  повільною  ходою
і  слухаєш,  як  день  шумить  життям,
а  ми,  малі,  вітаємось  з  тобою,
і  тепло  так  всміхаєшся  ти  нам.

Урок  останній.  Сонце  над  землею
світило  нам.  Ми  радісні  були.
І  у  життя  тепло  душі  твоєї
ми  крізь  вітри  й  негоди  понесли.

Василь  Мефодійович,  у  скорботі
з  нас  не  один  заплакав  і  зітхнув,
коли  в  далекій  рідній  Третій  Роті
на  цвинтарі  навіки  ти  заснув.

І  хай  з  тих  днів  згубили  лік  ми  рокам,
завжди  —  в  бою,  у  розліті  споруд  —
для  нас  зоріє  подвигом  високим
твій  корисний  і  благородний  труд!
(1956)

                   * * *

 
 
    Володимир Сосюра

ВЕСЕЛИЙ САД, ПАХУЧІ ВІТИ

Веселий сад, пахучі віти,
Гук пароплавів чуть з Дніпра.
Нам принесла барвисті квіти
Весни зеленої пора.

                              * * *

                 Володимир Сосюра

            ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ

Як не любить той край, де вперше ти побачив 
солодкий дивний світ, що ми звемо життям, 
де вперше став ходить і квіткою неначе в його теплі 
зростав і усміхавсь квіткам!