Гуморески Павла Глазового (вибране) – читати та слухати


 

На відео: Павло Глазовий. Гумореска "Як ми з кумом футболістами були".

 

 

 

Павла Глазового 

ЯК КУМИ ФУТБОЛІСТАМИ БУЛИ

Ми футбол із кумом любимо. 
— Давай, куме, м'яч футбольний купимо! — 
Тренувалися ми з кумом аж три дні. 
Бив я кумові в ворота, кум — мені. 
І такого ми з ним класу досягли, 
Що й самі собі страшними вже були. 
Тож пішли ми у команду «Урожай» 
І сказали капітанові: — Приймай! — 
Капітан оглянув кума і мене. 
— Ось вам м'ячик. Хто сильніше фугоне? — 
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! — 
Та футболом капітана — у живіт! 
Як водою капітана відлили, 
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли! 
Всі були б такі в команді «Урожай», 
Ми поклали б на лопатки Уругвай, 
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай. 
Завтра в нападі ти гратимеш, орел! 
Приїздить до нас команда «Мукомел».— 
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»! 
Кум — дев'ятка, я — семірка, правий край. 
Кум попереду, я ззаду — біжимо. 
Кум наліво, я направо — куємо. 
Я в офсайді, кум на вихід подає, 
Я пасую, кум шурує — штука є! 
Кум обрав для себе тактику круту: 
Як не влучить у коліно, б'є в п'яту. 
Громові шумлять овації кругом, 
Як він ріже кутові «сухим листом». 
Кум від злості вже аж зуби вишкіря — 
Все ніяк не костильне воротаря. 
Він літає, він встигає всюди й скрізь. 
Дав об штангу головою, штанга — трісь! 
Повалив ворота к бісу той удар. 
Б'ється в сітці, як рибина, воротар. 
Тут суддя на нас зненацька як стрибне! 
Ухопив за руки кума і мене: 
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг! 
У противників — ні рук уже, ні ніг.— 
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді...— 
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді? 
Він і так уже, сердешний, шкутильга, 
В нього права не згинається нога.— 
А суддя весь час не зводить з нас очей, 
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей! 
Через день летіла звістка з краю в край, 
Що розігнано команду «Урожай». 
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли? 
Дві команди одним духом рознесли.


* * *


МОВА І ЯЗИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці. 
Має гроші — не мина жодної крамниці. 
Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. 
— Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю. 
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка. 
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. 
— Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови: 
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. 
— Продавщиця теж була гостра та бідова. 
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. 
— І сказав їй мудрий дід: — Цим пишатися не слід, 
Бо якраз така біда в моєї корови: 
Має, бідна, язика і не знає мови. 


* * *

 

ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ 
I ДЕРЖАВНУ МОВУ

Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
 Як ваш Льова поживає? 
 Сидить у дурдомi. 
Він в Ізраїль перебрався 
До перебудови, 
А там бар'єр  бiда тобi, 
Як не знаєш мови. 
Вчився Льова так старанно, 
Що не бачив свiту, 
Але ідишу не вивчив, 
Не знає івриту. 
Як почина балакати, 
Ні складу, нi ладу. 
Там же книжки не спереду 
Читають, а ззаду. 
Потикався бiдний Льова 
В рiзні установи, 
Все закрито-перекрито, 
Як не знаєш мови. 
Скрiзь дивилися на Льову, 
Як на психопата, 
Тому й зробив бiдний Льова 
З фанери плаката. 
Накарлякав: "До такого 
Життя ми не звичні. 
Ми  євреї особливі, 
Російськоязичні. 
Вимагаєм від кнесета 
Створить нам умови, 
Запровадить в Ізраїлі 
Дві державні мови!” 
Гукав Льова пiд кнесетом, 
Роззявивши рота, 
А на нього всі дивились, 
Як на ідіота. 
Мало йому не побили 
На лобi плаката. 
Тепер в Льови у дурдомі  
Окрема палата. 
Щоб знав, дурень, що Ізраїль 
Розумна держава. 
Нав'язувать чужу мову 
Там не мають права. 


* * *

 

ПРО РІДНУ МІЛІЦІЮ 
Й ЧУЖУ АМУНІЦІЮ

Телевізор бубонить,
Радіо мовляє,
Як міліція живе
Й сили укріпляє.
Щоб підвищити престиж
Рідної міліції,
З-за кордону навезли
Гору амуніції.
Як поткнуться на майдан
Кляті демонстранти,
То вона покаже їм
Всі свої таланти.
Нині хлопці-молодці
Мають дубиняки,
У середину яких
Вперто залізяки.
Причандалля то таке
Хитре і дотепне,
Що по черепу огрій – 
Він, як диня, репне.
Доторкнешся тим кийком
До якоїсь бабці, – 
Забирай і узувай
У біленькі тапці.
А чого ж вона прийшла
З дідом – ветераном?
А чого вони кричать,
Що їм жить погано?
Дай старому по горбу
За слова зухвалі,
Повитрушуй з піджака
Бойові медалі!
А підвернеться студент – 
Хряпни і студента,
Хай свій уряд поважа,
Раду й президента,
А не тицяє плакат
Під носи та в очі,
Що стипендія мала,
Що він їсти хоче.
А на тих, що наплюють
На кийки й штахети,
В охоронців нині є
Грізні водомети,
Що під натиском страшним
Будуть воду лити
Так, що струменем слона
Можна повалити.
Отакі тепер у нас
Охоронні сили.
Отакої молодцям 
Зброї накупили!
Скільки пенсій трудових
Відняли для того,
Щоб придбати інвентар
Рівня світового!
Як же треба свій народ
Міцно так любити,
Щоб брандспойтом поливать
І кийками бити!


* * *


ПРИБЛУДНА КУЛЬТУРА 

Зажурився український 
Письменник сучасний. 
Як же книжку видавати 
За рахунок власний? 
Щоб просунути до друку 
Хоч тонку книжчину, 
Треба мати грошей торбу 
Чи цiлу корзину... 
Не журися, побратиме, 
Кругом подивися. 
Кому вони, книжки твої, 
Сьогоднi здалися? 
Подивися на сучасну 
Панiвну культуру, 
То й побачиш не картину, 
А карикатуру. 
Живемо ми, пане-брате, 
В чудернацьку пору. 
Он на того полюбуйся, 
Хто пробрався вгору. 
Було воно Ванька-встанька, 
А сьогодні- цяця, 
А назавтра вийшла в нього 
Фiлософська праця. - 
Пробiжиш її очима - 
Маячня й макуха, 
Жодна фраза не налазить 
Ні на які вуха. 
А такому ж фiлозопу, 
Такому "флоберу” 
Сім мiшків знаходять грошей 
І вагон паперу. 
Хтось один з таких "вольтерів" 
Думав та кумекав 
Та премудрості й насмикав 
Із прадавнiх греків: 
Всяк, мовляв, живи для себе, 
Дбай про насолоду. 
Не морочся й не пiклуйся 
Долею народу. 
Для приблудної, пустої 
Рабської натури 
В нашiй хаті нема правди, 
Мудрості й культури. 
Зневажають нашу славу, 
Ображають мову, 
Пруть нахрапом в юні душі 
Роки, хіти, шоу. 
Лiзуть, пнуться недотепи 
В родичi до того, 
Хто про них не чув ніколи 
І не зна нічого. 
Їх дратує наша пiсня, 
Плахти та віночки. 
Їм подайте насолоду 
Голу, без сорочки! 
На змаганнях велелюдних 
Молодiй дiвчинi 
Стегна міряють і груди, 
Як нiмій скотинi. 
Головне, щоб довгонога, 
Бажано  вродлива, 
Щоб годилась як додаток 
Пiсля віскi й пива. 
Ось чому жбурляють щедро 
Краденi мільйони 
На книжки, в яких друкують 
Голі афедрони. 
Ось чому на палiтурках 
Скаляться дівиці 
І нахабно демонструють 
Циці і сiдницi. 
Ось чому ти, український 
Авторе сучасний, 
Мусиш книжку видавати 
За рахунок власний. 
Це не просто дивна мода, 
А лиха навала. 
Не такого Україна 
Ждала й виглядала. 
Вiдмітаючи вiками 
Все бридке й вороже, 
Ми дивилися на жінку, 
Як на диво Боже. 
Україну величали 
Ненькою своєю. 
Божiй матерi служили 
Тілом і душею. 
Щоб не вбили душу нашу 
Зайди та приблуди, 
Захисти нас, Мати Божа, 
Бо ми - твої люди! 


* * *


ПЕРЕВЕРТНІ

Коли Партія
Нами правила,
Монументами 
Себе славила,
Честю й совістю
Називалася,
Та прокралася
І розпалася.
Ті, що в Партії
Були членами,
Стали босами
Й бізнесменами,
Та багатство їх
Мало радує:
Знову хочеться 
Бути владою.
Бувші практики
Й теоретики
Завели нові 
Партбілетики.
Треба ж якось їм
Називатися,
Щоб до уряду
Проштовхатися:
Сперечаються 
Ліві з правими,
Голомозії
З кучерявими,
Сухорлявії
З череватими,
Недоношені
З дурнуватими…
Добрі душі ми
З вами маємо
І дурить себе
Дозволяємо.
Звідкіля до нас
Хто не зявиться,
Зверхньо дивиться,
Грубо ставиться,
«Із'ясняється»
Лиш по-своєму,
Як зі смердами
Або з гоями,
А ми скалимось
Та підтакуєм,
Та підштокуєм,
Та піддакуєм.
Ой дограємось
Ми з арапами!
Як опинимось
В них під лапами,
Вони панькатись
Нє намєрєни.
В етом можєтє
Біть увєрєни


* * *

 

НЕЧИСТА СИЛА

Що є краще в цілім світі
Як жінкі співучі,
Що одержали від Бога
Голоси блискучі!
Але ж скільки треба вчитись
Та трудитись треба,
Щоб засяяв діамантом
Той дарунок неба,
Щоб лунало, щоб звучало
Чисто й бездоганно
Те контральто чи сопрано,
Чи меццосопрано!
Як виходила на сцену
Молода майстриня,
То здавалося: спустилась
Із небес богиня.
Личко гарне, ручки білі,
Очі – як зірниці,
І постава гордовита,
Наче у цариці.
Сукня бісером спливає
Майже до підлоги,
Бо вважалось непристойним 
Виставляти ноги ...
Все міняється на світі,
Час минає швидко.
Справжні, істинні артисти
Виступають зрідка.
Не для них тепер концерти,
Не для них програми.
Все захоплено прудкими,
Спритними зірками.
Ті, що грошей нахапали 
При ганебній владі,
Легко роблять
З потаскушки
Зірку на естраді.
То нічого, що у неї
Лапи, як у гуски
І фігурка кривобока,
Як у трясогузки.
То нічого, що у неї
Стегна і коліна
Мов сокирою тупою
Зроблені з поліна.
То нічого, що у неї
Голос, як у жаби,
Головне, щоб був характер 
Справжньої нахаби.
Дим пекельний сіро-бурий
Огортає зірку,
Ніби палят кругом неї
Кизяки чи сірку.
Як спускається зі сцени,
Бігає проходом,
Кабель тягнеться за нею,
Як за луноходом.
Розкуйовдивши волосся,
Щось дурне патяка,
Ніби вискочила з пекла
Відьма чи чортяка...
Найспівучіша у світі
Україна-мати,
Доки будеш біснуватих
Упускать до хати?
Це ж „мистецтво” не заморське,
Не заокеанське,
А дикунське, кочівницьке
Камлання шаманське,
Що з чужинського болота
Вилізло на сушу,
Щоб убити нашу пісню
І народну душу.


* * *


НЕ ХВИЛЮЙТЕСЬ, ГРОМАДЯНИ! 

Часто чуємо у будні,
Ще частіш у свято:
 Україну поневолить,
Пограбує НАТО!
Та задумайся, будь ласка,
Мій земляче-брате:
Невже воно, оте НАТО,
Таке дурнувате?
Та невже ж... ото не знають
Їхні генерали,
Що давно уже до цурки
Всіх нас обідрали?
Уявіть, що Україну
НАТО завоює,
Як одягне голодранців?
Чим їх нагодує?
Скільки тут пенсіонерів,
Скільки інвалідів!
Скільки всяких чинодралів,
Скільки дармоїдів!
Та нехай сюди поткнуться
Натівські машини 
Їх роззують за півночі,
Поздирають шини.
Доведеться інтервентам
Ночувати в танку,
Бо на вулиці задушать
За консервну банку.
Тут на це спеціалістів 
Ой же як багато!
Їм міліція "до фені",
Що якесь їм НАТО!
Не хвилюйтесь, громадяни,
І живіть спокійно.
Нас від НАТО захистили
Міцно і надійно.
Дурнувата в того мама,
Шизофренік тато,
Хто повірить, що нас може
Захопити НАТО.


* * *

 

НАТАЛКА-СКАКАЛКА

Було колись –
У театрах
Біля каси давка:
„Запорожець за Дунаєм”,
„Наталка-полтавка”.
Панувала у мистецьтві
Сила благородна.
Куди ж вона поділася, 
Та краса народна?
Телебачення шурує
Ролики та кліпи:
Якісь діви рахітичні,
Кривопикі типи.
Добирають їх, здається ,
Не за голосами,
А за баньками дурними
Й довгими носами.
Мій знайомий телецентру
Надіслав заявку,
Що хотів би подивитись 
„Наталку-полтавку”,
„Запорожця за Дунаєм”,
„Мартина Борулю”,
А йому дали відписку,
Наче ткнули дулю:
Ми такого не включаєм
У свої програми,
Бо існуєм-животієм
Виключно зреклами...
І сидить тепер знайомий
Та очима кліпа,
Коли вп'яте чи вдесяте
Демонструють кліпа
Про Наташу  – „радость нашу”
Та Дмитра Гордона
На зразок „ужясно шюмно
В доме Шнейєрзона”.
Відбувається там дія
Не в приватнім домі,
А в приміщенні службовім
При аеродромі.
Там сидить парняга лисий
На дубовій лавці.
Це такими мають бути 
Нинішні красавці.
І чекає голомозий,
Як хазарська диня:
Прилетіть до нього має
Зіронька-богиня.
Розторопати нелегко – 
Він співа чи плаче,
А тим часом десь кохана
На конику скаче.
Роздвонила жовта преса,
Що Дмитрову милу
Мали намір посадити
Верхи на кобилу.
Та не згодилась у кліпі
Виступать кобила, 
Так брикнула, що Гордона
Мало не убила,
І Гордонова кохана,
Як леді залізна,
На жеребця племінного
Все-таки залізла,
А рисак той з переляку
Як попер до лісу, 
Тільки дивом амазонку 
Не угробив к бісу.
То чому ж не про кохану
Співає парнішка,
А гундосить: ”Здравствуй, мілий,
Мой плюшевий мішка”?
Не цікаво парню знати,
Чи здорова мила,
Бо йому дурна кобила
Баки геть забила...
Це ж вам, браття, не якась там
„Наталка-Полтавка”.
Від такого навіть мішка
Плюшевий загавка.
Це не те, що Запорожець –
Той, що за Дунаєм!
І не треба дивуватись:
Маєм те, що маєм...
А які музикі грали
В кліпі пречудові!
Куди Лисенку Миколі,
Куди Гулакові!
Коли Гордон на лавочці
Співав чи то плакав,
Йому Дуров популярний 
На гітарі брякав.
Мав йому акордеоном 
Підіграть Табачник,
Та в лікарні ледве, бідний,
Не зіграв у ящик.
Замість нього комік Мішка
Потрудивсь на славу,  
Мордував акордеона,
Як барбос халяву.
Скільки ж витрачено грошей
І дурної праці,
Щоб дівулька покаталась
Верхи на коняці!
А Наталка та полтавка
Йшла собі по воду
І співала про дерева,
Про лиху погоду.
Не могла ж вона возити
Воду на кобилі.
Ой до чого ж ми відсталі,
Браття мої милі.
Є в мистецтві непорушні
І тверді закони:
Коли нема Паторжинських,
Співають Гордони.


* * *


ЛАГІДНА ВДАЧА 

Мій телеящик знову й знову 
Гуде, кричить про хіт-парад, 
Про роки-токи, гіти, шоу, 
Томпон, підгузник, шоколад... 
Бува, увечері чи вранці 
Аж біля серця заболить: 
Коли вже так американців 
Ми перестанемо хвалить? 
Там все  найкраще на планеті, 
Там не життя, а благодать, 
А їхні місіси і леді 
Мішками снікерси їдять, 
Себе в басейні кожна миє 
І чистить зуби щодоби, 
Тому у них чистіші шиї 
І в голові нема лупи... 
Якщо ж поглянути на справу 
Без перебільшень і прикрас, 
Американцям, їй же право, 
Ой як далеко ще до нас! 
Якби вони пили і їли 
Таке, як ми п'ємо-їмо, 
Давно б, сердешні, маком сіли, 
А ми, нівроку, живемо. 
У їхніх Штатах, у сенаті 
Є люди літні й молоді. 
Вони здебільшого багаті, 
Але, як правило, худі. 
Зате у нас еліта наша 
І в злиднях маху не дає: 
Як потрапля на ситу пашу, 
То враз пузатою стає. 
У нас простий адміністратор 
Таку мармизу наїда, 
Що поруч з ним чужий сенатор 
Шулявським бомжем вигляда. 
І в цьому дивного немає, 
Такий наївний ми народ: 
Усе, що в руки потрапляє, 
Негайно пхаємо у рот. 
Злодюг на світі скрізь чимало, 
Та де ж іще такі були, 
Щоб власну хату обікрали 
І за доляри продали? 
Тому й радіє телеящик, 
Тому й випендрюється він, 
Що на землі немає кращих 
За ту Америку країн. 
У них колись там на зарплати 
Службовцям грошей не було, 
Так сколихнулися всі Штати, 
Аж президента потрясло. 
А ми без грошей вже, нівроку, 
Півроку й більше прожили, 
Але звання Людини року 
Ми Президентові дали. 
Бо ми ласкаві і терплячі, 
Ми злом не платимо на зло. 
Такої лагідної вдачі 
Ні в кого в світі не було. 
Якби у них усе до цента 
В ощадних банках відняли, 
Вони б давно вже президента 
Для себе іншого знайшли. 
А ми фанерки почіпляєм 
На зголоднілі животи 
І мітингуєм, вимагаєм 
Та на всі боки поглядаєм, 
Як від міліції втекти. 
Нам жалко міліціонера, 
Щоб з нами клопоту не мав, 
Щоб об якусь дурну фанеру 
Свою дубинку не зламав. 
З усього сказаного видно, 
Що в нас характери м'які. 
Такі ми всі, тому що бідні. 
Тому ми бідні, що ТАКІ. 


* * *


КОЗАЦЬКИЙ КАНДИДАТ

Це вже вп'яте чи вдесяте
Сон мені приснився,
Що до мене Тарас Бульба
В гості сам явився
Зайшов такий зажурений,
Аж мало не плаче.
Я питаю:  Що стряслося,
Дорогий козаче?
 Україну,  каже Бульба, 
Треба рятувати.
Попросили запорожці:
 Іди в кандидати.
Там двадцятим чи тридцятим
Будеш претендентом
Переможеш супостатів,
Станеш президентом.
У твоїх порохівницях
Не відсирів порох.
Говори там правду в вічі,
Виступай на зборах...
Я скликаю парубоцтво
І пенсіонерів,
Викриваю чинодралів,
Корупціонерів.
Обікрали Україну
Нечисть і сволота,
А тепер до влади пруться,
Як чорти з болота.
І за те, що так правдиво
Я з людьми балакав,
Якийсь москаль у газетці
Мене обкалякав.
 Чому москаль?  дивуюся.
 Може, він з татарів?
 Він статейку,  каже Бульба, 
По-московськи вшкварив.
Газет же тут українських
Скоро вже не стане.
Ти послухай, що тут пише
Стерво окаянне.
"Бандеровец Тарас Бульба
Разумом не блещет.
Превозносит казачество,
На других клевещет.
Не имея документов
О дате рожденья,
Свое отчество скрывает
И происхожденье.
О делах его геройских 
Выдумки и враки,
Он с родными сыновьями
Затевает драки,
А старуху заставляет
Принести горелки
И, нажравшись, бьет посуду,
Горшки и тарелки.
Если сказанное выше
Для кого-то новость,
Пусть по Гоголю проверит,
Прочитает повесть".
Дочитав замітку Бульба,
Витяг самопала.
 Покажи мені ту нечисть,
Що таке писала.
Дай мені адресу точну,
Де сидять писаки.
Покажу їм, окаянним,
Де зимують раки.
Я упрошую Тараса
Заховати зброю,
Не вступати до двобою
З нечистю дурною.
Говорю:  Такі статейки
Звуться компроматом.
Ти скажи їм ще спасибі,
Що не криють матом.
Ти на виборах, козаче,
Облизня ухопиш,
Якщо свого конкурента
У багні не втопиш.
 Тепер мені,  мовив Бульба, 
Усе зрозуміло.
Така війна серед лайна 
Не козацьке діло.
Піду просить пробачення
Перед козаками.
Не хочу я з придурками
Битись кізяками.


* * *


КОШМАРНИЙ СОН 

Подивишся передачі 
Та різні програми 
І думаєш:  Скільки ж можна 
Дражнитися з нами? 
Після кожної реклами, 
Кожної об'яви 
Тільки й чуєш: "Севастополь  
город русской славы". 
Позавчора пізнувато 
Я уклався спати. 
Сплю і бачу: ніби привид 
Пхається до хати. 
Пика кругла, наче диня, 
Оченята хитрі, 
Нога в гіпсі і блотняцька 
Кепка на макітрі. 
 Ти чого це серед ночі?  
Питаю в прояви, 
А він каже:  Собираю 
Вещи русской славы, 
Откудова эта шуба? 
Кажу:  Із Полтави. 
Пхає в сумку.  Значит, это 
Шуба русской славы. 
А откуда эта шапка? 
Кажу:  Зі Сваляви. 
Пхає в сумку.  Значит, єто 
Шапка русской славы. 
З шафи чоботи жіночі 
Тягне за халяви. 
 Итальянские?  питає,  
Значит, русской славы.. 
А откудова иконы? 
Из какой державы? 
 Із Києва. 
 Киев тоже 
Город русской славы. 
Впакувався, сів до столу 
Поїв "на халяву". 
 Обожаю вареники  
Всерусскую славу! 
 А откуда коньячишко? 
Кажу:  З Балаклави.. 
 Так это же Севастополь, 
 Город русской славы... 
Видув пляшку. Лізе в ліжко... 
До дружини Клави. 
 Куди?!  кричу. 
Это,  каже,  
Баба русской славы!.. 
Я злякався і проснувся. 
Звідки ця химера? 
Напевне я надивився 
Передач про мера, 
Який має біля моря 
Русской слави дачу, 
А ще хоче Севастополь 
І Крим – на додачу. 


* * *


ВІЧНА УКРАЇНА

Дивлюся я телевізор.
Виступа мужчина,
А за ним – великі букви
НОВА УКРАЇНА.
Після нього другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна –
Нова Україна?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі,
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого дивиться.
Це зібрались на конгресі
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немовби Україна –
То для них як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув і – крапка.
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла,
Подавай новеньку...
Діячі всіляких партій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І збирайте з'їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни,
Та при тім не поминайте
Всує України.
Вас не стане, й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
По своїй орбіті,
Бо вона - не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна - вічна.


* * *


БАНДУРИСТ 

Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. 
У неділю на могилу йшов співати бандурист. 
А назустріч бандуристу панський вискочив лакей. 
— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей? 
Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони, 
Бо бандуру обчухраєм до останньої струни. 
Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай. 
— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай. 
А як бовкнеш щось погане про персону про мою, 
Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую. 
Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван. 
Із широкого віконця витикає пику пан. 
— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну… 
Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену. 
Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай: 
— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. — 
Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім… 
Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. — 
Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір: 
— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір! 
Бандурист поклав бандуру на притоптану траву. 
— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу. 
І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал, 
Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал. 
Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі. 
Все добро моє — бандура та торбина на плечі. 
Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь, 
Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь. 
Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. 
Не співав у ту неділю на могилі бандурист. 


* * *

 

МИСТЕЦТВО ЄДНАЄ

Вони зустрілись випадково,
Сусідні просто випали місця.
Він від халтури мучивсь винятково,
З трудом сеанс досидів до кінця.
Його сусідка тихо говорила:
— Як можна в світ пускати це сміття? —
Вона його за муки полюбила,
А він її — за щире співчуття.

 

За матеріалами: 
Глазовий П.П. Архетипи:[Гумор.Сатира]. Київ, МАУП, 2003, 234 с.
Павло Глазовий. “Сміхологія” — Київ, "Дніпро", 1989.


 

На відео: Павло Глазовий. Гумореска "Мова і язык". Читає Анатолій Паламаренко.​

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Павло Глазовий, гуморески
Павло Глазовий - найулюбленіший український «сміхотерапевт» останнього півстоліття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового — гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво, донесені до людей в гумористичній формі, допомогають їм переосмислити своє буття.
 

 

   Більше гумористичних творів на "Малій Сторінці":

смішинки
"Мала Сторінка" пропонує до читання та підняття настрою різноманітні віршовані жарти від Євгена Дударя, Грицька Бойка, Василя Шаройка, Юрія Федьковича, Миколи Сингаївського, Анатолія Костецького, Євгена Летюка, Віктора Насипаного, Андрія Линника, Сергія Воскрекасенка, Павла Глазового, Степана Олійника, Анатолія Качана, Павла Гальченка. А ще - гумористичне оповідання Ярослава Стельмаха "Нахаба". Дивіться також - гуморески та усмішки з народного українського та іноземного гумору.

Останні коментарі до сторінки
«Гуморески Павла Глазового (вибране) – читати та слухати»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми