Ганс Крістіан Андерсен, "Ялинка" (казка)


Ганс Крістіан Андерсен

ЯЛИНКА

Казка

 

казки для дітей, казки різних країн світу, Ганс Крістіан Андерсен, ЯлинкаУ лісі стояла чудова ялинка. Місце у неї було хороше, сонця й повітря скільки завгодно, а навколо росло багато старших подруг — і ялин, і сосон. Але маленька ялинка дуже хотіла швидше вирости! Вона не звертала уваги ні на тепле сонце, ні на свіже повітря. їй було байдуже до селянських дітей, що приходили, і щебетали коло неї, збираючи суниці та малину. Часто, набравши повні глечики або нанизавши ягоди на тонкі прутики, вони сиділи під ялинкою й казали:   
— Ой, яка вона гарненька, маленька! А деревце і слухати їх не хотіло.
Минув рік, і в ялинки виріс новий рядок пагінців. Минув другий, і додався ще один. До пагінцях і можна було пізнати, скільки ялинці років.
— Ах, якби я вже була такою великою, як інші! — зітхала маленька ялинка.— Я б тоді могла широко розкинути свої віти і бачити верхівкою далеко-далеко! Птахи мостили б гнізда на моїх вітах, а коли б повівав вітерець, я б поважно кивала головою, зовсім як оті великі лапаті ялини!
Не раділа вона ні сонцю, ні пташкам, ні рожевим хмаркам, що линули над нею вранці й увечері.
Стояла зима, і все навколо вкрив сніг, білий та блискучий. Часто пробігав зайчик і навіть перестрибував через ялинку. О, на це вона дуже ображалася!
Але минуло дві зими, а на третю деревце було вже таке велике, що зайцеві треба було оббігати його. «О! Рости, рости, бути великим і старим — це ж найкраще в світі»,— думало деревце. Восени приходили дроворуби і рубали найбільші дерева. Це траплялося щороку, і молоденька ялинка, що тепер уже чимало підросла, тремтіла з жаху, бо великі, розкішні дерева падали з тріском та шумом на землю, гілля їм обрубували, і дерева ставали голі, довгі та тонкі, їх не можна було пізнати. Потім їх клали на сани й везли з лісу.
Куди їх везли? Що їх чекало?
Навесні, коли прилетіли ластівки та чорногузи, ялинка спитала їх:
— Чи не знаєте ви, куди повезли ті дерева? Може, вам вони зустрічалися?
Ластівки не знали, але чорногуз замислено кивнув головою і сказав:
— Так, можливо! Я стрічав багато нових кораблів, коли летів з Єгипту. На кораблях були чудові щогли. Я гадаю, що то були ті самі дерева. Від них пахло ялинами. Я привіз вам привіт від них, вони стали поважні, дуже поважні.
— О, якби і я швидше виросла, щоб поплавати по морях. А яке ж воно, море? На що воно схоже?
— Ну, про це треба довго розповідати! — сказав чорногуз і полетів.
— Радій з своєї молодості! — казало сонячне проміння.— Радій з свого дужого росту, свого юного життя.
І вітер цілував деревце, роса проливала над ним сльози, але ялинка цього не розуміла.
Взимку, під Новий рік, приїхали люди і зрубали зовсім молоденькі деревця, навіть молодші або ж такі, як наша ялинка, якій так не терпілося швидше вирости. Ці зрубані деревця були прегарнесенькі, їх не обчищали від гілля, а просто клали на сани і везли з лісу.
— Куди їх везуть? — спитала ялинка.— Вони ж не більші за мене, одна навіть менша! Чому залишили на них гілля? Куди вони поїхали?
— Це ми знаємо! Це ми знаємо! — зацвірінькали горобці.— Ми були в місті і заглядали у вікна! Ми знаємо, куди вони поїхали! О! їх чекає така велика розкіш і шана, які тільки можна собі уявити. Ми заглядали у вікна й бачили, що їх там знову саджають, але посеред теплої кімнати, і прикрашають чудовими речами: золоченими яблуками, медовими пряниками, іграшками і тисячами свічок.
— А потім? — спитала ялинка і затремтіла всіма гілками.— А потім? Що було з ними потім?
— Потім ми не бачили! Але це було надзвичайно!
— А може, і я піду таким блискучим шляхом? — раділа ялинка.— Це ще краще, ніж плавати по морю! Я просто знемагаю від нетерпіння. Хоч би швидше знову прийшла зима! Тепер уже я стала такою ж високою та густою, як і ті, що були зрубані торік! О, якби я вже лежала на санях! Якби я вже стояла в теплій кімнаті в усіх цих прикрасах та пишноті! А потім? О! Далі буде ще краще, ще прекрасніше, інакше навіщо і прикрашали б мене? Це мусить бути щось величне, чудове! Але що? О, я так нудьгую! Я сама не знаю, що зі мною!
