Дитячі поезії про зиму від Юлії Хандожинської

 Юлія Хандожинська

Як зайчики хатинку ліпили

Два біленьких стрибунці -
Довговухі два зайці -
Бігли лісом, веселились,
Аж тут раптом зупинились.

Тиша в лісі, все дрімає,
Тільки вітер невщухає.
Виє, свище, завиває,
В гості зиму закликає.

Перший зайчик мовить: - Ох,
Як нам хороше удвох!
З снігу зліпимо хатинку,
Буде затишно взимку.

Другий зайчик: - Так-так-так!
І ліпити я мастак!
Та радієм ми дарма.
Де ж той сніг? Його нема!

Сіли, вушка опустили
І заплакали щосили.
Сумно, холодно і зябко:
- Не зліпити нам вже хатку!

А можливо ми попросим -
Хай на трішечки у гості
Завітає вітрюган,
Що літає вище хмар.

І знайде м'яку хмаринку,
Де ховаються сніжинки.
- А давай! Ура, ура!
Не страшна буде зима!

- Вітре, вітре, дужі крила!
Нам потрібна твоя сила!
Приведи диво-хмаринку,
Що потрусить снігом взимку!

- Ууууу! - десь чується з-за лісу.
Відкрива гілок завісу,
Наближається, гуде,
Попід хмари вітер йде.

- Хто порушив мої плани?
Хто гукав не для забави?
- Ми! - пропікали зайчата. -
Можна, можна запитати?

Вже зима, мороз щипає,
А сніжку чогось немає.
Можна хмарку попросити,
Щоб могла сніжок пустити?

Сіро в лісі, сум блукає.
Де сніжок, скажіть, літає?
- Бачу, бачу, відчуваю,
Зачекайте, я злітаю.

Вийшла хмарка, привіталась,
Довговухим засміялась,
З вітром тричі покружляла,
Всюди сніг понасипала.

Кучугури всюди, шапки -
Гріють зайці довгі лапки,
Ліплять снігову хатинку,
Буде затишно їм взимку.

А як веснонька прийде,
то хатинку забере.
І біленькі кожушинки
Стануть сірі, мов хмаринки.

* * *

ЗАЙЧИК

Скочив грудень на поріг,
Зайчик білим став, мов сніг.
А ні вовка, ні лисиці
В такій шубі не боїться.

Заховається в намет
Ось такий в нього секрет.
Білу шубу й вушка білі
Він позичив в заметілі.

ВОРУШИСЬ, ЗАЙЧИКУ!

Холодно, мороз щипає,
Всюди снігом засипає.
Замітає всі стежинки
Від ялинки до ялинки.

А за пагорбком в ліску
На малесенькім пеньку
Плаче Зайчик, мерзне в лапки,
Не знайде ніяк він хатки.

- Замерзаю, замерзаю,
До пеньочка примерзаю
Хто є в лісі? Прибіжіть
І мені допоможіть!

Це почула руда білка.
Скік із гілочки на гілку.
Нижче, нижче опускалась
До зайчати прислухалась.

- О, привіт! Чому ти плачеш?
- Я замерз, ти що, не бачиш?
- Ти ж у шубі теплій, білій!
І злякався заметілі?

- Шуба тепла, шуба біла,
Але мене не зігріла.
- Не зігріла? Хм, це як?
Ворушись, танцюй гопак!

Через ліс біжи, в долину -
Там є яблука, морквини.
Як почув заєць, погнався.
На сніжку лиш слід зостався.      

* * *

ЗИМОНЬКО-ЗИМА

Зимонько, ой зимонько,         
Зимонько-зима,
Кращої від тебе,
Ой, повір, нема.

Зимонько, ой зимонько, 
Снігу підсипай.
Та й на гірку весело,
Дружно всіх гукай.

Ми повибігаємо
Хутко на сніжок,
Ой, який красивий
В тебе килимок.

Зимонько, ой зимонько,
Не злякались ми,
Є в нас і санчата,
Є в нас ковзани.

ЗИМА

Діти в хаті посміхались
І до шибки притулялись,
Бо пухнастий білий сніг
Замів стежку і поріг.

Потім вибігли з хатини,
Взяли моркву із торбини,
Почали сніжок котити,  
Бабу   снігову  ліпити.  
 
Не злякалися вони
Білосніжної зими!

* * *

Вибіг Петрик на поріг
І зловити хоче сніг.
Хап в долоньку - і тримає,
Міцно так не випускає.

Потім дивиться: де ж сніг?
Сніг образився, побіг...
Ще раз спробую впіймати
Цю маленьку білу вату!
Сніг сідав і розтавав,
Теплу руку відчував.
Петрик довго дивувався:
Сніг із ним не домовлявся.

* * *

Де найвища є гора -
Мчить на санках дітвора,
Червоніють круглі щічки
У Тарасика й Марічки.

* * *

ВЕСЕЛИЙ СНІГ

А веселий білий сніг
На гостину до всіх біг.
Вистеляв він скатертину
Аж від лісу і до тину.

Сніг, сніжок, метелиця,
Завірюха стелиться…
То навприсядки піде,
То на кришу намете.

В білій шубі сад, криниця,
Сніг летить, як з рукавиці,
Мабуть, шубу я дістану,
Вийду в двір і білим стану.

* * *

Білий сніг густий летів,
Ліс засипати хотів,
Та дерева не боялись
І з-під снігу посміхались.

* * *

Я не птах і не перлинка -
Я білесенька сніжинка!
Я лиш взимку прилітаю
І легесенько кружляю.

ГРУДЕНЬ ТІШИТЬСЯ

Грудень тішиться, радіє —  
Новий рік ось-ось зізріє.
І ялиночки веселі
Звеселять усі оселі.

Захурделить снігом всюди
І намети, мов верблюди,
Полягають спочивати
Під сливками біля хати.

* * *

Подивилася в вікно,
А там — небо розцвіло,
А по ньому — біло–сиві
Скачуть коні пишногриві.

* * *

МАРТИН І СНІГ

Що за дивне біле пір'я,
Що сідає на подвір'я,
Простеляє килими
Для веселої зими.

Це не пір'я - білий сніг,
 Що з хмариночки прибіг!
І його вже так багато -
Не впізнати тин і хату.

З хати вибіг кіт Мартин:
"Де подівся сірий тин?
Там, де вчора я гуляв
Сніг усе позасівав!"   

ЩО ШУКАЄ ГОРОБЕЦЬ?

Сів на вишню горобець,
Що він там шукає?
А зимі ще не кінець,
Снігом замітає.

Ні росинки, ні води,
Нічого напитись,
Тільки білії сніги,
Де можна втопитись.

* * *

ВІХОЛА

На вікні тонкою павутиною
Макроме морозець виплітав,
У дворі пухнастою хустиною
Сніг лапатий, не питаючи, лягав.

Розгулялась віхола, хурделиця
Під спів вітру, взявшись у боки,
Лебединним пухом м’яко стелиться,
Засіває ковдрою ставки.

В білій піні губляться дерева,
В’юниться снігами білий світ,
Із зимових казок королева
Розсипає сніг, мов первоцвіт.

Холодно, на те вона й зима,
Свої примхи з вітром витинає,
Білого наткала полотна,
Під кожухом теплим все ховає.

* * *

У ЛІСІ

Запорошило снігами,
Простелилось килимами
У морозну сніжну пору.
Тільки білка скаче вгору.
На узліссі по сосні
У руденькому вбрані.

* * *

МОРОЗ-МАНДРІВНИК

Дід Мороз вночі не спав,
Візерунки вишивав!
Подивіться на шибки -
Там і квіти, і пташки!

Там  метелики, травичка,
Сонце, ліс, біжить водичка!
Гарний з діда мандрівник!
Змалював усе...  і  зник.

МОРОЗ НЕ СПИТЬ

Дід Мороз вночі не спить,
Любить лісом походить,
Поскрипіти, потріщати
Свою силу показати,
Одягнути всі ялинки
В теплі пухові хустинки,
А кленочки молоденькі -
У сорочечки біленькі.

* * *

СНІГ

Сніг веселий засівався,
До малечі привітався,
Сів тихесенько на щічки,
На пальто і рукавички.

Не боявся, що розтане
Що водичкою він стане, 
Падав, біг і поспішав
Всіх навколо звеселяв.    

* * *

Наховала  у  дупло
Руда  білочка  давно:
Шишок, ягід  повну  скриньку,
Буде  смачно їй  узимку.

* * *

СНІЖИНКИ

Там далеко угорі,
Пливе хмара у човні, 
Висіває із торбинки
Чарівні свої сніжинки.

Їх  збереться повна хата -
Вилітають, ніби  вата!
Як маленькі парасольки,
Що сідають на долоньки.

Вітерець їх підганяє,
У таночок закликає
Покружляти, мерехтіти
Потім далі полетіти.

ЗИМА РОЗЛЮТИЛАСЯ

Розлютилася зима:
"Що це снігу ще нема?
Де це білий загубився,
По дорозі заблудився?

Всі його вже зачекались!
Діти в сніжки би погрались,
На санчата швидко б сіли,
Мов сніжиночки б злетіли.

Бабу снігову б зліпили
Ніс червоний причепили.
Десь знайшли б старе відро -
Причепили б на чоло." 

Це все віхола почула,
Сніжку білого сипнула.
Засміялася зима,
Що сердилась не дарма!

* * *

СНІГОВА БАБУСЯ

Каже баба снігова:
- Болить в мене голова,
Припікає у чоло,
Десь поділося відро.

Вітер палицю поніс
За далекий, темний ліс,
Із очей біжить вода,
Хтось вигукує: - Весна!

Ти, бабусю, не чуди,
Через рік до нас прийди!
Не сумуй, не ображайся,
Нову зиму дочекайся!

* * *

СІЧЕНЬ

Всі мене чудово знають,
Мене січнем називають.
Сію білий я сніжок
На поля, сади, лужок.

Прикрашаю я будинки,
В'яжу срібні павутинки.
Моя матінка–зима -
Біла казка снігова.

* * *

ЛЮТИЙ

Третій місяць зими - лютий,
Найсуворіший за всіх!
Річка, став у лід закуті,
Як з відра ще сипле сніг.

Хоч і сонце закрадеться
До маленького вікна,
Місяць лютий не здається,
Бо на дворі ще зима.

* * *

ХУРДЕЛИЦЯ

Хурделиця біла
З вітром прилетіла,
Все засипала сніжком -
Білим, теплим кожушком.

* * *

ЗАЙЧИК