— Радій нам! — казали сонячний промінь і повітря.— Радій з своєї молодості та волі!
Але вона/не раділа, а все росла та росла! Взимку і влітку стояла вона зеленою, темно-зеленою. Люди, які бачили її, говорили:
— Чудове дерево!
І от взимку, під Новий рік, цю ялинку зрубали найпершу.
Сокира глибоко вгрузла в її стовбур, і дерево зі стогоном упало на землю. Ялинка відчула такий біль, таку слабість, що не могла й подумати ні про яке щастя. їй було сумно розлучатися з рідним лісом, з тим куточком, де вона виросла. Вона знала, що більше не побачить ані своїх любих подруг, ані маленьких кущів, ані квітів, а може, навіть і пташок! Не такий уже приємний був цей від'їзд.
Деревце отямилось тоді, коли його разом з іншими ялинами вивантажували у дворі і якась людина сказала:
— Яка чудова! Ми візьмемо тільки цю!
Прийшли служники, взяли ялинку і внесли у велику гарну залу, бкрізь на стінах висіли портрети, а біля каміна стояли великі китайські вази з левами на покришках. Там ще стояло крісло-гойдалка, шовкова софа, на великому столі було повно книжок з малюнками та іграшок «на тисячу тисяч рігсдалерів — не менше», так принаймні казали діти. А ялинку поставили у велику діжку з піском: ніхто не міг помітити, що це була діжка, бо її прикрасили матерією і поставили на барвистий килим. О, як тріпотіла ялинка! Що ж це буде тепер?
Прийшли дівчата і почали прикрашати ялинку. На гілочках повісили маленькі сітки, сплетені з різнокольорового паперу. Кожну сіточку наповнили ласощами. Золочені яблука та горіхи звисали вниз, ніби вони і виросли на ялинці. На гілках прикріпили тисячі червоних, синіх та білих свічечок.
Ляльки зовсім як живі маленькі чоловічки,— ялинка ніколи не бачила таких раніше,— загойдалися в зелені, а високо, на самому вершечку, прив'язали золоту зірку. Це було чудово, надзвичайно!
— Увечері,— казали всі,— сьогодні увечері ялинка засяє!    
«О — думала ялинка.— Хоч би швидше вечір! Хоч би швидше запалили свічки! А що ж буде далі? Може, з лісу прийдуть інші дерева, щоб милуватися мною? Може горобці прилетять до вікон і здивовано зазиратимуть крізь шибки? А може, я тут міцно приросту і стоятиму так, прикрашена, і взимку і влітку?»
Небагато ж вона знала!    
Від напруженого чекання у неї навіть заболіла кора, а це для дерева так само, як для нас, коли болить голова.
Нарешті запалили свічки.
Який блиск! Яка розкіш! Ялинка затремтіла всіма гілочками — якась свічечка підпалила одну гілку. Ялинка боляче обпеклася.
— Ай-яй-яй! — закричали дівчата і швидко загасили вогонь.
Більше ялинка не насмілювалася тремтіти. Це було дуже страшно.
А найдужче вона боялася позбутися хоч однієї з своїх прикрас. Весь цей блискхпросто приголомшував її. Та от раптом розчинилися широкі двері, і в кімнату вбігла юрба дітей; вони всі ніби хотіли повалити ялинку. За ними поважно увійшли дорослі. Маленькі діти зупинилися, наче прикипіли до місця, але лише на одну мить, а далі у нестримній радості загомоніли так, що у вухах задзвенілої затанцювали навколо ялинки, і стали зривати один подарунок а зодним»
«Що вони роблять?— думала ялинка: — Що це значить?»
Свічки догоріли до самих гілочок, їх погасили, і тоді дітям дозволили обібрати ялинку. О! Вони накинулися на неї так, що гілля затріщало. Якби ялинку не прикріпили раніше верхівкою з золотою зіркою до стелі, вони б, напевне, звалили її.
Діти знову почали танцювати навколо ялинки з своїми чудовими іграшками в руках. Ніхто не дивився на ялинку, крім старої няні, та й та визирала тільки, чи не залишилося на гілках яблука або фініка.
— Казку! Казку!— закричали діти і потягли до ялинки маленького товстого чоловіка. Він сів під ялинкою і сказав:
— От ми і в лісі. До речі, і ялинка матиме користь — послухає з нами! Але я розкачку тільки одну казку. Що ж ви хочете послухати — про Іведе-Аведе чи про Клумпе-Думпе, який хоч і впав з драбини, але все-таки знову повернув собі шану і здобув наречену — красуню принцесу?
— Про Іведе-Аведе! — закричали одні.
— Про Клумпе-Думпе! — закричали інші.
Такий галас та гомін зчинився! Тільки ялинка мовчала й думала: «А про мене забули? Чи, може, мені більше нічого робити?»
Так воно й було. Вона вже зробила те, що мала зробити!
Товстенький чоловік розповів про Клумпе-Думпе, який хоч і впав з драбини, але знову повернув собі шану й одружився з принцесою. Діти плескали в долоні і кричали: «Ще розкажи, ще!» — Вони хотіли послухати казку і про Іведе-Аведе. Але довелось задовольнитися одним Клумпе-Думпе.
Ялинка стояла зовсім тиха та замислена. Лісові пташки ніколи не розповідали такого.
«Клумпе-Думпе упав з драбини, але все ж таки одружився з принцесою! Так он як трапляється на світі! — думала ялинка й вірила, що це правда, бо розповідала ж про це така приємна людина.— Так, так! Хто знає! Може, і я впаду з драбини, а потім стану принцесою?»
І вона раділа, думаючи, що завтра знову її уквітчають свічечками, іграшками, золотом та фруктами.
«Завтра я вже не тремтітиму! — думала вона.— Я радітиму з мого щастя. Завтра я знову почую казку про Клумпе-Думпе, а може, ще й про Іведе-Аведе».
І ялинка стояла цілу ніч тиха та замислена.
Вранці прийшли служники й дівчата.
«Зараз почнуть мене прикрашати», — подумала ялинка, але її витягли з кімнати, потягли по сходах на горище і поставили в темний куток, куди зовсім не проходило денне світло.
«Що ж це значить?—подумала ялинка.— Що я тут робитиму? Що ж я тут можу побачити й почути?» — І вона притулилася до стіни і все думала, думала.
Часу для цього було досить, бо минали дні й ночі, а ніхто не приходив сюди.
Одного разу тільки прийшли люди і поставили на горищі якісь ящики. Дерево стояло в темряві непомітне. Здавалося, про нього зовсім забули.
«Зараз надворі зима,— думала ялинка,— земля тверда і вкрита снігом, люди не можуть мене тепер посадити! Тому я й мушу постояти тут до весни. Це розумно придумано! Які люди добрі! Якби тільки не було тут так темно і так жахливо самотньо! Нема навіть жодного маленького зайчика! Нк було добре в лісі, коли навколо лежав сніг Тстрибали зайчики! Навіть коли вони стрибали через мене, хоча тоді мені й було це неприємно. А тут, нагорі, так жахливо самотньо!»
— Пік-пік! — сказала маленька мишка і шмигнула з нірки, а за нею ще кілька. Вони почали обнюхувати ялинку і лазити по її вітах.
— Страшенний холод,— сказали миші,— а то було б тут добре! Правда, стара ялино?
— Я зовсім не стара! — відповіла ялинка.— Є багато дерев, далеко старших за мене!
— Звідки ти прийшла сюди? — спитали миші.— І що ти знаєш? — Вони були дуже цікаві.— Розкажи нам про найкраще місце на землі. Ти там була? Чи була ти коли-небудь в коморі, де лежить на полицях сир, а під стелею висить окіст, де можна потанцювати по лойових свічках, там, куди входиш худою, а виходиш товстою?
— Цього я не знаю! — сказала ялинка.— Але я знаю ліс, де сяє сонце і співають пташки!
І ялинка розповіла їм усе про свою юність. Маленькі миші ніколи не чули нічого подібного, і вони слухали й казали:
— Ой, як багато ти бачила! Яка щаслива ти була!
— Я? — здивувалась ялинка і замислилась над усім тим, про що сама зараз розповіла.— Так, можливо, це були дуже веселі часи!
А далі вона розказала про вечір, коли її прикрасили свічками й цукерками.
— О,— сказали миші,— яка була ти щаслива, стара ялино!
— Я зовсім не стара! — заперечила ялинка.— Мене тільки цієї зими взяли з лісу. Я зараз саме на порі. Я недавно виросла!
— Як гарно ти розповідаєш! — сказали миші.
І другої ночі прийшли ще чотири маленькі мишки, яким хотілося послухати ялинку, і чим більше ялинка розповідала, тим ясніше згадувала своє минуле. Вона думала: «Це були дуже веселі часи! Але ж вони мусять повернутися, вони мусять повернутися! Адже Клумпе-Думпе упав з драбини і все-таки здобув принцесу. Може, і я стану принцесою!»
І ялинка згадувала маленьку гарну берізку, що росла в лісі недалеко від неї. Берізка здавалася ялинці справжньою красунею принцесою.
— Хто це Клумпе-Думпе? — спитали маленькі миші. Тоді ялинка розповіла їм всю казку. Вона запам'ятала її слово в слово.
Миші від задоволення стрибали трохи не до самої верхівки ялини.
Другої ночі прийшло ще багато мишей, а в неділю навіть дві пацючихи. Але вони вирішили, що казка зовсім не цікава, і це було дуже неприємно мишам, хоч і вони вже не захоплювалися казкою так, як раніше.
— Ви знаєте тільки одну цю історію? — спитали пацючихи.
— Тільки одну! — сказала ялинка.— Я її чула в мій найщасливіший вечір. Але тоді я не розуміла, яка була щаслива.
— Дуже жалісна історія! А ви нічого не знаєте про сало, про лойові свічки? Ніякої історії про комору?
— Ні! — відповіла ялинка.
— Ну, дякуємо вам! — сказали пацючихи і пішли. Маленькі мишки теж розбіглися, і ялинка зітхнула:
— Це було так гарно, коли вони сиділи навколо мене, жваві маленькі мишенята, і слухали, що я розповідаю. Тепер і це минулося!.. Та вже тепер я не промину свого і повеселюся досхочу, коли мене винесуть звідси. Але коли це трапиться?
І от якось уранці прийшли люди прибрати горище. Ви-тягли ящики, а за ними й деревце. Спочатку досить грубо кинули його на підлогу, потім служник потяг сходами вниз, де сяяв день.
«Ну, починається знову життя!» —подумала ялинка. Вона відчула свіже повітря, перше сонячне проміння — вона опинилася надворі.
Все це сталося надзвичайно швидко. Ялинка навіть забула подивитися сама на себе — так багато було цікавого навколо. Двір межував з садом, і все цвіло там. Через парканчик звішувалась свіжі й ароматні троянди, цвіли липи, літали й квірікали ластики.
— Квір-вір-віт! — але це вони квірікали не до ялинки.
— Тепер я заживу! — раділа ялинка і широко розправляла свої віти. Ох, як вони посохли і пожовкли! Ялинка лежала в кутку подвір'я між бур'яном та кропивою. Зірка з золотого паперу ще висіла на її вершечку і сяяла на сонці.
Надворі весело гралися ті самі діти, що танцювали навколо ялинки на святі і так раділи на неї. Найменший побачив і зірвав золоту зірку.
— Подивіться, що залишилося на цій мідній старій ялині! — сказав він і наступив на її гілки так, що вони аж затріщали під його чобітками.
А ялинка дивилася на квітуче, свіже життя в саду. Вона оглянула себе, і їй захотілося повернутись в темний куток на горищі. Вона згадала про свою свіжу юність у лісі, про веселий, святковий вечір і про маленьких мишей, що радісно слухали казку про Клумпе-Думпе.
— Усе минулося! Усе минулося! — казало дерево. — Було б тоді радіти, а тепер усе минулося!
Прийшов чоловік і порубав дерево. Вийшла ціла в'язка дров. Як запалали вони під великим казаном!
Дерево глибоко зітхало, і кожен подих був як негучний постріл. Прибігли діти, сіли коло вогню, дивились і кричали:
— Піф! Паф!
А ялинка, важко зітхаючи, згадувала літній день у лісі або зимову ніч, коли сяяли зірки. Вона згадувала святковий вечір і Клумпе-Думпе — єдину казку, яку вона почула і вміла сама розповідати. Так вона і згоріла.
Хлопчики гралися в саду, і найменший начепив собі на груди золоту зірку, ту, що прикрашала ялинку в її найщасливіший вечір. Той вечір минув, і ялинці прийшов кінець, і нашій історії також. Кінець, кінець, як усім історіям на світі.

За матеріалами: Андерсен Ганс Крістіан. "Ялинка". Казка. Художники: Котел Ніна, Вишинський Ігор. Видавництво «Веселка», 1977, стор. 95 - 102.

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Зимові казки для дітей

Зимові казки для дітей
Казочки про зиму, Новий рік та Різдво, представленні на "Малій Сторінці", написали для діточок відомі українські та зарубіжні автори: Ганс Крістіан Андерсен, брати Грімм, Василь Сухомлинський, Катерина Перелісна, Леся Храплива-Щур, Ірина Мацко, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Ірина Жиленко, Микола Білкун, Яків Гончарук, Марія Пономаренко, Василь Струтинський, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Василь Мельник, Юлія Хандожинська, Тетяна Винник.
 
 

Більше казок на нашому сайті:

Українські казки для дітей

казкиЧимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

 

Казки різних країн світу
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.

Останні коментарі до сторінки
«Ганс Крістіан Андерсен, "Ялинка" (казка)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми